Шкільний підручник без купюр

Як протистояти офіційному курсу влади на денаціоналізацію українців? Молоді науковці Львова створили альтернативний посібник до підручника з історії України для 10—11 класів. Один з авторів його — кандидат історичних наук, доцент університету «Львівська Політехніка», депутат Львівської міської ради Богдан Галайко. Нещодавно презентацію цієї книги зорганізував Одеський народний університет. Представляючи гостя, очільник обласної організації ВО «Свобода» Павло Кириленко, недавно обраний депутатом Верховної Ради, поміж іншого, сказав:

— Важливість цієї зустрічі полягає також і в тому, що запрошено одного з тих молодих людей, котрі не скиглять, не нарікають — що, на жаль, нерідко можна спостерігати зараз, — а реально намагаються щось зробити для того, аби змінити ситуацію, вступити у конфронтацію з тією хвилею українофобії, яка накочується на нас, яку ми бачимо скрізь.

Отже, молоді науковці створили, фактично, підручник, який суттєво доповнює вже існуючий.

Ідея та концепція створення такої книги була стимульована, передусім, обранням нового президента і тим курсом, який він запровадив у державі, зміною взагалі світоглядних орієнтирів у нашому суспільстві, призначенням одіозних осіб на впливові посади, зокрема і в Міністерстві освіти та науки, яке опосів Д.Табачник, запроваджені ним новації. Він почав переписувати підручники, викидаючи цілі шматки, власне, зі сторінок історії ХХ століття, найбільш трагічного, мабуть, і героїчного для українців, і найбільш повчального водночас. Або ж переписувати ті теми таким чином, щоб вони не дратували нашу північно-східну сусідку.

Якщо у вашій родині є школярі, загляньте до підручника історії, скажімо, для 10—11 класів. Чи знайдете ви там більш-менш докладні пояснення про Голодомор? То як розповісти дитині про цю трагедію цілого народу, про геноцид, якщо у школі ця тема навіть не згадується? Чи про юних киян — фактично ровесників вашого сина чи внука, які у нерівнім бою під Крутами, незважаючи на вік, були цілком свідомі свого вибору, жертвуючи найціннішим, що у них було — своїм життям, заради чогось вищого, ідейного — державності?

— Власне, ці та багато інших прикладів, цілком зрозуміло, не потрібні теперішній владі, — сказав Богдан Галайко, розпочинаючи свою оповідь про книжку. — Їм потрібно виховувати не покоління патріотів своєї держави, юних націоналістів, а покоління аморфних людей, сірої маси, глобалізованих, лібералізованих, з іншими цінностями, які нам нав’язують з Європи і які, гадаю, в традиційному суспільстві не надто сприймаються. Усе це змусило нас, депутатів міської ради, активно на це реагувати, протиставити щось таким діям влади. Відповідно двоє депутатів, які є науковцями, — Юрій Михальчишин (він кандидат політичних наук) і я — зібрали колектив людей, фахівців, як академічних науковців, викладачів університетів, так і практикуючих вчителів історії, з метою створення альтернативного, «антитабачниківського» підручника. Цим, до слова сказати, ми самі, як депутати, задекларували, що вміємо не лише говорити, а й працювати. Намагалися комплексно підійти до проблеми: щоби ця праця була раціональніша, ми, прагнучи вибрати найцікавіші, на наш погляд, моменти, один одного взаємно рецензували.

За рік часу копіткої роботи народилася ця праця. Вона називається «Історія України. Матеріали до навчального підручника». Чому саме така форма? Це обумовлене юридичним обґрунтуванням. Щоби книжка дійшла до читача, до школи, вона повинна мати гриф Міністерства освіти і науки, цебто, що видання рекомендоване цим міністерством. Та ми розуміли, що цього дозволу ніяким чином не буде. Натомість, хочу вам сказати, ми отримали порушену кримінальну справу проти мене і Юрія Михальчишина. А також недолугого листа від Міністерства освіти і науки, з якого з’ясувалося, що міністерські чиновники навіть не вміють грамотно оформити бібліографічне посилання. Зацитую лише ось таке: «…не допустити вживання в школах, і взагалі щоб не переглядали учні і вчителі книжки, авторами якої є Богдан Галайко і Юрій Михальчишин». А що це за книжка, коли її видали, хто її видав, — про це ні слова. Тобто, виходить, відповідно всі праці, де фігурують наші прізвища, вже як би заборонені. Певна річ, це абсолютно нелогічно. Викликали нас і в прокуратуру, на щастя, там зрозуміли безглуздя цього всього.

Таким чином, щоби обійти юридичні загороди, ми зробили цю книжку у формі матеріалів, чи додатку до чинного підручника з історії України. Він складений у відповідності з існуючим міністерським стандартом. Наприклад, тема 3, а в ній розділ 4, і в тому розділі свідомо викинуто певне питання, що є важливим для нас. Тож ми його вносимо туди у ширшому обсязі. У книжці розміщені матеріали згідно з хронологією подій за програмою 10—11 класу, а вкінці додатки, які ілюструють ту чи іншу тему. Це і спогади учасників та очевидців про ті чи інші події, офіційні документи. У течці фотографії, що дають можливість учневі краще візуально увійти в ту чи іншу подію. Течка, властиво, дає можливість зробити її робочою папкою учня і фактично стимулювати його як вже дорослу особистість до власних зацікавлень і власних пошуків. Наша головна мета була: не нав’язувати якесь певне бачення історії, а зацікавити молоду людину, спонукати її щось і почитати, зрозуміти для себе, що, власне, відбувалося, хто герой, а хто — бандит, яка сторінка української історії була трагічною, а яка — героїчною. Я дуже надіюся, що ми з цим завданням впорались…

Далі Богдан Галайко торкнувся тем, висвітлених у посібнику. Це, передусім, ХХ століття.

— Ті теми відповідають стандартному рівню освіти, але, на жаль, у підручниках 2011 року, що вийшли на замовлення нового міністра, вже викинуто цілі десятиліття. Підручник 10—11 класу, наприклад, хронологічно охоплює події 1900 —1921 років, а далі вже — від 1939-го і по сьогодні. Ціла епоха міжвоєнного часу з 1921-го по 1939 рік зникла. Ми розуміємо, чому: це і питання Голодомору, і розгортання націоналістичного руху, зародження Української повстанської армії і політичного зростання тих діячів, яких ми сьогодні називаємо героями — передусім Степана Бандери, Романа Шухевича, які потім показали достойний приклад наслідування для молоді. Тобто, вони показали, як можна безпосередньо впливати на перебіг історичних подій і як впливати на зміни в державі, самим змінювати цю державу — під таким кутом зору, як вони це бачили. Ці вилучення, отже, фактично були зроблені для того, щоби повністю знівелювати ті здобутки, які були за попереднього часу і максимально сфальсифікувати історію. Ми намагаємося цього не допустити. Наша книга покликана певним чином стимулювати до того, щоб українці не забували про своє справжнє обличчя, про свою честь, гідність, національну ідентичність і могли виховувати в такому руслі своїх дітей…

У руках багатьох можна було побачити цей посібник: 40 примірників, привезених Богданом Галайком, миттєво розібрали. Тому запитання про те, чи потрібна тут, на Півдні та Сході, справжня, не викривлена українська історія, прозвучало риторично.

— Як формувався авторський колектив? — прозвучало наступне запитання.

— Доволі просто. Ми підбирали людей відповідно до тих тем, які потрібно було висвітлити, залучали фахівців по кожній окремій темі, науковців, у котрих вже написані, видані дисертації, а також, як я вже казав, учителів історії, декотрі з них мають свої посібники, видані ще у попередні роки, у 1990-х — на початку 2000-х.

— У цьому посібнику порушуються проблеми, пов’язані лише із Західною Україною, чи охоплено також інші території?

— Якщо ви погортаєте його сторінки, то побачите багато цікавих фактів, які стосуються Наддніпрянської України, Сходу і Півдня. Є там свідчення людей, котрі пережили Голодомор, та названо його організаторів, зокрема й прізвища тих, хто очолював каральні та репресивні органи у 1930-х роках, у тому числі й у тодішніх районах Одеської області.

— Таке видання коштує грошей… Якщо можливо, розкажіть, як з цим питанням було?

— Ми його видавали, передусім, власним коштом, розуміючи, що ніякого сприяння від держави не отримаємо. Окрім того, на видання, на закупівлю цього посібника були виділені кошти з львівського бюджету — ми, як депутати, потурбувалися про це при затвердженні бюджету на 2012 рік. Сьогодні закуплено 2,5 тисячі примірників Львівською міськрадою. Є відповідна програма і в облраді, аналогічні приймаються у Тернополі та Івано-Франківську, де ми маємо пристойні фракції і можемо пролобіювати це питання. Коштів, звісно, бракує, видавництву ще нічого не заплатили за надані книжки, казначейство просто блокує рахунки. Така ситуація, до речі, вже була під час виборчої кампанії.

На запитання про популяризацію цього підручника, як і самої ініціативи науковців-істориків, Богдан Галайко відповів:

— Оця наша зустріч — це і є популяризація, так що дякую за запрошення. Доступу до центральних телеканалів ми не маємо.

— Розкажіть, чи справді пишеться спільний з Росією підручник нашої історії?

— Вже створена попередня версія і проходить апробацію в одному з педуніверситетів. Ми розуміємо, що знайдуться науковці, які дадуть позитивні відгуки. Але в жодній державі не пишуться спільні підручники історії, зокрема із сусідами, з якими були не найтепліші стосунки. Тож про спільний підручник не може бути й мови, у нас є своя позиція щодо певних питань, у них — своя, і це нормально. Ми можемо дискутувати з різних питань, але не треба, щоби нам нав’язували якесь своє бачення, розказували нам, хто у нас герой, а хто — ні. Є проблемні питання й у ХVIII—ХIХ століттях.

На запитання, чи є підстави вживати термін Велика Вітчизняна війна, історик відповів, якщо сформулювати коротко, так:

— Використання цього терміну, навіть без розкриття його, — це одна з найбільших загроз для формування української національної пам’яті. Та про це, втім, вже сказали своє слово чимало істориків.

На прохання присутніх Богдан Галайко обіцяв передати зі Львова додаткову кількість примірників альтернативного посібника з історії України.

Записав
Роман КРАКАЛІЯ.