Хто нам жменьку гідності вмироточить?

Однак підстав для оптимізму поки що небагато. Бо дві третини одеських виборців все ж таки голосують за «регіоналів» та комуністів і лише одна — за опозицію. Щодо мажоритарників, котрих обрала Одеса, взагалі проймає пекучий сором. Цілий букет незрозуміло кого.

Цікаво ж, коли одесити навчаться думати, а не лише слухати «добрих» дядьків і тіток — майстерних маніпуляторів чужими мізками, які «знають», що, коли і кому слід робити та навчають цього інших? Наші люди сліпо прямують за цими поводирями. За банками згущенки (на пальмовій олії), за дитячими майданчиками, пам’ятниками невідомо кому. Ніби вирішувати соціально-побутові проблеми не святий обов’язок тих, хто при владі.

Та, як показує життя, психологія цих двох третин поки що ніяким чином не змінюється: як і раніше, електорат чекає доброго царя, месію. Ось він прийде — і вмить постане рай на землі. Імена царів змінюються, однак рай не настає. Тому варто поставити питання: а на що здатні ми самі, крім азартних прокльонів, своїм вождям? Чи вміємо їх контролювати? Як, скажімо, у Польщі, де профспілки ретельно стежили за процесом приватизації й не дозволили на розкраденому жирувати олігархам. Чи у Єгипті, народ якого зумів протистояти «новому фараону»?

А що у нас? Пригадуєте, як президент сусідньої, начебто дружньої, країни облаяв нашого президента, а в його особі — нас і всю країну? Нічого, промовчали, проковтнули. Спробував діяч «Нафтогазу України» продемонструвати принциповість, попросивши перекладача під час переговорів, — засміяли, засвистали. А кого? Самих себе. Адже чиновник не вимагав чогось неймовірного. Лишень передбаченого міжнародними правилами. Це було раніше. Що вже казати про нинішніх «флюгерних» політиків.

Так і «розводять» нас, немов кошенят. Коли хочуть і як хочуть. А вихід з цього один: думайте, вичавлюйте з себе рабів, аби з’явилося почуття власної гідності, ставайте нацією, як сказав поет: Господи, «жменьку гідності вмироточи на людей мого краю!» За масової бідності народу це надзвичайно важко, але іншого шляху нема.

Принагідно хочу звернути увагу на наш одеський феномен, хоча сотворив його киянин, коріння якого з Кавказу. Якби мене так ґвалтували, як ґвалтував виборців у своєму окрузі цей кандидат, нізащо не віддала б за нього голос. Виявила до нього цікавість з огляду лише на один аспект. Дуже хотілося дізнатися: які галузі народного господарства він підняв чи запобіг їхньому падінню? Телефонувала на одну з радіопередач, але відповіді, звісно, не отримала.

Зате в газеті писали про цього кандидата, як про майстра підкупу у виборчій кампанії. Шкільна форма, книги, дитячі майданчики, різні подарунки... Хочеться запитати: він що, Дід Мороз? Звідки такі гроші? Коли перебігав із фракції у фракцію, не видно було його і не чутно. Зате тепер всюди і всіх повчає. Ніби власник якоїсь остаточної істини. Слухайте, людоньки, можливо, тим і насититеся...

Параска ЖЕБРАЧЕНКО.
м. Одеса.

P.S. Дуже прошу організувати у вашій газеті куточок лікнепу. Бо з розвитком дикого капіталізму з’явилася тьма якихось термінів, не зрозумілих звичайній людині. Була б дуже вдячною, якби хтось пояснив, що то є «державні закупівлі», окрім того, що це — величезний простір для корупції? Можливо, існує інше тлумачення, по суті?