Потрібно, щоб серце звучало...

Сорок років тому Тетяна Шевченко переступила поріг Одеської консерваторії ім. А. В. Нежданової, потрапивши одразу на другий курс зі спеціальності «фортепіано». Відтоді консерваторія стала її рідним домом.

Від природи обдарована абсолютним слухом, завдяки наполегливості та працездатності Тетяна зуміла розвинути грані свого таланту і стати відомою піаністкою та чудовим педагогом. У студентські роки, як одна з найздібніших, отримувала ленінську стипендію, у 31 рік захистила в Москві кандидатську дисертацію, у 37 років обійняла посаду професора кафедри спеціального фортепіано.

Можливо, іскорки її таланту, витонченість сприйняття світу передалися їй від предків, адже Тетяна належить до роду тих самих Шевченків, з якого походить Великий Кобзар. Якщо точніше, вона — спадкоємиця у п’ятому поколінні молодшого поетового брата Йосипа. У Тараса Шевченка було двоє сестер і двоє братів, від яких залишилося 23 племінники, майже 90 онучатих племінників, а правнуків — понад півтори сотні. Тож Шевченків рід, незважаючи на те, що у самого Тараса Григоровича не було власних дітей, дав чималу парость українців, серед яких — дуже талановиті люди.

— Чи відчуваєте у собі шевченківські гени?

— Справді, гени продовжують жити в поколіннях. Талант до малювання від нашого видатного предка перейняла моя дочка Світлана — їй 22 роки, вона чудово малює, хоча за професію обрала музичне мистецтво.

— Розкажіть, будь ласка, про свій шлях у музиці. Кого вважаєте першим вчителем?

— Першим вчителем у дитинстві був батько. Це був чудовий музикант-самоучка, який мріяв, щоб його діти стали музикантами. Після перемоги у Великій Вітчизняній війні батько, продовжуючи службу в армії, був керівником оркестру народних інструментів. У нашому домашньому архіві є фото, на якому маршал Жуков тисне йому руку за успішно проведений концерт. Нас було троє дітей у сім’ї, і всі займалися музикою. Мої батьки, вічна їм пам’ять, із задоволенням витримували всі наші екзерсиси, хоча професійним музикантом стала лише я.

Моєю першою вчителькою у музичній школі імені проф. П. С. Столярського була Таїсія Михайлівна Дрьомова, з якою ми спілкуємося й досі, хоча відтоді минуло понад 50 років. Потім були чудові наставники, зокрема Тетяна Леонідівна Достойнова у школі Столярського, у консерваторії — Евеліна Діанісіївна Коваленко.

— Восени з аншлагом відбувся ваш сольний концерт пам’яті музиканта Володимира Томащука. На жаль, сьогодні фортепіанна еліта академії не часто дає сольні концерти. Як вам вдається, займаючись науковою та педагогічною роботою, зберігати і вдосконалювати виконавську майстерність?

— Фортепіано — інструмент дуже ревнивий, який, справді, не зовсім допускає «перевірку алгеброю гармонії». Заняття науковою працею вимагає точності думки, а це й у виконавській діяльності не остання справа. Мистецтво — це та сила, яка може формувати світогляд людей, мистецтво очищає душу. Місія нашого покоління — створювати умови для розвитку української культури. Наші студенти беруть приклади з нашої виконавської діяльності, і їхнє ставлення до нас і до виконавства виходить на інший, вищий рівень після концертів вчителів. Ректор нашої музичної академії Олександр Сокол повторює нам, що серце академії — це сцена, і якщо це так, потрібно, щоб серце звучало...

— У 2013-у музична академія відзначатиме сторіччя від дня свого народження. Нещодавно відбувся п’ятий Міжнародний конкурс піаністів імені Е. Гілельса, присвячений цій даті. Як ви оцінюєте рівень виконавської майстерності цьогорічних конкурсантів?

— Щороку рівень учасників конкурсу імені Е. Гілельса стає вищим, і це цілком виправдано. Про цей конкурс дізнаються у світі, географія його учасників з кожним роком стає ширшою. Дуже сильні виконавці приїздять з Росії, з Америки, чудово заявляють про себе й українські піаністи. Для студентів нашої академії цей конкурс — прекрасна школа. На час конкурсу їх навіть звільняють від занять, щоб вони мали можливість прослухати всі виступи конкурсантів. Конкурсанти демонструють високий еталон виконавської майстерності, і наші студенти стараються підтягуватися до цього рівня.

— Серед ваших студентів та випускників останнього часу — 15 лауреатів міжнародних конкурсів: у Фінляндії, Австрії, Італії, Португалії, чимало чудових піаністів, педагогів і навіть доктор мистецтвознавства Світлана Осадча. У чому секрет педагога Тетяни Шевченко?

— Головне для мене — встановити людський контакт із студентами. Вони не розкривають повністю своїх талантів, поки не довіряють вчителю. Після цього вже можна щось «ліпити». Мистецтво — це така річ, яка формує суто людські якості, допомагає позбутися комплексів, яких у творчої людини повинно бути якомога менше. Я намагаюся створити у класі таку творчу атмосферу, яка змушує студентів займатися на межі своїх здібностей. Вони заохочують один одного настроєм змагання. Саме для того, щоб сформувати творчу особистість, і потрібні конкурси, які допомагають зробити виклик самому собі і дають можливість молодим виконавцям перебувати у стані творчості, максимально розвивати свої здібності.

— Останні роки ваше творче життя пов’язане з Польщею. Щороку ви проводите там сольні концерти та майстер-класи. Як вас приймають у сусідній державі?

— Впродовж останніх років я у серпні проводжу майстер-класи для учнів та студентів польських музичних закладів. На заняття до мене записуються учні віком від 7 до 30 років, приїздять з різних міст. Окрім того, я даю в Польщі сольні концерти та граю в дуетах з польськими виконавцями — Ренатою Зіхевич та Артуром Яронєм. Щороку в Польщі відбувається конкурс пам’яті композитора та піаністки Яніни Гаршті, яку дуже шанують на її батьківщині. Я — член журі цього конкурсу, із задоволенням виконую твори Я. Гаршті...

— На концерті в Одесі, що відбувся у жовтні цього року, ви також виконували «Казки, розказані звуками» Яніни Гаршті, які стали справжнім відкриттям для наших слухачів і, за словами музикознавця Анни Розен, «були родзинкою концерту. Це справжня чарівна, тонка музика, виліплена Майстром з дуже великим смаком…».

— Насправді поєднувати виконавську діяльність з викладацькою — дуже складно. Але сцена дає особливе відчуття щастя, відтінків якого дуже багато. Скільки буде сили та можливостей — я гратиму…

Кілька вражень від концерту...

А. Г. Харченко, професор кафедри спеціального фортепіано ОДМА:

— Мої враження — якнайкращі! Яскравий музикант, дуже складний репертуар, різноманітні стилі, майстерне володіння інструментом, його художньою палітрою. Вміння переконати публіку, емоційна віддача, тонкість, щирість і разом з тим — особлива мужність у грі!

Є. Л. Лисюк, директор школи ім. проф. П. С. Столярського:

— Дуже радує це творче цвітіння: поєднання копіткої педагогічної роботи з виконавською майстерністю такої переконливості і сили. Це цінний приклад для студентів, приклад творчої самовідданості, присвяті професії музиканта.

І. В. Голубович, доктор філософських наук, професор кафедри суспільних наук ОДМА:

— Я сприймаю концерт, як свято, диво і народження Сенсу, не сказаного словом. Коли в переповненому залі я бачила натхненні обличчя шанувальників музики, подумала, що саме такі події роблять Музичну академію не просто освітньою інституцією, а живим, творчим організмом, дружнім колом, співтовариством. Талановитий майстер може чимало зробити для об’єднання людей, коли руйнуються основи культури, стираються звичні форми життя і рветься нитка традицій...

І. Д. Єргієв, заслужений артист України, завідувач кафедри народних інструментів ОДМА:

— Її особистісною домінантою, основою її харизматичності є її посмішка. Головна ремарка її гри говорить про Майстра, про те, що вона має якесь дане Вищим право встановлювати Еталони...

М. Я. Голощапов, заслужений працівник культури України, завідувач естрадного відділу ОМУ ім. К. Ф. Данькевича:

— Концерт Тетяни Шевченко — це енергетичне дійство, складові якого — сукупність виконавської майстерності, режисура у побудові програми, ступінь енергетичної дії на публіку, артистизм й особиста чарівність виконавця. Вона змушує себе слухати, демонструючи високий рівень професійної переконливості!

О. А. Бичкова, викладач Інституту мистецтв Київського університету імені Бориса Грінченка:

— З першої ноти, що прозвучала, у залі розлилось особливе світіння, магія творчості. Цей вплив особистості музиканта на слухачів дарував відчуття незбагненного щастя... Мене захлиснуло море Добра, Гармонії, Любові, які несе справжній Майстер, наближуючи нас до Істини...

Ф.І. Любарський, заслужений артист України, викладач вищої категорії школи ім. проф. П. С. Столярського:

— Як піаніст Тетяна — у чудовій формі! Її гра випромінює здорову енергетику та оптимізм. Їй однаково вдаються і крупні мазки, як «Крейслеріана» Шумана, зіграна на одному подиху, так і ювелірні грані музичної виразності, як у циклі польського композитора Яніни Гаршті... Взагалі, виконавське фортепіанне мистецтво я вважаю справою для чоловіків, і мені хочеться відзначити нежіноче мислення, масштаб, мужню гру, яку продемонструвала нам гарна, дуже ніжна, витончена і, мабуть, ранима жінка за роялем...

Л. В. Зима, доцент кафедри камерного ансамблю і квартету ОДМА:

— «Крейслеріана» у виконанні Тетяни Шевченко... Величне безумство шуманівського героя і якась космічна беззахисність створили дуже вражаючу музичну фреску, виконавське музичне висловлювання, що резонує з нашою парадоксальною кризовою дійсністю. Я сприйняла її як сповідь Майстра...

Поки верстався номер...

Лауреатом міжнародного конкурсу стала ще одна учениця Тетяни Шевченко — першокурсниця Алевтина Ренетова, яка посіла друге місце на Всеукраїнському конкурсі української музики, що завершився цими днями у Рівному.

Ольга ФІЛІППОВА.