№ 95 (21359) субота 1 грудня 2012 року

До  21-ї  річниці  референдуму  про   Незалежність

Слова мають силу. Слова навіть однієї людини можуть вплинути на долю країни. Такими були слова академіка Ігоря Рафаїловича Юхновського, сказані влітку 1991 року у Верховній Раді, про необхідність проведення всеукраїнського референдуму з питання державної незалежності України. Тільки вільне волевиявлення народу легітимізує будь-яку дію центральної влади в очах світової громадськості.

Не в одного українця тривожно тьохнуло серце. Декларація про державний суверенітет України вже була проголосована в стінах Верховної Ради. А чи захоче більшість українського народу незалежності для своєї країни, власної відповідальності за її майбутнє? А що як більшість народу проголосує інакше, ніж Верховна Рада? У мене був певний досвід роботи у виборчих комісіях у радянські часи. Цинізм виборів тоді був просто вражаючим. Ще тоді я прийшов до висновку, що в умовах монополії на владу однієї партії вільне волевиявлення неможливе в принципі. Політична ситуація у 1991 році була непевна. Це, швидше, був стан нестійкої рівноваги між великою, але деморалізованою комуністичною партією і порівняно малим, але впевненим у своїх силах Народним рухом України. Тому коли почалося формування дільничних виборчих комісій, я з мандатом Народного руху України був направлений за місцем свого проживання в одну з них. Я знав можливі механізми фальсифікацій і хотів забезпечити чесність виборів і референдуму хоча б на своїй дільниці. До того ж я хотів для себе оцінити правдоподібність результатів референдуму, що будуть згодом оголошені через засоби масової інформації.

Загадкова історія з підписанням угоди між компанією Gas Natural Fenosa і Держагентством з інвестицій й управління нацпроектами України про реалізацію проекту «LNG-термінал» може дорого обійтися не тільки керівникові цього відомства Владиславові Каськіву, а й групі, яка за ним стоїть. Як відомо, після підписання угоди у присутності прем’єра Миколи Азарова і глави Мінпаливенерго Юрія Бойка іспанська сторона заявила, що не в курсі, хто ставив підпис від її імені, і взагалі заперечила можливість своєї участі в такому консорціумі.

Пояснення української сторони були досить непереконливими. Так, Каськів і Бойко намагалися подати ситуацію як технічну неузгодженість усередині самої іспанської компанії, а куратор нацпроекту «LNG-термінал» Віталій Дем’янюк визнав, що людина, яка підписувала угоду від імені Gas Natural — Джорді Сарда Бонвеі — не працює в цій компанії, а є фаховим комерційним представником. У підсумку і сам Джорді Бонвеі зізнавався, що не мав права підписувати такий документ, і все ж зробив це, щоб пізніше узгодити це з компанією. Інше питання, чому на ці дивні махінації повелася українська сторона, яка тепер розводить руками і запевняє, що не зауважила пастки? Більше того, чому на сайті Кабміну з’явилася інформація, що з іспанського боку угоду підписав гендиректор із зовнішніх зносин компанії Gas Natural Fenosa Джорді Гарсіа Табернеро, який у момент підписання фізично був відсутній?

Одеська обласна організація Всеукраїнського об’єднання «Свобода» закликає громадськість міста не допустити перейменування вулиці Івана та Юрія Лип. Відповідне рішення готується ухвалити на черговій сесії 21 грудня Одеська міська рада на чолі, як зазначають «свободівці», «з відомим українофобом, уродженцем Сахаліна, колишнім викладачем «наукового комунізму», а нині міським головою Олексієм Костусєвим».

Одеська «Свобода» заявляє: подібні наміри — це продовження українофобської політики влади. І цьому треба дати рішучу відсіч.

Кожна піч українська — фортеця міцна,
там на чатах лежать патріоти.
Володимир САМІЙЛЕНКО.

Ой живе воно, оте наше рідне «Моя хата скраю», ой живе!..

Запрошую сусідку на вечір пам’яті іллічівського поета, а вона мені: «Та капусту хочу поквасити»…

У День української мови та писемності збираюся на просвітянський захід, а чоловік бурчить: «Нащо воно тобі? Відпочила б краще біля телевізора». Родичів, як правило, від дачі не відірвеш.

Одеський етно-драйв гурт «Друже Музико» вирішив поставити своїм слухачам питання, відповідь на яке потрібно знайти всією нацією. Одеська ватага презентує новий синґл — співанку «Питання», котра порушує злободенну для нашого суспільства тему. Йдеться про мовне питання, котре переслідує українців протягом багатьох років, але яке за своєю суттю є доволі риторичним, адже відповідь лежить на поверхні.

«Пісня «Питання» з’явилася 2010-го, ще задовго до ухвалення так званого «мовного закону К-К», — пояснює фронтмен гурту «Друже Музико» Максим Трубніков. — Питань в Україні багато, але чомусь саме це питання не дає спокою насамперед владі та провладній більшості, і, зрозуміло, що воно відповідно непокоїть усіх українців. А ми своєю піснею намагаємося втямити українцям, що Галя може нести не тільки воду, як у відомій народній пісні, але й цеглу, цемент, а якщо треба, то й кулемет».

Після хвилі обурень кондитерська корпорація Roshen повернула українську мову на обгортки своєї продукції. Активні інтернет-користувачі, які закликали до бойкоту компанії, вважають це власною перемогою, пише «Німецька хвиля».

Продукція української кондитерської корпорації Roshen, яка реалізується на внутрішньому ринку, знову матиме етикетки українською, — пообіцяв засновник компанії, він же — міністр економічного розвитку і торгівлі, він же — обраний до Верховної Ради в мажоритарному окрузі Вінниччини Петро Порошенко. Він пояснив, що ініціював обговорення цієї теми на раді директорів корпорації Roshen, після чого його аргументи були сприйняті. «Українські товари на українському ринку мають бути українською мовою. Це так само важливо, як і те, що в Україні має бути єдина державна мова — українська», — написав Петро Олексійович на своїй сторінці у Facebook. Він зауважив, що у нього є правило: не втручатися у діяльність компаній, акціонером яких він є, але питання, що стосуються мови, суверенітету і територіальної цілісності, — «це державні питання».

За Радянського Союзу рівень централізованого водопостачання в українських селах становив 50%. Цей показник на ті часи вважався доволі високим, однак його не вдалося утримати.

За даними спільної моніторингової програми ВООЗ/ЮНІСЕФ, з 1991 року, коли Україна здобула незалежність, він скоротився до 25%. Це дорівнює відсоткові централізованого водопостачання сільського населення в країнах Південно-Східної Азії.

А от у латиноамериканських країнах про забезпечення питною водою сільського населення дбають набагато більше. Тут рівень централізованого водопостачання сягає 60%. Що вже тоді й говорити про розвинені держави. Так, у Швейцарії, за офіційними даними, доступ до комунального водопостачання має 98% усього населення. Не нарікають на відсутність або нестачу питної води й сільські жителі Німеччини, Франції, Великої Британії і навіть Італії та Іспанії, хоча вони розташовані південніше за нас і мають бідніші за наші водні ресурси.

Першокласний сервіс — за ті ж гроші?

Модельний ряд автобусів марки «ЗАЗ» іллічівського збирання корпорації «УкрАвто» презентували під стінами облдержадміністрації. Три моделі автобусів — приміський, міський і туристичний — відрізняються від тих, що нині на маршрутах, більшою місткістю і меншою вартістю, а також сучасними «наворотами»: навігатором, тахографом, ременями безпеки на кожному сидінні і т. п.

19 листопада до відділення Одеської міської клініки ветеринарної медицини ошелешені господарі, які мешкають у приватній садибі на житломасиві Котовського, привезли свого собаку породи алабай, у якого запідозрили сказ. Вони повідомили, що знайшли на своєму подвір’ї загризену псом лисицю.

Домашній улюбленець сидів на прив’язі, був справним охоронцем приватного помешкання, що, втім, не завадило йому контактувати з дикими тваринами. Хтось із сусідів бачив, як до двору заскочило щось рудошерсте, після чого зчинилася гризня. Лисиця напала на пса, покусала його, за що й поплатилася життям.

1  грудня — Всесвітній  день  боротьби  зі  СНІДом

В Україні рівень поширення ВІЛ-інфекції — один з найвищих у Європі. Одеська область — четверта в державі за кількістю ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.

Щороку в нашій області щонайменше на 2 тисячі збільшується кількість ВІЛ-інфікованих людей. Основним шляхом передачі інфекції залишається статевий. Більше 14 тисяч осіб стоять на обліку в Центрі ВІЛ/СНІДу, реальна ж кількість інфікованих — чи не вдесятеро більша. На Одещині мешкає понад 2 тисяч громадян, хворих на СНІД, серед них 100 дітей. Інфікованість ВІЛ складає 68,9 на 100 тисяч населення, захворюваність на СНІД — 35,2.

«У розмовах про українську літературу другої половини ХХ століття ім’я Миколи Вінграновського звучить як метафора, що уособлює все найкраще, найсвітліше, найдобірніше на ниві красного письменства від початку шістдесятих років до сього часу. Він прийшов у поезію так, як приходять справжні, як з’являються великі майстри. Прийшов зі святістю і чистотою Духу і залишиться у ній величним Маестро з першого подиху його вірша. Він прийшов тріумфально, відразу з творчими перемогами, про які можуть мріяти навіть найобдарованіші...»

Цими словами розпочав вступну статтю до тритомника поета Тарас Салига. Їх важко оминути, бо в одному абзаці ніби вирізьблено образ «величного Маестро». Учень і послідовник генія Олександра Довженка — гідний імені свого Вчителя. Та й не лише Довженка, а й великого Кобзаря. Він син України. Увібрав у свою душу надбання кращих дітей її. Високо піднесений вірш поета прагне (за словами Леоніда Талалая) недосяжного ідеалу.

На виставках Зої Пасічної (на знімку) завжди цікаво. Заслужений майстер народної творчості України завше дивує як не новою технікою, то несподіваними творчими прийомами, новими, освоєними нею матеріалами, оригінальними сюжетами. От і цього разу свою виставку назвала якось так небуденно: «Пташиний базар». Перед нами постає світ птахів, і цей світ цілковито незвичний, якийсь такий казковий, це незвичайні птахи, дивовижна їхня краса збуджує уяву. Це заворожуюче плетиво ліній і барв, що творить образи глибокого змісту. І вони — прекрасні.

Чи випадково художниця звертається до образу птаха?

«Неймовірна кількість приповідок, легенд, приказок пов’язана з птахами. Особливо любили наші пращури перелітних птахів, які провіщали весну, урожай, добро, здоров’я, щастя. Використовуючи традиції та прийоми народної творчості, працюючи з різноманітними матеріалами і в різних техніках, я перебуваю постійно у пошуках свого творчого письма. Пошуки продовжуються завжди...»

Чого чекають
від 21 грудня

Зустрів оце знайомих, і здалися вони мені надто заклопотаними.

— Що сталося? — запитую.

— Та шукаємо доглядальницю для хворої бабусі, — пояснюють. — Була одна, старанна й охайна, а недавно заявила: «Вибачте, але до 21 грудня я вас залишу. Їду до себе в село». «Чому?» — цікавимося. «Та кінець світу приходить. Ви що, не чули?!»

Іншим разом сусіда каже:

— Весь «7-й кілометр» обійшов, а свічок не знайшов — усі вже розібрали. А в місті їх ще раніше не стало...

Віталій Костянтинович Березінський народився 8 листопада 1937 року в с. Іванів (Янів) Калинівського району Вінницької області. Закінчив філологічний факультет Одеського університету. І далі проживав в Одесі. Працював редактором на кіностудії, відповідальним секретарем обласної організації Спілки письменників. Потім — викладач української та зарубіжної культури в Одеській національній академії харчових технологій.

Автор багатьох збірок поезій, як-от: «Повінь», «Кольори граніту», «Автострада», «Запас висоти», «Рождение солнца» (в перекладі на російську мову), «Солоний камінь»...
У кращі світи поет відійшов 24 серпня 2011-го.