Його майстерня — природа

Все своє творче життя Костянтин Калиновський пише пейзажі. Природа рідної Білорусі, України, що давно стала для нього другою батьківщиною, — це його визначальна тема. Хоча й портретний жанр також не чужий художникові. Концептуально і його пейзажі, і портрети виказують одну характерну особливість. Це — любов. Любов до людини, над чиїм портретом працює, до природи, котру зображує. Якось художник зізнався, що його постійно тягне з робітні на природу. Хоч були часи, коли саме за цю любов до природи його винуватили у безідейності та відірваності від життя. Щоби мати можливість робити те, до чого душа прагнула, написав картину «Брестська фортеця» — як ото поети відкривали тоді свої збірки віршами про партію і вождів. Робив цю картину нібито як «відчіпне», а вона стала широко відомою, бо творив її з душею. Бо ж і виріс, можна сказати, біля тієї фортеці. Але після того таких полотен більше, здається, не робив.

Та й не міг він вповідати своїми картинами про «щасливе життя» та «радість соціалістичної праці» чи щось подібне. Не міг служити ідеології, котра ні за що забрала у нього батька на вісім років. До 1939-го родина жила в Польщі, тож «визволителі» не довіряли тим, кого начебто «визволили», хоч життя білорусів під Польщею (рівно ж і українців-галичан) було дуже важким, передовсім у національному сенсі. Тож «Брестська фортеця» дала якусь можливість зануритися у рідну природу, оспівати непоказну та незрадливу красу її, виповісти з її допомогою сокровенні думки. Вже навіть перебравшись до Одеси, він продовжував писати білоруський пейзаж. У пейзажі виповідає свою любов до рідного краю — чи то Білорусь, чи Україна. Висловлена засобами реалістичного пейзажу його любов до Батьківщини сьогодні — а втім, як і завжди — є дуже актуальною, — висловивши під час відкриття виставки цю думку, мистецтвознавець Олена Шелестова дуже доречно згадала відому поезію Володимира Сосюри — рядки, які повинні стати зараз гаслом кожного дня.

Пише Костянтин Калиновський і море. Його морські пейзажі не такі яскраві, як на полотнах митців, котрі тут виросли й навчались, це — його море, яке ні з чиїм іншим не сплутаєш. Митця одразу визнали своїм одеські художники-мариністи, вони також взяли активну участь у відкритті виставки, відзначаючи, що його марини в експозиції цілковито не такі, як у майстерні. Це дещо інший погляд на море, аніж у тих, котрі виросли тут і писали його ще студентами училища. Художник Костянтин Калиновський, назагал, з-поміж інших митців виділяється своєю стилістикою, творчою манерою письма.

Та все ж головна його тема — пейзаж. Не той масштабний, з багатьма деталями, репрезентативний. Пейзаж Костянтина Калиновського — це зелена галявка у нетрях, частина струмка з ветхим містком, що дзюркоче стиха поміж кущів та дерев, чи шматок степу, але за всім цим зримо уявляється щось ціле та величне, бачиться вся, неохопна поглядом ані думкою, лише серцем, краса природи, яка так багато важить у житті людини. «Данина природі» — назвав свою виставку художник. Тобто ми звикли до вічних дарів справді щедрої природи, а тут майстер сам дарує їй — від нашого імені — свою любов, своє захоплення її красою, своє, від неї ж отримане, уміння.

Його пейзажі сповнені емоцій і такі ж емоції викликають у глядача. Тут просте пояснення: працюючи під відкритим небом, пишучи натуру, він не випускає пензля, доки живе в душі оте зачарування, той захват від побаченого. Хтось називає це натхненням або ще якось. Але це саме те, що водить рукою художника. Щойно оте «воно» закінчиться, зникне, роботу потрібно припиняти, — вважає він. А продовження прийде обов’язково, і якраз тоді, коли його й не чекатимеш. І саме в цьому — особливість цілком традиційної, реалістичної і дуже виразної творчості Костянтина Калиновського. Дуже важливо сьогодні, працюючи в такій техніці, у такій стилістиці, залишатися упізнаваним й улюбленим — тією частиною глядачів, котра віддає перевагу саме такому живопису.

Роман КРАКАЛІЯ.