«Скажи «Ні!» насильству в сім’ї»

«Літо... Я маленька. Разом із мамою у рейсовому автобусі ми їдемо до бабусі. Тато тоді ще не пив так часто. У нас були гроші, і мама іноді мала змогу купувати мені цукерки, апельсини, банани... Я виросла. Навіщо я виросла? Навіщо я взагалі народилася? Скільки мені ще терпіти ці муки?.. Треба заспокоїтися, треба згадувати про щось хороше. Не думати про їжу... Хіба смачна їжа — це погано? А ще добре, коли сусідка тьотя Оля не у відпустці. Іноді їсти винесе, й одяг такий-сякий від неї перепадає... Чому вона не моя мама?

Мама... Вона була колись доброю, лагідною. А тепер я її боюся, особливо коли вона п’яна. Сердиться на батька, а винна чомусь постійно я. Це життя її такою зробило. Батько завжди приходив із роботи напідпитку, вимагав у матері «закуски» і щось «для здоров’я», як він любив казати. Згодом і мама пристрастилася до цього проклятущого «зеленого змія».

Відтоді моє життя взагалі стало нестерпним: постійні п’яні компанії вдома, бруд і сморід у квартирі. Спершу мені соромно було здавати пляшки. Згодом я зрозуміла, що так можна заробити хоча б на хліб... Я хочу їсти. Якби вдома була хоч жменька якоїсь крупи, я б сама приготувала кашу.

Як добре, що дощ закінчився. Цього разу я майже не змокла і майже не змерзла. Треба протриматися ще хоча б з годину-дві. Тоді вже зможу піти додому. П’яні батьки поснуть. Головне — прокинутися рано-раненько і нишком вислизнути з дому, аби не потрапити під батькову гарячу руку...»

Шановні дорослі! Історія, яку я розповіла, є деякою мірою плодом моєї фантазії, але, погодьтеся, сюжет її з реального життя. Ми звикли втішати себе тим, що за темною смугою у житті завжди йде світла. Але існують люди, життя яких — суцільна темна смуга. Прикро, коли страждають дорослі. Ще гірше, коли такі страждання випадають на долю дітей...

А як же Конвенція про захист прав дитини? А як же права дітей, закріплені законодавством? Шановні дорослі! Захистіть і допоможіть тим, хто цього потребує!

Валерія ВОЗІЯН,
учениця НВК № 13 «Загальноосвітня школа
І—ІІІ ступенів—гімназія».

* * *

...Найчастіше люди зазнають образ та насилля з боку своїх рідних. Жертвою може стати будь-хто: дружина, яку постійно лає і б’є чоловік; хлопчик, у котрого батьки-алкоголіки; бабуся, від якої відмовилися рідні; діти, зазнаючи сексуальних переслідувань вітчима, співмешканців матері...

Домашнє насильство неможливо пояснити лише бідністю чи алкоголізмом, бо ці чинники лише посилюють агресивну поведінку домашніх тиранів... Воно поширене серед людей різних національностей, різного фінансового і соціального статусу, в родинах віруючих і невіруючих. Від насильства з боку чоловіків найбільше страждають жінки, але ця проблема не лише жіноча. Людина, що ґвалтує, б’є свою дружину, ображає усіх жінок і суспільство загалом. Страждає від цього і сам кривдник через брак любові, підтримки від своїх близьких.

Часто дружина або діти, які захищають матір, переходять межі самооборони. В’язниці переповнені жінками, які вбили своїх чоловіків-насильників. За неофіційними даними, в Україні 50 відсотків жінок у в’язницях, засуджених за вбивство. Вони не бачили іншої можливості самозахисту...

Міжнародний благодійний фонд «Українська фундація громадського здоров’я» поставив за мету розбудувати в Україні правову систему та системи надання послуг щодо реагування та протидії насильству над жінками в складних життєвих обставинах.

При насильстві в сім’ї майже завжди страждають діти. Жорстоке поводження в родині відчуває на собі чи не кожна друга дитина. Надзвичайна складність, що заважає правосуддю захистити дітей від жорстоких батьків, зумовлюється тим, що жертв легко залякують, докази насильства швидко знищують, а сліди фізичного виливу на тілі списуються на непосидючість чи випадковість...

На мою думку, найкращим шляхом щасливого життя у сім’ї є порозуміння, повага, свідоме дотримання всіма її членами правових та моральних норм. Подолання такого потворного явища, як насильство в родині, можливе лише за умови об’єднання зусиль державних органів та установ, громадських організацій та кожного громадянина. Кожен з нас має сказати «ні!» насильству у власній родині. Бо це саме те місце, яке має бути світлим затишком, острівцем безпеки і комфорту, де тебе розуміють і поважають, де можна нікого не боятися і почуватися вільно кожному. Об’єднаймося. Зробімо це!

Катерина ДІМІТРІУ,
учениця ЗОШ № 1 І—ІІІ ступенів.

* * *

Вже буденними стають повідомлення про вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, крадіжки, розбої, насильства. Звідки проростає коріння протиприродної схильності людей до винищення одне одного?

...У наш час все важче досягти бажаного сімейного щастя, адже зі зміною потреб змінюються і вимоги до людини. Можна навести безліч прикладів сімейних негараздів саме через нереалізовані мрії або цілі хоча б одного з членів родини. Ті моменти стають кризовими не тільки для самої людини, а й для її найближчого оточення... Шкода загубленого майбутнього дитини, адже через зруйновану насильством психіку спроможність вибудовувати надалі гуманні стосунки у суспільстві зменшується, а то й зводиться нанівець... З насильством не можна миритися, про нього не треба мовчати, його слід знищувати в зародку.

Моральне ж насильство буває ще більш руйнівним: тілесні ушкодження з часом зникають, а душевні травми, спричинені образливими словами, постійними доріканнями, невдоволенням, грубими утисками прав особистості і, нарешті, знищенням індивідуальності, залишаються назавжди...

Не треба залишатися зі своєю бідою за зачиненими дверима. Якщо потрібна допомога, її слід шукати, бо під лежачий камінь вода не тече.

Юлія ЛИТВИНЕНКО,
учениця ЗОШ № 37.

* * *

...Сім’я — це початок усьому, це вирішальний аспект у формуванні індивідуальності людини. Дитинство її — це її доля, вдача, майбутнє...

Як свідчить статистика, в Україні приблизно половина населення потерпала від насильства у власній сім’ї, у тому числі майже третина зазнала насильства у дитячому віці. Зовні щаслива сім’я може бути абсолютно нещасною. Чому ж це часто замовчується?

Ми дедалі більше стикаємося зі «змовою мовчання»: дитина стає безпорадною, не може правильно оцінити ситуацію; жінка не може сказати, що її б’є чоловік, а мати не хоче зізнатися, що над нею знущається її рідний син... Домашнє насильство триває роками, калічить тіла й душі, ламає психіку і долі. А найстрашніше — воно створює модель поведінки... Насильство переходить з покоління у покоління, роз’їдаючи наше суспільство...

Ми не можемо водночас змінити те, що вибудовувалося поколіннями. Але якщо ми хоча б почнемо, то комусь стане світліше, і цей хтось передасть естафету своїм дітям, а ті — своїм онукам. І тоді наше суспільство стане суспільством щасливих людей.

Катерина ПАВЛІШЕНА,
учениця НВК № 49.

* * *

Що розуміти під насильством у сім’ї? Цілеспрямований пресинг однієї людини на іншу з певною метою або через агресивність, зумовлену надмірним вживанням алкоголю чи наркотиків. Насильство може набирати будь-яких форм. Але всі вони потворні...

Психологи намагаються дослідити та пояснити природу і причини насильства в сім’ї. Крім психопатичних, серед яких — алкоголь та наркотики, називають і соціальний — низький рівень доходів, бідність та безробіття. Не можу згодитися, що останні дозволяють чоловікові підняти руку на свою дитину чи довести до нервового зриву дружину. Таке нічим не можна виправдати. Адже саме чоловік, перш за все, відповідає у родині за її добробут і спокій. Принаймні так має бути. Саме він має шукати вихід із складної ситуації, а не зганяти злість на слабких...

Як же боротися з цим злом? На мою думку, людина сама має сказати впевнене «Ні!» цьому жахливому й небезпечному явищу. Не можна дозволяти принижувати себе, а тим більше — бити. Адже якщо не діяти, домашнє насильство може тривати роками. Слід дати зрозуміти домашньому тирану, що не допускаєте його знущання над вами і діятимете проти нього. Вихід завжди можна знайти. Зрештою, не жити з таким, можна сказати, нелюдом...

Проблема насильства — не проблема якоїсь окремої сім’ї, це державна проблема, яку треба вирішувати гуртом, не бути байдужими...

Дарія ІКРЯНОВА,
учениця ЗОШ № 38.

* * *

...У мене є знайома дівчина-сусідка. Родина її зовні благополучна: батько й мати працюють, веселі й привітні на людях. Та вдома у них часто чути скандали, сварки. Дочка у них «винна» в усьому — чи то не прибрала в кімнаті, чи не приготувала вечерю, чи одержала погану оцінку в школі... Дівчина знайшла собі компанію, почала палити, випивати, лаятися. А найгірше те, що свою жорстокість вона переносить на однолітків. Діти, які потерпають від насильства у сім’ї, виносять його за межі дому. Батьки з різних причин самоусуваються від участі у вихованні дітей, з легкістю залишають їх у пологових чи дитячих будинках, оформляють у школи-інтернати, аби позбавитися зайвих турбот.

Станом на вересень 2012 року в Україні налічується 96 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Небагато хто знає, що діти, залишені в дитинстві, не репетують і не плачуть. Бо на їхній крик і плач ніхто не реагує і вони відвикають подавати таким чином сигнал про свій фізичний чи емоційний дискомфорт. Така дитина з перших днів життя звикає до своєї самотності, і якщо потім й потрапить у сім’ю, впоратися з нею буде непросто. Їй ніхто не потрібен, вона не відчуває потреби в чужій любові, бо ніколи її не отримувала. Вона й сама не вміє, не хоче і боїться любити, прив’язуватися до когось. Але ж у нормальному суспільстві так не повинно бути...

Наталія НІКОЛЕНКО,
учениця СШ № 69 І—ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови.

* * *

«...Упродовж століть люди вважають сім’ю тим місцем, де тобі найкраще і найбезпечніше. Родина — найрідніші люди, які тебе люблять і дбають про твоє благополуччя... Осередок злагоди та любові. Але нині сім’я дедалі частіше нагадує театр бойових дій, арену озлоблених суперечок, взаємних звинувачень і погроз, нерідко доходить і до застосування фізичної сили.

Тривалий час вважалося, що все це справи делікатні, внутрішньосімейні. Адже Конституція України наголошує, що «ніхто не може зазнавати втручання у його особисте і сімейне життя». Цю думку підтримує і Цивільний кодекс України: «фізична особа має право на особисте життя, вона сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб, особа має право на збереження таємниці обставин свого особистого життя». Але занадто тяжкі наслідки такого невтручання держави у насильницькі дії членів сім’ї. Занадто широко і глибоко вони позначаються на долях дорослих і дітей, щоб це могло залишатися «приватною справою»...

Нещодавно прочитала в газеті статтю, де повідомлялося про страшну ситуацію на Вінниччині: 39-річна мати шістьох дітей практично прирекла свою 7-літню дитину до голодної смерті — по кілька днів вона не з’являлася вдома, хлопчик лежав голодний та мокрий. Протягом тижня він поступово помирав від голоду на очах матері. А через кілька місяців жінка потрапила до пологового будинку, народила сьому дитину...

Тож коли ми чуємо постійні сварки сусідів і здогадуємося про насильство у родині, ми повинні повідомити про це відповідним службам, бути активними в боротьбі з насильством, адже ми є однією маленькою складовою суспільства, у якому живемо.

Єлизавета СВІДОВА,
учениця СШ № 17 І—ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови.

* * *

...З раннього дитинства нас вчили, що тільки слабкий духом підніме руку на слабшого, на жінку, на дитину. Справді, сильна людина занадто високоорганізована, щоб опуститися до подібного, тож можна говорити про слабкість та комплекси насильника. Він не може виділитися у суспільстві більш сильних людей, не має ніякої ваги в ньому, що й формує певну злість на себе і, насамперед, на навколишніх. Звісно, більш вольових людей порушники дістати не в силах, тож відіграються на ще слабших, ніж вони самі...

...Загальновідомо, що злість, насилля породжують насилля... Багато неврівноважених людей коять злочини через психічні травми, завдані їм батьками, однолітками ще у ранньому дитинстві. Маються на увазі не стільки фізичні травми, скільки психологічні: знущання, образи, занижування самооцінки дитини тощо...

Юлія ГОЛОПОТЕЛЮК,
учениця НВК «Гармонія».

* * *

...Не так давно в Маріуполі почалася інформаційна кампанія, мета якої — вкотре нагадати суспільству, що не повинно бути насильства над особою в сім’ях, оголосити про те, що мовчати про це не слід, а головне — треба з цим активно боротися. Яскраві малинові браслети, що привертають увагу, стануть символом акції і нагадають: замовчувати проблему насильства не можна. Кожен учасник акції зможе нести інформацію далі, говорячи про те, що можна і треба попередити насильство в сім’ях, а тих, хто постраждав, треба попередити і захистити. Всього в Україні планується роздати 500000 малинових браслетів. Сподіваюся, що вони з’являться і в нашому місті...

Лідія КАЛІНІНА,
учениця ЗОШ № 22 І—ІІІ ступенів.

* * *

...Дуже багато людей стикаються з тим, що вдома, за зачиненими дверима, на них чекає приниження, реальні фізичні і моральні тортури, ізоляція від друзів і родичів... Рідний дім для декого став більш небезпечним, ніж вулиця... Сімейне насильство є дуже сильним психотравмуючим чинником і веде до значних змін поведінки, психічного стану потерпілих...

А що знають діти про свої права, гарантовані конвенцією ООН? Соціологічні дослідження свідчать: серед опитаних дітей значна частина не чула про ті свої права. Серед молодого населення про право на захист від втручання в особисте життя вперше почули 28 відсотків респондентів, а на захист від надмірної, небезпечної праці та викрадень — всього 21 відсоток. Недостатньо захищеними державою від жорстокості, знущання, брутального поводження, викрадення та продажу вважаються близько половини опитаних дітей.

...Кожна людина мріє і заслуговує бути щасливою. І найвідповідальніша в здійсненні цих мрій — сім’я.

Анна КИСЕЛЬ,
учениця ЗОШ № 106.

Чи потрібні тут якісь коментарі? Все правильно розуміють наші діти і готові боротися із сімейним насильством, цим суспільним лихом, яке роз’їдає душу і тіло, боротися безкомпромісно, до повного його викорінення. Та не обійтися їм без дієвої підтримки дорослих, якщо справді хочемо бачити їх успішними, щасливими.

Підготувала
Оксана ПОЛІЩУК.