Чайковський-гала — музика щастя

Проведення різдвяно-новорічних концертів стало доброю традицією, започаткованою Хобартом Ерлом за прикладом Віденського балу, який незмінно відкриває знаменитий Віденський фестиваль Штраус-оркестр. Забігаючи наперед за­значимо, що наступні концерти НОФО, які відбудуться 13 і 17 січня в Одеській обласній філармонії та 15 січня в Театрі опери та балету, цілком складатимуться з творів Йоганна Штрауса.

Якщо конкретизувати згадану святкову програму, то звучали «Сцена», «Танок маленьких лебедів», «Угорський марш», «Іспанський танець», «Вальс», «Російський танець», «Неаполітанський танець» із музики до балету «Лебедине озеро»; «Марш», «Шоколад» (іспанський танець), «Кава» (арабський танець), «Чай» (китайський танець), «Трепак» (російський танець), «Вальс квітів» — з балету «Лускунчик». В одному із інтерв’ю, яке свого часу люб’язно погодився дати диригент і художній керівник оркестру, Хобарт Ерл наголосив, що ставив за мету, з одного боку, опанувати для себе, як представника західної культури, російську класику у специфічній східноєвропейській інтерпретації, з іншого (як музикант, який тривалий час стажувався і працював у Відні) — максимально наблизити виконавський стиль одеського оркестру до традицій віденської школи. Відгуки західної і вітчизняної преси говорять на користь того, що цей процес триває успішно.

Музика Чайковського оволоділа серцями сучасників, вона продовжує підкорювати нас, людей ХХІ ст. Душевна відкритість автора, простота, вишуканість і виразність мелодії, чудова інструментовка, яка дозволяє продемонструвати образні можливості кожної групи інструментів, а також варіативне багатство теми, утвердження філософії щастя, права людини на «земний рай» — усе в сукупності творить живе і захоплююче дійство, залишає глибокий слід у серцях слухачів. Місце композитора у сонмі світових імен давно визначене, тож ці загальні міркування доречні з огляду на те, що кожна зустріч із високим мистецтвом є відкриттям естетичного явища, яке вимагає осмислення.

У назві статті лише певна формула, однобічна характеристика творчості Чайковського. Трагічні нотки звучать з перших акордів «Італійського капричіо», яким розпочався концерт. Тема фатуму, ви­значеності долі й боязке їй протистояння є провідною, що проступає крізь тканину музичного твору. Це християнське світосприйняття людини, що не тільки гостро спри­ймає конечність свого земного буття, певну приреченість, але й у боротьбі за право на щастя ставить перед собою моральні проблеми. З особливою силою ця тема знайде вираження у знаменитій Шостій симфонії («Патетичній»). Нагадаємо, що «Патетичну» симфонію Чайковського НОФО виконував цьогоріч під час відзначення 75-річчя оркестру. Можливо, лейтмотив даної програми найпереконливіше проявився у «Сцені», ніжна і хвилююча мелодія якої поступово набувала драматизму і життєствердження. Ця частина особливо показова у тому сенсі, що демонструє багатство оркестрової палітри Чайковського: флейти, арфа, віолончелі, скрипки — кожен інструмент чи група мають свою партію, яка найбільше відповідає їх природі, творячи переконливі образи.

Програма концерту побудована так, що поступово набувала дедалі більшої невимушеності та грайливості. На завершення прозвучав сповнений легкості «Неаполітанський танець», хоча спочатку планувався «Вальс квітів». Цю «помилкову» ситуацію маестро Хобарт прокоментував у спонтанному конферансі, принагідно привітавши аудиторію зі святом. Промова була українською мовою (!). Коли 1991 року новоприбулому в Україну американцю довелося виступати перед киянами, то своє привітання українською (як пізніше визнавав сам диригент) він просто зазубрив. Сьогодні, із приємністю повинні відзначити, маємо приклад вільної лексичної формотворчості Хобарта Ерла. Зал зустрів свого улюбленця бурхливими оплесками.

Володимир КУДЛАЧ.

P.S. 2013-го відзначатиметься 200-річчя від дня народження видатного реформатора музики Ріхарда Вагнера. Нещодавно в Одеському національному театрі опери і балету (услід за донецьким, де ставився «Летучий голландець») відбувся «Всесвіт Вагнера: вечір оперних сцен». Повинен відзначити, що оголошення в Оперному (на відміну від Одеської державної філармонії, де перевага віддається переважно російській) звучали трьома мовами — українською, російською та англійською. Дрібниця, але приємна. На тлі останніх політичних подій (даруйте за цей несвятковий відступ) Одесі таки бракує толерантності. Може, згодом і наш обласний центр перетвориться у «світове місто», і саме музикальне мистецтво, з огляду на свою специфіку, у цьому процесі задаватиме тон?

В. К.