Вектор майстерності

Андрій Коваленко, Ольга Котова, Віталій Кузьмін, Олександр Силантьєв, Клим Степанов. П’ятеро одеських митців, почасти схожих у своїй творчості, та водночас і дуже різних.

На початках становлення Андрія Коваленка як художника чи не кожному, хто зустрічався з його роботами, важко було утриматися від спокуси порівняти його з батьком — відомим українським художником ХХ століття, мистецькою легендою Одеси і, сказати б, сучасним характерником. Та минав час, і спокуса по­дібних паралелей ставала дедалі меншою. Тому що насправді вони дуже різні. Коваленко-молодший виробив власну стилістику, у нього свій усталений погляд на життя. То був шлях до себе самого, який він долав упертою працею. Хоча лишилося щось і спільного з батьком, й це природно, хоч і не обов’язково. Художник добре використовує світло, він емоційний, експресивний. В основі картини — жива натура. У цьому сенсі особливо впадає в око його карпатська серія. У батька він взяв найголовніше: любов до справжнього, земного.

У роботах усіх п’ятьох митців переважає багатоколірність. Спо­глядаючи їх, глядач милується барвами, їх поєднанням. Хтось із майстрів минулого завважив якось, що у справжнього живопису нема жодного квадратного сантиметра, де б повторився колір, бодай трішечки, — інакша барва має бути.

Ось роботи Ольги Котової. Дивишся на її урбаністичні полотна — санкт-петербурзька серія, Одеса — і майже фізично відчуваєш оту кольорову напругу. Чистота і світло — ось що відрізняє роботи художниці. Втім, як тою чи іншою мірою й роботи інших представлених живописців. Але у Котової до цього додаються ще й жіночі первні — отой ліризм, ніжність кольорів. Часом дивує, як вона досягає того чи того ефекту. За цим може стояти і тривала, наполеглива праця, і легкість пензля, але завжди це — поєднання думки й емоції.

Своєрідну гру з глядачем проводить Віталій Кузьмін. Він винахідливий, ще й обдарований композиторським мисленням. Так характеризує його творчість Ольга Котова — не лише колега-художник, а й мистецтвознавець. Сам же Кузьмін вважає, що для художника «живопис — це спроба відобразити на полотні власну мрію та поділитися нею з глядачем, й тут усе залежить від переконливості та щирості митця». Роботи його якраз і підтвер­джують ці обидві думки.

Привертають увагу на виставці цілком викінчені полотна Олександра Силантьєва. У нього своя індивідуальна живописна мова, якою художник висловлює власні думки, ідеї. Художник цей дуже технічний, виважений, прагне досконалості, домагається ідеальної чистоти поверхні. У цьому допомагають йому відчуття гармонії, уміння ощадливо та вдумливо користуватися світлом.

Неабияк згармонізував це товариство скульптор Клим Степанов. І знову є привід для теми: батько й син. Певна річ, випускник Національої академії образотворчого мистецтва та архітектури щось таки взяв у відомого батька — скульптора Миколи Степанова, чиї роботи прикрашають нині вулиці Одеси. Та, без сумніву, син упевнено йде власним шляхом. Він уважний і спостережливий у житті, за його роботами бачиться постійне накопичування знань. Усе це є тим, що невдовзі може стати для нього справдешнім скарбом. І, безперечно, творчість молодого скульптора, як і його друзів по цій виставці, вирізняється високою естетикою образу.

Колективна художня виставка нині є рідкісним явищем, митці зараз віддають перевагу персональним, які надають більше можливостей показати свої досягнення, виявити власну творчу індивідуальність. Виставка «Вектор п’я­тьох» яскраво засвідчила індивідуальні особливості кожного її учасника, їхній творчий, як мовиться, потенціал. Тому що ці п’ятеро не можуть не творити, отже, неодмінно робитимуть нові й нові творчі відкриття. Для себе самих — передусім. Й тому видається вельми цікавою пропозиція голови Одеської орга­нізації Національної спілки художників України Анатолія Горбенка не лише показати цю виставку в столиці, а й повезти її містами країни.

Роман КРАКАЛІЯ.