№ 97-98 (21361-21362) субота 8 грудня 2012 року

Нещодавно Янукович підписав закон «Про всенародний референдум», який, з порушенням регламенту, більшість ухвалила одразу після виборів. Опозиція вже заявила, що проситиме Конституційний Суд надати висновок, чи відповідають положення нового закону про референдум Конституції України. Але починаючи з 2010 року всі рішення влади, які опозиція намагалася оскаржити в Конституційному Суді, КС визнавав конституційними.

Що ж нового вигадали «регіонали».

У статті 3 законопроекту перераховано, про що може прийматися рішення на референдумі:

«1) про прийняття нової Конституції України (нової редакції), внесення змін до Конституції України, скасування, втрату чинності чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції України (конституційний референдум);

2) про зміну території України (ратифікаційний референдум);

3) щодо прийняття чи скасування закону України, втрату чинності чи визнання нечинним закону України (законодавчий референдум);

4) з будь-якого питання, за винятком тих, щодо яких референдум не допускається згідно з Конституцією України, законами України (загальний референдум)».

Тобто, рішення фактично може прийматися про все, що заманеться, окрім, як сказано далі, питань податків, бюджету чи амністії (це вимога Конституції).

Звернення  до  однодумців

Українська школа. Українська церква. Український театр. Український вільний  і український народний університети. Українські патріотичні партії. Український клуб, Український центр, Український дім. Українські товариства: козацьке, лікарське, «Просвіта». А також багато інших товариств, організацій та об’єднань роблять чимало задля того, щоб українство і українці, розвиваючись і зберігаючи власну ідентичність,  робили життя нашого міста, краю, світу багатшим і розмаїтішим.

Особливе місце у цій спільній справі належить українській газеті, бо маючи свою місію тут, вона допомагає всім іншим довести до широкого загалу вістку про їх існування і діяльність, знайти поповнення їхніх лав, забезпечити широке обговорення наболілих проблем серед однодумців і небайдужих.

22 листопада політична рада партії «УДАР» Віталія Кличка ухвалила рішення про припинення повноважень ради Одеської обласної організації партії, її керівництва та керівників місцевих осередків. Виконуючим обов’язки голови обласної організації «УДАРу» призначено Андрія Юсова.

Такі кроки, йдеться у заяві, поширеній прес-службою обласної парторганізації, необхідні для подальшої розбудови політичної сили Віталія Кличка в Одесі та області, для формування нових завдань досягнення абсолютно конкретних цілей. Насамперед йдеться про залучення нових членів до опозиційної партії, якій довірили свої голоси 14% українців.

Позаминулої весни козаки з Балти запросили своїх побратимів з Ананьївщини на дружню зустріч-семінар. Їхали ми легковиками аж за Балту понад 60 км. Дорога, як і по всій Україні, розбита майже вщент. По таких дорогах не возять ні генсеків, ні прем’єрів, ні президентів. «Чому не збудували комунізм?.. — запитує жартівник. — Бо такі дороги вели до нього».

Вся та побита і понівечена дорога була обрамлена садами. Під ту пору буяли і квітували сливи, алича, абрикоси, вишні, яблуні, груші, і через відчинені вікна автомобіля п’янили всіх своїми пахощами. Серед отієї рукотворної краси чорніли напіврозвалені хати, літні кухні, господарські будівлі без віконниць та дверей. Заплющив очі й уявив повні подвір’я отих гарних і хазяйновитих українців, які пішли з торбами по світу. Де-не-де стрічалися занедбані цвинтарі з похиленими хрестами. Старші люди вимерли, а в молодих не доходять руки. І такі краєвиди на всі понад півста кілометрів.

16 грудня об 11.00 у приміщенні Одеського морського вокзалу розпочне свою роботу другий благодійний дипломатичний Різдвяний ярмарок.

Програмою передбачено проведення концерту національно-культурних колективів, виставки найкращих зразків продукції, що виробляються провідними підприємствами Одещини, дегустація страв національних кухонь. Також будуть проведені майстер-класи з декоративно-прикладного мистецтва для дітей та дорослих.

Народний депутат України шостого скликання Юрій Кармазін оголосив голодування у приміщенні парламенту на знак протесту проти відмови у реєстрації його проекту постанови щодо скасування рішення Верховної Ради про ухвалення державного бюджету України на 2013 рік.

Як повідомило в п’ятницю ввечері УНІАН, свою позицію Кармазін пояснив агентству так: якби такий проект був зареєстрований, то без рішення парламенту про підтримку чи не підтримку даного документа Голова Верховної Ради відповідно до регламенту ВР, не мав права надсилати закон про держбюджет на підпис Президентові. «Ми б таким чином заблокували можливість підписати даний закон», — сказав Юрій Кармазін.

У четвер співробітники управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області за участю співробітників обласної прокуратури провели, за інформацією «Свободной Одессы», масштабний багатогодинний обшук у приміщенні управління розвитку споживчого ринку і захисту прав споживачів Одеської міськради.

Як повідомляють ЗМІ, слідчі дії проводилися з метою перевірки інформації щодо причетності посадових осіб управліня до корупції. Нагадаємо, це управління неоднаразово фігурувало в гучних скандалах та звинуваченнях у здирництві.

Скандал щодо знесення рядів на «Милці» (частині ринку «Сьомий кілометр») обростає новими подробицями.

«Проти нас постійно порушують нові й нові справи. Проти Ольги Костенко (голова громадської організації «Єдність») їх уже чотири. Причому засідання проходять щодня. Вона навіть не встигає до них готуватися», — цитує 048.ua підприємця Аміра Скляра.

Члени уряду «проффесіоналів» на чолі з Азаровим, за 999 днів довівши бюджетну систему країни до повного краху, з чистою совістю склали повноваження і підуть на «заслужений відпочинок» — у парламентські крісла.

«Дефолт» і «крах» — це не пусті голосні слова. Це реальний стан бюджетної системи країни, і саме в цих умовах ухвалено бюджет на 2013 рік. Державне казначейство з вересня цього року не проплачує видатки державного та місцевих бюджетів, крім так званих «соціально захищених». Таке було і в попередні три роки, але проблеми з казначейськими проплатами з’являлися, як правило, в кінці грудня. Цього ж року вперше казначейство «впало» ще на початку осені: оплату видатків бюджету паралізовано вже три місяці!

Та й сам ухвалений бюджет не приховує реального стану речей в економіці. Якщо б Адміністрація Президента та депутати провладної фракції читали його «від корки до корки», то, напевне, трохи здивувалися б відвертим речам, які Кабмін зазначив у пояснювальній записці до нього. Її текст і цифри підтверджують такий стан речей у бюджетній системі, який інакше як «крах» і «дефолт» назвати не можна.

Зараз тільки й мови, що про прийдешню кризу. У 2008—2009 роках вона прийшла до нас з-за кордону, а тепер, як стверджують деякі вітчизняні експерти, передумови для неї є саме в Україні. Як наслідок — прогнози щодо нестабільності гривні, подорожчання продуктів харчування, підвищення оплати за проїзд у громадському транспорті тощо. У Києві, до речі, вже зріс у ціні хліб, а в Одесі обговорюється питання про підняття тарифів на воду...

Наша влада на всі ці чутки відреагувала обіцянками про недопущення падіння вітчизняної економіки та благополуччя громадян. Наскільки можна довіряти цим словам, та й взагалі, чи вдасться втілити ці плани у життя нашим можновладцям, — покаже час.

Одесу відвідав голова Регламентного комітету Ради Європи, депутат Сейму Литовської Республіки, лектор Університету Вітольда Великого, фахівець з питань міжнародної безпеки, а також політичних проблем на території пострадянських країн, успішний дипломат Егідіюс ВАРЕЙКІС.

— Пане Егідіюсе, у жовтні цього року ви знову обрані депутатом Сейму Литовської Республіки, а ще у вас цікава робота у Раді Європи. Розкажіть про це детальніше.

— Нещодавно у нас відбулися вибори, я вже вчетверте обираюся депутатом, 12 років у парламенті, і якщо все буде гаразд, працюватиму тут ще 4 роки. Більшу частину своєї парламентської діяльності я присвятив міжнародним відносинам. Моя улюблена робота — це міжнародні організації. Я вже 8 років є представником Литви у Парламентській Асамблеї Ради Європи і там дечого досяг. Скажемо так: я перший литовець, котрий став головою комітету. Один п’ятирічний термін працював репортером ПАРЄ по Республіці Молдова, зараз я репортер ПАРЄ по Боснії і Герцеговині, проблематика міжнародної безпеки для мене важлива. За базовою освітою я біохімік, згодом навчався у Швейцарії на фахівця з контролю за озброєннями.

Польські й німецькі депутати й експерти наголошують на важливості подальшого зближення України з Євросоюзом. Інакше, на їхню думку, наша країна має всі шанси перетворитися на російську провінцію, — зазначає «Німецька хвиля».

Польща вже неодноразово позиціонувала себе адвокатом України в ЄС. Не став винятком і сьомий польсько-німецько-французько-український форум, який щойно відбувся у Варшаві. Цього разу конференцію присвятили проблемам, з якими Україна зіштовхнулася після останніх парламентських виборів. «Хоча у нас є багато зауважень щодо останніх виборів й авторитарних тенденцій, які спостерігаються в Україні, ми, звичайно, не змінимо своєї думки, оскільки Україна — це ж не Білорусь і не Росія», — зауважив у розмові з Deutsche Welle депутат польського Сейму Марчін Свєнчицький.

Вся історія України позначена загарбницькими спробами знищити нас як націю, поневолити, асимілювати, вбити український дух, рідну мову, прадавні традиції. Для досягнення цього не гребували навіть найбільш варварськими, бузувірськими способами. Завжди, у всі часи знаходилися охочі привласнити цю благословенну землю і цю людність — таку роботящу, таку співучу, таку мирну й до всіх привітну, з такою лагідною вдачею. Таку, на лихо, толерантну. До нас приходили з мечем та гарапником, а навстріч їм — із хлібом-сіллю. А коли ми самі за меча бралися — вже було пізно. І тому вся історія України — це боротьба українського народу проти поневолення та засилля чужинців, боротьба за волю і незалежність, за відновлення своєї державності на своїй Богом даній землі.

Найбільш виразно це проявилося у ХХ столітті. Національними трагедіями та безприкладним героїзмом українців воно розтрощило чи не кожну українську родину. Давши всі підстави для виховання майбутніх поколінь у дусі високого патріотизму, вірного й чесного служіння своїй Батьківщині — Україні. Та в тім-то й біда, що й по сьогодні, вже за відновленої держави, українців хочуть повернути в минуле. Для цього потрібно, передусім, відібрати в народу його історичну пам’ять, знищити почуття національної ідентичності. З цією метою переписуються підручники історії, щоби молоде покоління українців нічого не знало про героїчне минуле свого народу, про те, як підступно його знищували, перетворюючи на рабів.

У цей тривожний для України час, коли внутрішні і зовнішні українофоби йдуть у шалені атаки на крихку незалежність Батьківщини, обов’язок кожного вченого-гуманітарія долучитися до науково-публіцистичної діяльності, активніше співпрацювати з періодичною пресою. На відміну від журналістів, які чутливо реагують на події сьогодення, вчені здатні, а значить мусять аргументовано висвітлювати правдиву історію своєї країни, давати своєчасну відсіч відвертим і замаскованим україноненависникам. Хто-хто, а гуманітарії, спираючись на правдивий історичний фактаж, просто зобов’язані масово виступити на ідеологічному фронті на захист нашої землі. Російський поет Микола Некрасов писав: «Пускай наносит вред врагу не каждый воин, но каждый в бой иди!..»

Сьогодні з гордістю можемо відзначити активну позицію низки колег-науковців, які не злякалися тих, аж заслинених від люті, рупорів «п’ятої колони» і сміливо б’ють їх не «лопатой по спине», а історичними фактами, ґрунтовними доказами. Це, зокрема, Анатолій Мисечко, Олександр Музичко, В’ячеслав Кушнір, Валерій Швець, Олександр Копач, Аліна Пляченко, Володимир Полторак, Антон Гриськов та інші молоді і вже досвідчені вчені. Особливо хочеться відзначити працю професора Семена Антоновича Цвілюка, який послідовно, на базі архівних документів повертає українцям українську історію. Настане час, і їхні імена будуть написані на скрижалях, які постануть на місцях імперських пам’ятників і символів.

Хвороба згоди не питає. Тож якийсь час мені довелося перебувати у просторій палаті терапевтичного відділення шпиталю для інвалідів війни. Одного дня, коли звільнилося місце, у дверях з’явився високий худорлявий чоловік. Бліде обличчя, майже без старечих зморщок, сиве волосся, акуратно підстрижене й зачесане назад, скромний синій костюм, біла сорочка й особлива манера розмовляти виказували в ньому шкільного вчителя.

Вільне ліжко було поруч з моїм. Перш ніж лягти, чоловік відрекомендувався: Анатолій Антонович Щербань, 1927 року народження. Отже, давно розміняв дев’ятий десяток. Справді, маючи педагогічну освіту, все життя пропрацював у школі. Останні перед пенсією роки читав історію в перехрестівській школі (Фрунзівський район).

Над створенням неповторного архітектурного ансамблю Одеси працювала ціла плеяда митців з-поміж представників багатьох народів. Не стояли осторонь й українці. Сьогодні мова про одного з них — талановитого різьбяра, визначного представника класицизму Івана Мартоса.

Перед тим, як мовити слово про скульптора Мартоса, слід бодай побіжно ознайомитися з самим його родом. Мартоси — відомий в Україні козацько-старшинський рід, що походив з Полтавщини і мав кілька відгалужень — лубенське та прилуцьке. Перше з них веде свій лік із XVII сторіччя від козака Василя Мартоса, який залишив по собі двох синів — Мартина, що став сотником і полковим суддею, та Павла, сотника й полкового обозного. До цього відгалуження належав й дідич Лубенського і Лохвицького повітів Петро Мартос, котрий приятелював з Тарасом Шевченком, писав захопливі спогади про нього й власним коштом долучився до видання його «Кобзаря» 1840 року. Інше відгалуження цього славного роду, прилуцьке, походить од ічнянського сотенного отамана Петра Мартоса, синові якого й присвячено нинішню статтю. Його онук Олексій, син скульптора Мартоса, був одним з перших україноцентричних істориків ХІХ сторіччя, палким прихильником реалізації задумів Мазепи. Нащадком цього роду був і Борис Мартос — визначний громадсько-політичний діяч, кооператор, педагог і член НТШ.

Страшно казати, що ми вже звикаємо до повідомлень з екранів телевізорів, газетних шпальт про факти насильства в сім’ї, з яких переважно починаються всі новини. Гинуть зачинені в хаті малолітні діти від вогню, з яким безпечно бавилися без нагляду батьків, бо ті десь далеко в полоні пошуків чергової пиятики. Доведена до відчаю жінка вкорочує віку своєму чоловікові, бо несила терпіти постійні його знущання над нею і дітьми. Нероба син тероризує, погрожує щоразу матері, вимагаючи у неї грошей. Плаче старенька бабуся від усіх кривдників — дітей та онуків, стала вона для них зайвою у власній квартирі. Безліч облич і сюжетів цього безжального сімейного насильства... Чому воно відбувається, як з ним боротися?

Управління освіти і науки Одеської міської ради та його інформаційно-методичний центр у рамках учнівського конкурсу «Моя правова освіта» запропонували школярам тему: «Скажи «Ні!» насильству в сім’ї». Ось що думають з цього приводу, що пропонують, чим тривожаться діти. До уваги читачів — уривки з їхніх творів.

ЄС та США започатковують Глобальний альянс проти сексуального насильства над дітьми в Інтернеті.

5 грудня у Брюсселі єврокомісар із внутрішніх справ ЄС Сесілія Мальмстрьом і генеральний прокурор США Ерік Холден взяли участь у конференції, присвяченій заснуванню Глобального альянсу проти сексуального насильства над дітьми в Інтернеті. Свою згоду щодо участі в альянсі дали 48 країн: 27 членів ЄС та 21 держава з-поза меж Євросоюзу. Україна також долучилася до цієї ініціативи.

Метою ініціативи є об’єднання зусиль осіб, відповідальних за ухвалення рішень по всьому світу, для виявлення та надання допомоги жертвам сексуального насильства онлайн та покарання винних у цих злочинах.

Недільна школа при церкві Різдва Христового УПЦ КП в Одесі

Церква в Україні здавна була не тільки домом молитви, а й осередком духовного виховання, культури. Де можна було дізнатися про події у світі? У панотця, бо панотець завжди якусь газету чи журнал передплачував. Де можна було розжитися на новий узор рушника, скатерки чи прошви? У паніматки. Де сільські діти здавна вчилися читати-писати? У церковно-приходській школі, бо світські почали відкриватися в селах, та й то не у всіх, тільки з другої половини ХІХ століття, з часів запровадження земств. Вони так і звалися «земськими» школами, й навіть у післявоєнний час (після війни 1941—1945 років) багато хто із старшого покоління «ходив у земську школу», тобто навчався в приміщеннях, збудованих земствами для сільських шкіл.

А проте й після заснування світських шкіл церква не втрачала свого статусу культурного осередку.

Ми — ті, що росли і вчилися за комуністично-атеїстичних часів, щоправда, більше знаємо про церкву не як про осередок культури, а як про розсадник «мракобесия», а про священиків — не як про пропагандистів моральності й духовних чеснот, а як про зажерливих і неосвічених дурисвітів.

Напевне, були й такі... Особливо тут, де під егідою Московського патріархату панувало і святокупство, і зневага до мирян, і порушення таємниці сповіді, бо інакше й не могло бути: московська церква, як тоді, так і тепер, служить, власне, не Богові, а своїй московській владі...

Створити у спецшколі домашню обстановку — саме таке завдання поставив перед собою директор Фонтанської середньої спеціальної школи соціальної реабілітації В’ячеслав Баранов.

«Більшість хлопчаків, що навчаються в нашій школі, були, по суті, позбавлені у своєму важкому дитинстві нормальної домашньої атмосфери, затишної оселі. І тому я вважаю дуже важливим створити в нашому навчальному закладі такі умови, щоб вихованці могли відчути цю атмосферу. У нас навіть створений спеціальний кабінет і запроваджений окремий навчальний предмет «Побут і економіка сім’ї», де наші підопічні часто вперше опановують навички нормального сімейного життя», — зауважує директор.

Четвертого грудня у чотирьох бібліотеках м. Білгорода-Дністровського (ім. М. Горького, ім. О.С. Пушкіна, ім. Лесі Українки та юнацькій — ім. В. Катаєва) відбулися урочисті церемонії з нагоди відкриття пунктів публічного доступу до Інтернету з надання нових послуг.

Відтепер усі бажаючі зможуть безкоштовно пройти курси комп’ютерної грамотності, тобто надсилати й отримувати електронну пошту, слухати музику, обмінюватися фотографіями, спілкуватися у програмі «Скайп», користуватися веб-ресурсами для пошуку роботи, потрібних послуг, товарів, мати доступ до інформації органів влади, соціальних служб тощо.

Концерти за участю Національного одеського філармонійного оркестру (художній керівник і диригент Хобарт Ерл) — це завжди розширення музичного горизонту. Досить часто ми є свідками виконання творів маловідомих, переважно сучасних авторів або маловідомих творів відомих композиторів. Не став винятком і концерт за участю львів’ян — заслужених артистів України диригента Мирона Юсиповича та солістки Львівської філармонії Наталії Дитюк (сопрано), який відбувся у Великому залі Одеської філармонії.

Звучали Симфонія № 14 Дмитра Шостаковича (1906—1975) і Концерт для оркестру польського композитора Вітольда Лютославського (1913—1994). Інший заявлений львів’ян, нині студент Одеської консерваторії Ігор Назаров (бас), на жаль, в останній момент занедужав і змушений був відмовитися від виступу, хоча напередодні, під час прес-конференції, з великою відповідальністю ставився до своєї участі у виставі. Тож симфонія Шостаковича виконувалася із купюрами (лише сольні партії сопрано). Із одинадцяти частин вокально-симфонічного твору прозвучали шість: «Малагенья», «Самовбивця», «Насторожі», «Мадам, погляньте!», «Смерть поета» та «Завершення».

Пам’яті Олександра Галича

35 років тому, 15 грудня 1977-го, у Парижі перестало битися серце відомого російського барда, поета, кіносценариста Олександра Галича. На жаль, ім’я одного з найвидатніших авторів свого часу, пісні якого були дуже популярні в СРСР, незаслужено забуте.

Олександр Галич народився у 1918 році у Катеринославі (нині Дніпропетровськ) у благополучній єврейській родині. Його батько служив економістом, мама викладала у консерваторії, дід Самуїл Гінзбург був знаменитим на всю округу педіатром. Галич — це літературний псевдонім, складений із його прізвища імені та по батькові: Гінзбург Александр Аркадійович. Його перший вірш опублікувала газета «Пионерская правда», коли хлопчику було 14 років. Після закінчення школи майбутній поет вступає до Літературного інституту ім. М. Горького і водночас — до Оперно-драматичної студії К. С. Станіславського. Але навчання не захопило Олександра, і він незабаром покидає й інститут, і студію. Навчання продовжує у Театрі-студії О. М. Арбузова та В. М. Плучека.

«Театр! Чи любите ви театр так, як ми його любимо, тобто всіма силами душі вашої, з усім ентузіазмом, з усією нестримністю, на яку тільки здатна палка молодість, жадібна і пристрасна до вражень вишуканого?» Цими словами великого російського критика В. Бєлінського ми, учні Успенівської ЗОШ, хочемо звернутися до всіх не байдужих до театрального мистецтва і поділитися своїми враженнями від зустрічі з храмом Мельпомени.

Усе почалося в серпні, коли нам пощастило побувати на виставі Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька «Сватання на Гончарівці» за п’єсою Г. Квітки-Основ’яненка, яка була показана в Саратському будинку культури. Вистава нам дуже сподобалася, ми були в захоплені від гри акторів, від дійства, яке відбувалося на сцені. Ми захворіли театром і захотіли ще раз побувати у ньому.

До 290-ліття від дня народження Григорія Сковороди

Григорій Сковорода — перший великий богослов і філософ України. А тепер і філософи Росії вважають його своїм родоначальником. Нехай, якщо у них нема свого...

Народився Григорій Савович Сковорода 3 грудня 1722 року у Гетьманщині в с. Чернухах і був сином козака Лубенського полку, у компуті (спискові) якого значиться ім’я його батька Сави.

Одеська молодь відзначила 290-річчя з дня народження Григорія Сковороди.

У приміщенні Українського клубу Одеси зібралися студенти, журналісти, художники. Викладач філософського факультету Наталія Чекан розповіла про життєвий шлях і філософію Григорія Савича, зосередившись на розвінчуванні міфів, які огортають цю постать у наш час. Лекція викликала жваву дискусію щодо місця Григорія Сковороди в українській філософській традиції та його національно-політичних поглядів.

У другому блоці зустрічі студенти читали вірші мандрівного поета-філософа і латинською, й українською мовами, присвячені різним проблемам, на які той спрямовував свій проникливий погляд.

До 120-річчя від дня народження письменника

Ловлю себя на том, что «ой як болить моє сердце» по Украине.

К. Г. Паустовський. Із листа до Ю. К. Смолича.

3 серпня 1955 р.

Костянтин Георгійович Паустовський (1892—1968) — класик поетичної прози ХХ століття, твори якого, високого, витонченого смаку та майстерності літературної мови, увійшли до золотого фонду світової літератури. Вони, присвячені різним епохам, написані різними стилями — від казкового та іронічного до класичного, овіяні надзвичайною вишуканістю, притаманною манері Паустовського, красою в дрібницях, мистецтві, природі, чарівністю людської душі і силою людської особистості.

Нині, в цю ювілейну пору, ми впевнено можемо сказати, що ім’я і творчість Костянтина Паустовського не забуті. Його твори читають і перечитують, а головне — цей великий романтик і в ХХІ столітті всім ще потрібніший, ніж раніше. Він допомагає не втрачати надію, не дозволяє «бути неправдивим, неуком, боягузом і жорстоким», жити без совісті і мрії, забувати про головне — людину.

Літературознавці ретельно вивчають життя і творчу спадщину Костянтина Паустовського, але не можуть зійтися в одному: де він народився. В одній з одеських газет я виявила твердження відомого журналіста про те, що письменник народився в Одесі. Коли ж перепитала його, то почула відповідь: «А хіба це не так?»

Галина Могильницька — поет за своєю природою і вродою. Чи поеми пише, чи просто поезії, чи жорстко картає недолюдків — відкритих чи прихованих недругів України і всього українського.

Пригадую видану в Броварах книгу віршів «З непам’яті прикликана судьбою». У повній силі розвинувся, розцвів талант Галини. Були в мене й деякі застереження до окремих творів. Але її поезії, як морські хвилі, набігали нові й нові — мінливі, різнобарвні, різнохарактерні… Там пастельні тони (тепло відгорілих почуттів), там мудрість жіноча («Очі в очі — і мимо»), майже геніальна медитація у вірші «На Божих скрижалях»… Галина Могильницька — лауреат премії імені Василя Стуса. Рідко хто з поетів має таку нагороду.

У намисті одеських лиманів Хаджибейський протягом століть був коштовним каменем чистої води. Його простір, мальовничі береги і досі викликають замилування, а раніше він щедро обдаровував людей ще й своїми скарбами. У середні віки, за свідченням історика Аполлона Скальковського, тут було неміряно запасів солі, тому чумаки їздили по неї не тільки до Криму, а й сюди. Хаджибей був широко знаний і як курорт, на якому з 1843 року застосовувалося лікування гряззю і ропою. А до половини ХХ століття, за даними Географічної енциклопедії України, в лимані добре почувалися глоса, бички, краби та мідії.

Певно, треба докласти неабияких зусиль, щоб змусити коштовний камінь потьм’яніти. Так сталося і з лиманом. Екологічні події, спричинені діяльністю людини, призвели до втрати його колишньої слави. З 1932 року сюди почали скидати господарсько-побутові стоки Одеси. З 1970-го ситуація ускладнилася спорудженням на Пересипу високої греблі. Як пише видатний гідробіолог Ювеналій Зайцев у своїй книзі «Чорноморські береги України», відтоді «лиман перетворився на водосховище стічних вод станції біологічної очистки «Північна». Внаслідок цього солоність води знизилася з 30—37 до 5—6 проміле, морські види тварин і рослин вимерли, натомість поширилися прісноводні — карась, окунь, товстолобик, короп і пелінгас, який сьогодні, на думку досвідчених рибалок, відчутно потіснив усі інші види. У зв’язку із забрудненням донних відкладень стічними водами намул Хаджибейського лиману нині не придатний для лікувальних цілей. Як бачимо, правило екологічного бумеранга й цього разу спрацювало автоматично.

Тим часом ситуація продовжує ускладнюватися. Недоочищені стоки несуть до лиману біогенні речовини, важкі метали, нафтопродукти, які зумовлюють порушення природних біологічних процесів і цвітіння води, призводять до деградації екосистеми, нагромаджуються в живих організмах, у тому числі в рибі.

Колегія Рахункової палати за результатами проведення аудиту ефективності використання коштів державного бюджету на здійснення природоохоронних заходів на території Одеської, Миколаївської та Херсонської областей зазначила, що державне управління та регулювання у сфері охорони навколишнього середовища здійснювалося на недостатньому рівні. Як результат — негативний вплив на навколишнє середовище в зазначених областях посилюється.

Нормативно-правові акти, що регулюють правові та економічні основи організації охорони довкілля і визначають повноваження відповідних органів виконавчої влади у цій сфері, зокрема в частині зупинення дії дозвільних документів, відшкодування і стягнення екологічних збитків, посилення відповідальності за порушення природоохоронного законодавства, є недосконалими та неузгодженими. Неефективність важелів впливу за порушення природоохоронного законодавства та незадовільний стан контролю призводить до незначного відшкодування збитків державі. Як-от, за здійснення бездозвільної діяльності відшкодування збитків складає лише від 0,6 до 0,8 відсотка від заподіяної шкоди.