Різдво благодаті Божої

Особливою благодаттю у цей час наповнюються храми Господні. А найвеличніші святкові богослужіння відбуваються в храмах, зведених на честь свята Різдва Христового. Є такий православний храм і в Одесі, на вулиці Пастера, 5а.

У цій статті я хочу розповісти не так про Різдвяні свята, як про одеську церкву Різдва Христового. Про її походження, історію, побудову. Це, в основному, матеріал, який я зібрав у маленьку книжечку «Храм Різдва Христового в Одесі».

Отже, у 1803 році Е. Рішельє, який був тоді губернатором Новоросійського краю, замовив архітектору Ж. Тома-де-Томону, професору столичної Художньої академії, для Одеси лікарню.

Ця грандіозна споруда спочатку була задумана як лікарняний комплекс для міщан та чиновників і мала стати витвором архітектурного мистецтва. Але, на жаль, містобудівний розмах Ж. Тома-де-Томона не відповідав фінансовим можливостям молодого міста. Наступного року він проектує лікарню менших розмірів, для громадськості. Але й цей проект не був втілений у життя. Тому Одеса втратила можливість прикраситися однією із наймонументальніших і яскраво виражених споруд епохи класицизму. Останній варіант проекту — лікарня на 850 ліжко-місць, який створив Ж. Тома-де-Томон, — був значно менших розмірів і за своїм композиційним рішенням нагадував міський садибний корпус. Головний корпус пропонувалося об’єднати напівциркульними, симетричними крилами з двома невеликими флігелями. В одному флігелі (правому) планувалася аптека, а в другому (лівому) — церква. Фасад споруди виходить на вулицю Пастера (тоді Херсонську).

Будівництво велося під наглядом архітектора Д. Фраполлі з 8 вересня 1804 року. (Ця дата, за старим стилем, вважається датою закладання першого каменя в будівництві церкви). Виконання підрядних робіт очолив Віктор Пджио. Головний корпус був зведений до 1806-го, а закінчений і відкритий для розміщення 50 хворих тільки через 15 років. У 1821-у було прийнято рішення завершити будівництво шпиталю-лікарні за проектом Ж. Тома-де-Томона. Тоді під наглядом архітектора Д. Фраполлі були зведені бокові крила напівкруглої форми з церквою в правому крилі та аптекою — в лівому. Але тут йдеться саме про крила, що об’єднували центральний корпус з церквою та аптекою, які, ймовірно, вже на той час були вибудувані.

У книзі «Одесская старина» автора М. Н. Мурзакевича, видання 1869 року, можна прочитати: «В кінці вулиці Херсонської до Наклонного спуску в передмісті пересипу, знаходиться міська лікарня, обширна споруда, що вміщає до 850 ліжок. Є і домашня церква, де хор дітей з училища сиріт у святкові дні виконує Боже славослів’я».

В книзі «Одесса», виданій до 100-річчя міста, в розділі «Народне здоров’я» читаємо: «Перші свідчення про міську лікарню зустрічаються вже з 1801 року, 17 листопада Херсонський генерал-губернатор Е. Рішельє розпорядився облаштувати будинок для міської лікарні, який служив би не тільки для лікарняних цілей, але й для філантропічних, благодійницьких цілей. З городян, які відвідували лікарню, грошей не брали».

В путівнику Г. М. Каранта за 1899 рік сказано, що «Церква Різдва Христового при міській лікарні в кінці Херсонської вулиці побудована у 1814 році».

У журналі Одеського будівельного комітету (заснований у 1804-у, проіснував до 1870-го) є такий запис, датований 14 вересня 1824 року: «Церква на честь празника Різдва Христового вибудувана із штукованого каменю, що видобувався поблизу Одеси, в середині і назовні обштукатурена, покрита металевим покриттям. На куполі позолочений металевий хрест. Підлога дерев’яна. В церкві шість подвійних вікон з металевими решітками. Двоє подвійних дверей, одні малі з металевими петлями. Престол дерев’яний, жертовник такий же. Паламарка в середині церкви. Іконостас старої столярної роботи із соснового дерева, в якому старі ікони писані на дереві». І далі: «Дзвіниця на чотирьох дерев’яних стовпах, зовсім стара, оббита знизу дошками, на кам’яному фундаменті (тобто у 1824 році дзвіниця вже була «зовсім старою»). На ній п’ять дзвонів: 15, 9, 4 і 1 пуд та 21 фунт».

Закінчення зовнішньої штукатурки було виконано тільки до грудня 1825 року. Будівельні роботи велися підрядником, купцем першої гільдії Іваном Вальбом. Оскільки будівельні роботи не були закінчені в обумовлений термін, то до справи потрапили рапорти міського голови Лучина та Михайла Крашарева, звернені до поважного будівельного комітету, про необхідність завершення робіт.

Міський архітектор Боффо представив рапорт у будівельний комітет у лютому 1824 року щодо проекту іконостасу (ймовірно, нового й багатоярусного) для шпитальної церкви художника Лисунова. Тоді ж був складений кошторис на іконостасну роботу на суму 80 тисяч рублів. Відомо, що 29 квітня 1825 року церква ще не була закінчена, про що є рапорт архітектора Фраполлі «Про залучення жителів сусіднього району на допомогу до церкви»; в архіві зберігається рапорт про допомогу священика Порфирія Бурмитрова на ім’я виконуючого обов’язки одеського градоначальника, штатського радника С. І. Могилівського від 18 грудня 1824 року.

Який вигляд мала церква, про побудову якої йдеться?

На гравюрі, що зберігається в Одеському краєзнавчому музеї, зображена лікарня-шпиталь, де добре видніється церква в перспективі. Видно, що вона була в плані хрестоподібної форми із куполом у центрі. В інтер’єрі старої церкви був іконостас, хори-балкон на дерев’яних колонах, куди вели гвинтові сходи. Вхід до церкви був зроблений з вулиці Херсонської для парафіян, що проживали в районі лікарні, і з боку лікарні.

За певний період церква була неодноразово перебудована і зазнала значних змін як у конструкціях, так і в архітектурі фасадів та інтер’єру. Значні реконструкції проводилися аж до 1960-х.

Загалом фасад прекрасних пропорцій і відповідає стилю та почерку Ж. Тома-де-Томона, надломленому в творчості авторів реконструкції.

Отож датою закладення храму Різдва Христового в Одесі вважаємо вересень 1804-го, датою побудови, відкриття й освячення — 1814 рік, а остаточним завершенням всіх будівельно-оздоблювальних робіт — кінець 1825-го (ймовірно, все було завершено до престольного свята — 25 грудня за старим стилем).

Сьогодні це вже не лікарняна церква, а величний собор з шестиярусним іконостасом, розписами та мозаїкою. Відбудований на початку двотисячних років храм зовсім не нагадує тієї «руїни», яку я застав, — без даху, з напівзруйнованими стінами — наприкінці ХХ століття.

Але тема відбудови цього, мого улюбленого в Одесі, храму — це вже зовсім інша тема, про яку я напишу пізніше, можливо, до 200-ліття його освячення у 2014 році.

Ієрей Теодор ОРОБЕЦЬ.