Осередок духовного виховання

Та все ж і під московським омофором були і святі подвижники, і праведники. І було, ясна річ, безліч чесних, високодуховних пастирів, відданих Богові й справі спасіння своєї пастви. Просто ми ніколи не вчили творів про таких душпастирів.

А хіба читали ми в ті часи про галицьких священиків, які ще у 1816 році домоглися від австрійського сейму дозволу на навчання дітей у школах підавстрійської України рідною мовою? Хіба знали про те, як галицьке священство боролося з пияцтвом, що після російської окупації в Першу світову війну поширилося в Західній Україні? Ще й досі в горах, на роздоріжжях подекуди зберігаються «покаянні» хрести, вкопані за велінням священиків галичанами-п’яницями як знак розкаяння за пияцтво й обітниця зав’язати із чаркою.

Сьогодні Українська церква поволі починає згадувати свої давні духовні традиції й знову бере на себе місію не тільки церковного служіння й виконання треб та обрядів, а й духовного виховання народу, його євангелізації й катехізації. Адже не секрет, що навіть серед тих людей, які ходять до церкви чи замовляють молебні і панахиди, є дуже багато таких, котрі не розуміють суті цих дійств, а хрещені батьки, приносячи до Хреста немовля, не можуть прочитати ні «Отче наш», ні «Вірую».

Велику смуту в душах прихожан українських церков сіяли й ієрархи та служителі церков Московського патріархату своїми облудними заявами про нашу «неканонічність» та «безблагодатність», присвоївши собі й дату хрещення нашої землі, й наші святині, й усю славну історію нашої церкви, благословенної ще святим апостолом Андрієм Первозванним.

Та й діткам, які ходять до церкви, треба було багато чого пояснювати не мовою проповіді для дорослих, а по-дитячому просто й дохідливо, щоб у їхні дитячі сердечка западала любов до Христа, до Його Святої Матері, а нашої заступниці — Богородиці.

Все це спонукало нас до думки про необхідність відкриття при церкві Різдва Христового недільної школи. Ініціативу прихожан палко підтримав тодішній отець настоятель Віталій (Сеник), який і започаткував цю потрібну справу.

Спочатку ми збиралися в садочку біля церкви — якщо було літо, а взимку — в притворі, де були поставлені лавки для сидіння. Перші заняття в цій імпровізованій школі проводили: о. Віталій, який пояснював про смисл релігійних свят, обрядів, таїнств; Галина Могильницька — розповідала про історію Української православної церкви; Тамара Незвінська — знайомила слухачів з народними звичаями та з віршами українських поетів, присвяченими релігійним темам. Про історію одеських храмів дуже цікаво розповідав відомий письменник-краєзнавець Олег Олійників. З дітками та молоддю працювали наші невтомні просвітительки Галина Могильницька та Софія Шеренгова, які готували з ними різноманітні сценки на релігійні теми, концерти до громадських та релігійних свят, залучаючи до цієї справи й дорослих прихожан. На ці заходи запрошувалися й діти із багатодітних сімей.

Сьогодні, завдяки старанням отця Віталія і щедрості наших меценатів Анатолія Семеновича Редера та Олександра Федоровича Незвінського, ми маємо відремонтоване світле й просторе приміщення недільної школи. Подбали наші благодійники й про придбання столів, зручних стільців з високими спинками, дошки, телевізора.

13 листопада відбулися урочисті «входини». Владика Яків, архієпископ Одеський і Балтський, з новим настоятелем отцем Володимиром та причтом відслужив урочистий молебень, освятив приміщення, благословив нас на плідну працю з піднесення духовності і пропаганди християнських цінностей та вручив ордени меценатам.

Потім відбулися збори парафіян — засновників недільної школи, на яких ухвалили статут школи та обговорили кандидатури тих, хто вестиме в ній заняття. Завідувачем недільної школи при храмі Різдва Христового громада одноголосно обрала отця Віталія (Сеника).

Сьогодні наші «школярі», дорослі й малі, інтенсивно готуються до світлого Різдва Христового.

Запрошуємо всіх до нас! Приходьте самі й приводьте своїх діток — не пошкодуєте!

Олександра ІОНИК,
прихожанка храму Різдва Христового,
член парафіяльної ради.

Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.