№ 100 (21364) субота 15 грудня 2012 року

Добридень! Доброго здоров’я, дорогі наші друзі-читачі!

У сотий раз (зверніть увагу на порядковий номер газети за 2012-й) приходячи цьогоріч у ваш дім, ми, колектив «Чорноморки», вітаємо з цим «круглим» числом і вас, і себе.

Завдяки вашим і нашим старанням «Чорноморські новини» продовжують свій життєпис, фіксуючи на шпальтах наші спільні (особисті, одеські, українські, світові) радощі і печалі. Так хочеться, щоб у газетних рядках було більше світлого і доброго, але реалії вносять свою, невтішну, барву в те, про що доводиться писати нам, сповіщаючи вас. От-от на поріг ступлять свята, і хочеться вірити, що Святий Миколай, а за ним і Дід Мороз прийдуть до наших осель із торбинками добра і приємних змін. Але, не втрачаючи віри у диво, мусимо для нього готувати гарний ґрунт, дбаючи, щоб і в торбинках отих чарівних добродіїв не було пусто і щоб ми заслужили на їхню увагу і щедрість.

Верховна Рада нового скликання приступила до роботи. Приступила з кулаками, болгарками і навіть оголеними Femen. Не обійшлося без «тушкування» тих, хто ще нещодавно клявся у любові до України і партійній непохитності.

Про початок роботи нового парламенту у світі дізнаються, зокрема, таке: «Депутати Верховної Ради сьомого скликання розпочали роботу помолившись. Однак молитва не допомогла їм далі конструктивно попрацювати: бійки, безкінечні перерви та відсутність діалогу партії влади та опозиції засвідчили, що новий склад Верховної Ради може бути навіть проблематичнішим від попереднього» (із статті «Нова Верховна Рада: поменше законів, побільше сутичок?», опублікованої на сайті Deutsche Welle). А от заступник директора Центру Разумкова Юрій Якименко у коментарі для тієї ж «Німецької хвилі» робить інший прогноз: «Можлива відсутність у Партії регіонів переконливої більшості, непередбачена поведінка самовисуванців, персональне голосування, сильна опозиція — все це робитиме новий парламент більше схожим на парламент, де дебатуватимуть, а не голосуватимуть за помахом руки диригента».

У країні, де корупція — це вже стиль життя, конференції, форуми та «круглі столи» не є інструментами боротьби

Міжнародний день боротьби з корупцією, який цього року проходив у всьому світі під девізом «Твоє «Ні» має значення», в Україні зустрічали і проводжали без фанфар. У рейтингу Transparency International за рівнем сприйняття корупції наша країна на 144-у із 176 місць. І те, що в Україні рівно рік тому ухвалено закон про боротьбу з нею і затверджено Президентом Віктором Януковичем Національну антикорупційну стратегію, на рівень корупції практично не впливає. У Києві проходив Громадський антикорупційний форум, який зробив висновок, що і названа стратегія, і розроблена для її виконання урядова програма — під загрозою зриву. Якщо країна «...не потрапила до першої сотні, — роз’яснює президент Transparency International Україна Олексій Хмара, — то це означає, що корупція в ній — велика проблема, і ведення бізнесу там буде дорожчим як мінімум на 20%». У свою чергу це позначається на іноземних інвестиціях, які Україні сьогодні вкрай необхідні. Як зазначає Хмара, кожна транснаціональна корпорація, яка поважає себе, обов’язково враховує рівень корупції в країні.

А в нас вона буквально всеохоплююча. Корупційний податок сплачує в Україні не лише бізнес, але й кожна сім’я, оскільки хабарі закладаються в ціну продукції та послуг, у вартість житла. Та й простим людям часто доводиться відривати гроші зі свого бюджету на підкуп посадових осіб, які не бажають як слід виконувати свої обов’язки. За даними дослідження «Я дала хабара за свою дитину», українці щодня витрачають на хабарі від 3 до 10 мільйонів гривень. І найбільше — в школах, дитячих садках та лікарнях. Відповідні дані зібрали громадські активісти, які впродовж восьми місяців приймали звернення українців про хабарі. Найбільший заявлений хабар становив 8 тисяч гривень за влаштування дитини в перший клас одного зі столичних ліцеїв, а найменший — 50 гривень щомісяця «за людське ставлення до дитини» в дитячому садку.

Світ наче поділився навпіл: одні вважають, що 21 грудня людському суспільству нічого не загрожує, а другі малюють страшні картини Апокаліпсису. Низка сайтів інформує про появу хвиль заввишки три кілометри, які зметуть все на своєму шляху, руйнівні землетруси й урагани. Призведе до цього начебто парад планет. Причому, не якийсь там рядовий огляд, коли в одну шеренгу стають 3—4 планети, що буває щороку, а великий показ, на якому на умовну пряму по один бік від Сонця вийдуть 9 планет Сонячної системи, а за ними, наче змовившись, на ту ж лінійку стануть і планети інших зоряних систем і галактик. Це, мовляв, порушить рівновагу у Всесвіті, Земля не зможе втриматися на своїй орбіті, що й призведе до катаклізмів...

Про такий розвиток подій вказують чимало провидців. Але, що цікаво, і в їхньому середовищі є люди, які на такі прогнози дивляться зваженіше. Газета «Сегодня», наприклад, вмістила публікацію про народного синоптика Валерія Некрасова з Дніпропетровська. Він відміняє Кінець світу, втім, закликає не розслаблюватися, оскільки, за його прогнозом, у новому році нас чекає 150 спалахів на Сонці, а відтак посилений вплив енергетичних викидів на людський організм. Валерій нарахував аж 52 критичні дні. Перегукується з ним шаман з Сибіру Валентин Хагдаєв. Він, як повідомляють російські ЗМІ, недавно побував на прадавній батьківщині індійців майя на світовому з’їзді шаманів. За його словами, колеги з Аргентини, Чилі і Перу, дізнавшись про наш ажіотаж, лише посміялися над європейськими білолицими, які, на їхню думку, схильні до перебільшення. А сам Валентин впевнений, що Кінець світу наступить тоді, коли кінчики вух у зайця побіліють, а косуля викрешуватиме своїми копитами вогонь. Тобто, як кажуть в Україні, коли на горі рак свисне.

Зустріла нещодавно одного знайомого. Його дружина пропрацювала у хірургічному відділенні центральної райлікарні понад сорок років. Сталося так, що після виходу на пенсію у неї нестерпно почало боліти коліно. Та так, що довелося свій суглоб замінити штучним. Зробили це лікарі сусіднього Миколаєва. «Чому не Одеси?» — здивувалася я. Виявилося, в нашій одеській лікарні тільки за консультацію взяли чотириста гривень. Тож мої знайомі злякалися й поїхали шукати допомоги, яку б витримав їхній гаманець.

Саме того дня принесли свіжий номер «Чорноморки», у якому натрапила на дві розповіді — «Старша сестра» та «Приймав мене лікар УПА...». Приймав, мізкував над непростою хворобою, проте навіть не заїкнувся про якусь платню. Рятувати людей — то його святий обов’язок. А от «Старшу сестру» повернули до життя дуже недешеві «сільські гостинці». Хоч тоді, втім, як і тепер, медицина декларувалася абсолютно безкоштовною. Де там! Перепусткою до лікаря був і є твій гаманець.

Ну й рейвах зчинився останнім часом з приводу відкриття так званих російських культурних центрів у нашому місті. З одного боку — суцільні урочистості, фанфари з участю поважних гостей, агітація про необхідність ті центри мати, з іншого — нерозуміння, яка в тому насправді конча потреба і в без того зрусифікованій Одесі. А чому не йдеться про відкриття, скажімо, польських, італійських, турецьких та інших національних центрів?

Хоча що тут розуміти: все йде за планом поширення і закріплення «руского міра» на нашій українській землі. До речі, у тому ж дусі і наміри міськради щодо перейменування вулиць і площ Одеси. Краще б їх убезпечили від можливих природних стихій!

Сьогодні вступає в силу закон про повну заборону паління у громадських місцях, зокрема у так званих закладах ресторанного типу.

Раніше ресторани та кафе ділилися на зони для тих, хто «за» та «проти» цієї згубної звички, а відтер курити дозволено лише «поза приміщеннями», простіше кажучи — на вулиці. Та й то не всюди: громадським місцем за новим законом вважаються зупинки, стадіони, дитячі майданчики, підземні переходи, таксофони та навіть ліфти. Хто ж ослухається, буде покараний штрафом. Для індивідуальних порушників, які димітимуть у заборонених місцях, він складатиме від 51 до 170 гривень, для рестораторів — 10 тисяч. Хто втрачає, а хто отримує на такому законі? І що саме — гроші чи здоров’я?

Вона часто бачить цей дивний сон: її груди повні молока, воно нуртує всередині, спричиняє біль і якесь поколювання. А вона чекає: ось-ось її накриє, мов літеплом, не знане досі щастя. І справді — не відомо звідки з’являється крихітне дитя, припадає до її грудей і п’є жадібно, захлинаючись. А їй хочеться продовжити миті щастя, і вона подумки благає дитину: назви мене мамою, хоч раз, хоч уві сні...

Як на сповіді, розповідала мені про свою печаль, про ті сни старіюча жінка. Запізніле каяття відлунювалось у кожному її слові, у погляді зволожених сльозами очей.

Сексизм в Україні набуває ознак національної політики, — вважають провідні вітчизняні спеціалісти з питань ґендерного права

Згідно з даними європейської статистики, Україна лідирує за кількістю розлучень серед європейських країн. На 1000 жителів припадає 5,3 розлучення, тоді як в Ірландії цей показник становить лише 0,8.

Всього з 1987 року в Україні офіційно зареєстровано 219 919 нових випадків ВІЛ-інфекції. Через цю страшну недугу 27 830 людей за цей час пішли з життя.

Україна опинилася серед держав, де спостерігається грубе порушення ґендерних прав, реєструються численні факти насильства над жінками та дівчатами, торгівлі людьми.

Нещодавно в Москві з’явився трагічний білборд з текстом: «Дмитру Б. був 1 рік. Він помер, тому що 22.11.2012 на Звенигородському шосе ви… не пропустили «швидку!» В цьому кричущому зверненні, мабуть, від батьків маленького хлопчика, після «ви» ще додане лайливе слово, яке ми вилучили. Проте драматичності та трагічності від того не меншає…

Те, що в Україні таких білбордів нема, аж ніяк не означає, що в нас нема цієї проблеми. Просто в нашій країні статистика щодо кількості смертей через непропущення «швидкої» на дорозі не ведеться. Однак багато з тих, хто викликав «швидку», знає: чекати машину нерідко доводиться й годину. І, як пояснюють потім лікарі, так довго добиралися через водіїв-порушників.

Багато різних думок породжує довколишнє життя. Після осінніх виборів 2010 року в моїй душі з’явилося почуття глибокого розчарування. Ти був потрібен, доки не прийшов на виборчу дільницю й не заповнив бюлетень. Після цього всі тебе відфутболюють, як абсолютну зайвину. Аби не заважав у їхніх «міжсобойчиках», пов’язаних з фальсифікаціями при підрахунку голосів.

Й ось нові вибори. Розклад дещо змінився. Попри те, що по моєму 135-у округу мажоритарником вибрали відомого всій країні умільця підраховувати, співвідношення сил за партійними списками виявилося інакшим. За Партію регіонів віддано 23561 голос, за опозицію — 33484. У тому числі за Всеукраїнське об’єднання «Свобода» — 4498 (всього по Одесі — 27992 голоси). Це небагато, якщо порівняти з іншими партіями. Проте, якщо пригадати, що під час минулих аналогічних виборів «Свобода» отримала лише 650 голосів, то це величезний крок уперед.

Через кілька днів, а саме 18 грудня, сповниться 30 років, як професор Г. І. Гончарук очолює кафедру історії та етнографії України і є членом вченої ради Одеського національного політехнічного університету. Колектив кафедри викладає кілька навчальних дисциплін. Особисто Григорій Іванович, окрім викладання історії України, підготував не один десяток вчених-істориків, написав 20 монографій, опублікував близько півтори сотні наукових статей у журналах, наукових збірниках і не менше — у газетах.

Редакція «Чорноморських новин» звернулася до професора Г. І. Гончарука з проханням поділитися думками про вплив історії України на наше сьогодення. Нижчеподаємо ці думки.

Узимку 2013 року в ефірі каналу «Україна» буде показано прем’єру документального проекту студії «Телекон» — 5-серійного фільму «1941». У ньому розкриваються факти Другої світової війни, про які мовчать підручники історії.

Фільм, створений відомим режисером-документалістом Ігорем Кобриним, розкриє глядачам каналу «Україна» невідомі факти Другої світової. Автор торкнеться питань, які дозволять українцям по-іншому поглянути на суть військового протистояння СРСР і Німеччини та хід бойових дій у тій війні.

У литовському місті Каунасі відкрито пам’ятну дошку на честь полковника Армії УНР, команданта УВО, голови Проводу українських націоналістів Євгена Коновальця. Таблицю встановили на будинку на алеї Свободи, в якому часто бував полковник, що мав литовське громадянство.

Виступаючи перед учасниками урочистостей із вшанування пам’яті Євгена Коновальця, віце-мер Каунаса Станісловас Бушкевічіус сказав: «Український народ, як і литовський, довгий час були поневоленими народами, тому Коновалець завжди розумів бажання Литви, як й України, вирватися і стати незалежною державою. Він допоміг Литві, і Литва допомогла йому мобілізувати сили, щоб домагатися незалежності своєї країни. Я радий, що литовці не забувають Євгена Коновальця, і сьогодні ми говоримо про нього як про лідера боротьби за свободу. Свого часу Коновалець сказав, що тільки ті народи, які знають свою історію, гідні поваги інших».