Головна причина епідемії — байдужість до власного здоров’я

Перший день грудня спалахує червоним в усіх календарях світу: Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Ключове слово — боротися. Чого там приховувати: з перших повідомлень про невідому хворобу, якої десь набралися (чи то від мавп, чи то від прибульців із космосу, — пам’ятаєте перші гіпотези появи ВІЛ/СНІДу?) кілька гомосексуалів, чимало людей всерйоз не сприйняли, мовляв, ми — не такі, нас це не торкнеться. За двадцять з чимось років вірус імунодефіциту накрив планету, спорядивши на той світ вже мільйони людей, серед яких тисячі дітей, котрі не були ні гомосексуалами, ні наркоманами, а отримали вірус при народженні від своїх хворих батьків.

«Боремося!» — обнадіюють міжнародні організації, які щедро засипали й засипають грантами вітчизняний громадський сектор (нині, щоправда, не так вже й рясно, побоюючись, мабуть, що у нас ті гроші розкрадуть чи розфукають, а дорученої справи не зроблять). Наші звітують про успіхи, про якісь досягнення. Особливо перед 1 грудня. Хочеться вірити, що досягнення є, однак 2 тисячі нових випадків ВІЛ-інфікування щороку (і це тільки в нашій області!) ставлять під сумнів старання активістів, покликаних за оплачену працю дбати про профілактику, уберігати від нещастя. Судження, знову ж таки, — суто суб’єктивне. Можливо, хтось думає не так погано.

На Одещині скликали форуми (перший обійшовся в 10 мільйонів вже бюджетних гривень, другий — був фінансово скромнішим), організовували ходу з ліхтариками та свічками, чіпляли на груди червоні стрічки в знак солідарності з недужими; журналістів вчили на тренінгах, що найстрашніше — це стигма та дискримінація у ставленні до ВІЛ-інфікованих, хоча хворого на лепру чи на сифіліс також не можна ображати. Взагалі нікого не можна ображати, а тим більше, якщо людина ще й хвора чи немічна.

А чи бояться люди ВІЛ/СНІДу сьогодні? Ні. Як, власне, й три-п’ять років тому, про що свідчать результати соціологічних опитувань, вважають, що ця небезпечна хвороба їх не торкнеться.

Багато підозри навіть у фахівців до антиретровірусної терапії, яка нібито подовжує життя хворих на СНІД людей. Спершу давали ліки безоплатно. Тепер кажуть, що треба купувати в фармацевтичних корпорацій такі ліки за бюджетні гроші. Це — мільярди гривень. А у скільки воно обійдеться завтра, якщо такі темпи поширення інфекції?

Найстрашніше те, що ВІЛ/СНІД зупинилися на дітях. Справді, найбільш уразливі — молодь і підлітки. Вони, з огляду на вік, схильні до того, щоб вести ризикований спосіб життя: мати незахищений секс, вживати алкоголь, наркотики… Міжнародні експерти наголошують, що наша молодь, попри всі старання ВІЛ-сервісних організацій, недостатньо поінформована про ризики для їхнього здоров’я, шляхи передачі ВІЛ та про інші інфекції, які передаються статевим шляхом, методи їх профілактики.

 ЮНІСЕФ поширила заяву, буцімто у світі кількість нових випадків інфікування ВІЛ серед дітей все ж знижується, але для того, щоб нові покоління звільнилися від СНІДу, необхідно забезпечити лікування більшої кількості вагітних жінок і дітей, які живуть з ВІЛ.

Жінки більше ризикують отримати інфекцію через їх біологічну та соціальну вразливість. Незважаючи на значний прогрес в зниженні кількості випадків передачі ВІЛ від матері до дитини і зменшення випадків інфікування ВІЛ немовлят в Україні (з 20 відсотків у 2000 році до 4,7 відсотка в 2009-у) все ще залишаються без уваги багато серйозних питань і проблем.

Абсолютне число малюків, інфікованих ВІЛ шляхом передачі від матері до дитини, продовжує збільшуватися, оскільки щорічно кількість ВІЛ-інфікованих вагітних жінок зростає на 20—30 відсотків. У 2011 році показник поширеності ВІЛ серед вагітних жінок в Україні становив 0,47 відсотка і був найвищим у Європі. Основними проблемами залишаються забезпечення лікування та профілактики соціально виключеним вагітним жінкам, в тому числі наркозалежним, які мають вищу ймовірність передачі ВІЛ своїм дітям. Рішення полягає у наданні комплексних послуг для задоволення потреб наркозалежних вагітних жінок, як ВІЛ-позитивних, так і ВІЛ-негативних, і дітей, народжених ними.

Згідно з офіційною статистикою Міністерства охорони здоров’я України, 32504 дитини були народжені ВІЛ-позитивними матерями в період між 1995 і 2012 роками. Більшість ВІЛ-інфікованих дітей народжується в соціально неблагополучних молодих родинах (вік 85 відсотків батьків не перевищує 30 років). Майже десять відсотків ВІЛ-позитивних матерів залишають своїх дітей в інтернатних установах, тобто перекладають турботу на плечі суспільства. Намагання зупинити до 2015 року нові випадки інфікування ВІЛ серед дітей і зберегти життя їх матерів є одним з ключових елементів загального мандату ЮНІСЕФ з виживання дітей у межах глобального руху «Оновлені зобов’язання».

Яка ж наша відповідь на таку турботу й бажання підтримати?

МОЗ України цими днями «порадувало» українську спільноту про те, що розмір щомісячної державної допомоги хворим на ВІЛ/СНІД дітям збільшено вп’ятеро. І це склало аж... 170 гривень. Досі розмір державної допомоги такій категорії хворих становив два неоподатковані мінімуми, тобто 34 гривні в місяць на дитину.

Підготувала
Яна СТАСІНА.