Переглядів: 908

Вовчок

У повоєнні роки великою бідою для селянських господарств були вовки з недалеких лісів. Вони вибирали дощову, вітряну ніч, гуртом вигризали дірки в парканах і діставалися до домашньої живності. Калічили овець, кіз, телят, а на світанку зникали. Коли не вдавалося нічне полювання, хижаки блукали пасовищами. Забивши жертву, забирали її з собою.

Час від часу мисливці кількох сусідніх сіл об’єднувалися і влаштовували в лісі облави. Одного разу сіра зграя напала на отару дійних овець і загризли понад два десятки. Полуторкою мисливці кинулися навздогін. Марно. Мабуть, зграя мала дуже досвідченого вожака.

Взятися за рушниці мисливців змусив ще один випадок. Історія така. Після визволення Одеси навесні 1944 року ворожі війська спішно відступали у бік Кишинева, Григорополя, Дубоссар. Тільки-но зійшов сніг, земля розгасла, машини застрягали у грузькій багнюці, падали від перевтоми загнані коні.

В одному з обозів я, семирічний хлопчина, закоханий у коней, далеко позаду помітив незадіяного лошака. Вхопив два кукурудзяні качани й підманив до себе. Годував, бідненького, з рук, затягуючи час, щоб обоз від’їхав якомога далі. Так кінь залишився у мене. Коли відпочив, відгодувався й почистився, виявився красенем — вороним скакуном.

Після визволення мого району ми, хлопчаки, знайшли вантажний автомобіль, заповнений чоловічою білизною з гофрованого паперу: в такому одязі німці ховали своїх убитих солдатів і офіцерів. В автомобіль була впряжена лошиця-важковаговик. Гуртом допомогли їй витягнути вантажівку й довезти у колгоспний двір. Мій Матрос (вороний жеребець) і німецька Лялька невдовзі справили своє весілля.

Згодом на світ з’явилося казкової краси лоша. Його полюбили всі — дорослі й діти. Масті малюк був незвичайної — золотистої, грива біла, на лобі зірочка, як у батька, всі чотири ноги у білих «панчохах», а хвіст чорний, немов смола. Цілими днями лоша гралося з нами, хлопчаками. Та однієї ночі вовки роздерли улюбленця всього села.

Це вже було нестерпно. Мисливці знову зорганізувалися у чималу бригаду. Їм знадобилося багато загоничів. З ними поїхав і я. Ліворуч йшов на кілька років старший Петро Скорик, праворуч — зовсім дорослий Віктор Моргун. Нам наказали не губити один одного з поля зору, рухатися у бік кукурудзяного поля — мисливської засідки. При цьому слід було кричати, верещати, валувати на всю горлянку.

Спочатку ми один одного бачили, а потім таки загубили Петра. Вовки знову не вийшли з лісу, й довелося ні з чим повертатися додому. Але як же повертатися без Петра? Чекали на нього, мабуть, з годину, вже думали рушати на пошуки. Як раптом з’явився він сам з маленьким вовченям під полою фуфайки.

Дорогою тільки й розмов було, що про вовків. Одні пророкували, що вовчиця все одно знайде свою дитину і звільнить її. Інші були впевнені, що тепер селу не оминути лиха: вовчиця обов’язково помститься.

Вовчок (так Петро назвав свою знахідку) мав гарний апетит. За три місяці він перегнав зростом всіх собак у селі. Тримали його припнутим у дворі. Підпускав до себе тільки Петра. Хоч точно виконував всі команди господаря, ніколи, як собака, не гавкав. А в очах завжди був сум.

Однієї дощової ночі Вовчка не стало. Лишився лише ланцюг. Тепер вже справді треба чекати лиха, гомоніли поміж собою люди. Проте було тихо. Осінь і зима минули спокійно. Навесні, коли ожило пасовище, почали надходити з різних сіл тривожні повідомлення про вовчі напади.

Знову мисливці організували облаву. Цього разу таки застрелили вовчицю і вовка. Вовк був в ошийнику із шматочком ланцюга. Невже справді, як пророчили бувалі мисливці, вовчиця перегризла ланцюг і звільнила Вовчка? Але сумний парадокс полягав у тому, що в лісі, куди його привела, він знайшов свою смерть.

Відтоді в селах про вовків надовго забули. Однак недавно в одній з газет натрапив на повідомлення, що слід вовків бачили під самою Одесою. Не дивно. Майже всю дрібну живність (мишей, ховрашків тощо), якою харчувалися хижаки, винищили хімією, череди й отари змаліли. Для вовків настали голодні дні. Тому є всі підстави очікувати незваних гостей.

Сергій РЕЗІНЕЦЬ.

м. Одеса.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net