№ 93 (21357) субота 24 листопада 2012 року

Якщо у вашому будинку вимкнули тепло — не дивуйтеся. Не турбуйтеся, якщо ви — вчитель або лікар, а вам затримують зарплату. Розслабтеся, якщо ви — хворий при смерті, а машина «швидкої допомоги» не доїхала до будинку через брак бензину, а грошей на пальне у служби нема.

До «Економічної правди» почали надходити скарги про те, що Державна казначейська служба заморозила рахунки місцевих бюджетів і фактично не перераховує належні їм гроші, фінансуючи лише видатки на зарплату та енергоносії. Держказначейство заперечує затримку платежів, місцева влада через раз — підтверджує.

Редакція вирішила з’ясувати, що відбувається насправді, і звернулася до віце-президента Асоціації міст України Мирослава ПІТЦИКА — головного ло­біста місцевої влади в Україні. Йому пишуть листи мери міст, якщо виникають проблеми з оплатою рахунків. Йому дзвонять, якщо міста відключають від тепла. У Пітцика є право відвідувати засідання Кабміну. В його мобільному — контакти всієї регіональної еліти, а після інтерв’ю він їде обідати і «вирішувати питання» з мерами двох невеликих українських міст.

23 листопада, напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів, обласна орга­нізація Всеукраїнського об’єднання «Свобода» біля стін генерального консульства Російської Федерації в Одесі провела акцію «Москва, покайся!».

«Свобода» вимагає публічного вибачення Кремля за геноцид українців, вчинений Радянським Союзом. Організатори акції переконані: публічне визнання провини перед українським народом з боку керівництва Російської Федерації, передусім її президента, продемонструє відмову РФ від імперської політики, викличе позитивну реакцію не лише в Україні, а й у всьому світі.

Позиція «Свободи» полягає в тому, що Голодомор має бути визнаний геноцидом української нації, повинен відбутися судовий процес над комунізмом, а комуністична ідеологія — заборонена.

Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.

Якщо перефразувати відому приказку, пристосувавши її до потреб часу, звучатиме вона так: «У хорошого господаря кожна крапля на рахунку». Щоб порахувати всі краплі Одещини, спеціальна координаційна рада з питань місцевого самоврядування облради провела масштабну переоцінку водних об’єктів місцевого значення.

Результати переоцінки зовсім невтішні: з 310 існуючих водних об’єктів місцевого значення (це за цифровими показниками облради, бо за даними облводгоспу у нас таких об’єктів 335) разом з гідротехнічними спорудами (а тут цифри різняться ще суттєвіше  — 327 і 634) після реформування аграрного сектору жоден не взятий на баланс відповідним органом. Така чиновницька байдужість до водних багатств обернулася невтішними наслідками: практично всі споруди вийшли з робочого стану. Будувати ж нові ніхто не збирається.

Розбіжності у цифрах пояснюються просто: багато водойм і гідротехнічних споруд на них залишилися хіба що у паперових звітах. Таку ситуацію промовисто проілюстрував голова Татарбунарської райради Валентин Кравченко: «Там давно вже просто балка, де випасають худобу, а по обидва боки  — залишки дамб. Відроджувати водойму особливого сенсу нема, бо вода з тамтешніх джерел со­лона. Просто потрібно перевести цю ділянку до земель сільськогосподарського призначення».

Новий закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів», який набрав чинності з 16 вересня, заборонив будь-яку рекламу і стимулювання продажу сигарет, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби. Окремі положення і норми цього закону трактуються неоднозначно і створюють проблеми в роздрібній торгівлі. Нещодавно в Одесі пройшла прес-конференція на тему «Реклама сигарет: що заборонено і що дозволено», в ході якої спеціалісти детальніше розповіли про закон і його окремі норми.

За словами начальника інспекції з питань прав споживачів в Одеській області Дмитра Пеструєва, закон про заборону реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів був прийнятий ще в 2005 році, але в ньому були прогалини. Нові поправки повністю унеможливлюють рекламування тютюну. Так, тепер перекритий доступ до кабельного, супутникового, IP, on-line, мобільного телемовлення. Закриті для тютюну і друковані видання. Не тільки періодичні, а й наукові, популярні, навчальні, довідкові, літературно-художні. Заборона поширюється на рекламу на транспорті, на будь-яку зовнішню рекламу та інтернет (за винятком сайтів для дорослих з попередньою ідентифікацією віку користувачів).

Ренійська райдержадміністрація 9 листопада уклала низку угод на аварійно-відбудовні роботи дорожнього покриття на суму 13,68 млн грн.

Всі торги проведено за неконкурентною процедурою закупівлі «в одного учасника». Нагадаємо, 19 та 29 травня цього року на території Ренійського району пройшли сильні дощі. Кількість опадів за годину перевищила норму (72 мм), що призвело до пошкодження дорожнього покриття міських вулиць. Кабінет Міністрів 1 серпня виділив кошти на ремонт з резервного фонду держбюджету. 22 серпня Одеська облдержадміністрація передала ці гроші Ренійській РДА. Всі роботи необхідно виконати до 10 грудня.

Надія Петрівна сиділа на одному із стільців похмурого коридору поліклініки й терпляче чекала своєї черги, аби втрапити до кабінету лікаря-невропатолога. Вже ж так викручувало їй руки, що ночами не знала, куди їх прилаштувати. Доки очікувала, мимоволі стала свідком людських розмов. Зводилися вони до того, що без грошей до медиків і не потикайся: це колись лікування було безплатним, а тепер... «Теоретично воно й тепер безплатне, — подумки відповіла на ті твердження Надія Петрівна. — Але, як і колись, тільки теоретично, а не фактично».

...Здається, вчилася у шостому класі, коли сталася велика прикрість зі старшою сестрою Іриною, вже десятикласницею. Одного дня, повернувшись зі школи, вона впала на ліжко, стогнучи від болю. У животі ніби повільно навсібіч поверталися гострі ножі: одночасно пекло, різало й кололо. Сільська лікарка з медпункту не зважилася на якийсь вердикт й звеліла якомога швидше дістатися обласної лікарні.

Надія вже не пригадує, де мама відшукала транспорт, аби доправити до міста хвору дитину. Пам’ятає лиш її розповідь. Поклали Іринку в коридорі, бо у палатах місць нема. Лежить — чекає, що скажуть. Втім, щось казати ніхто не збирався. Наступного дня мама з розпачем слухала, як Ірина, окрім болю, терпіла ще й образи: «Нагуляла, дівко, то лежи і не пікни».

Шановна редакціє! Я ваш давній читач, десь із 1967-го. Останній рік змушений читати тільки суботній номер, бо зайвих грошей не буває, а лише на ліки щомісяця йде півтори тисячі гривень. Хочу розповісти про один епізод мого життя, коли мені сповнилося дев’ять років.

Біда зі мною сталася восени 1944-го. Фронт проходив недалеко від Львова, а з нашого села до цього міста 200 кілометрів залізницею. Мій край — Лемківщина. Колись Ярослав Гашек докладно описав маршрут свого героя Швейка: Лунків, Репідь, Шавне, Мокре, Загір’я, Сянік, Фельштин, Хорів, Добромиль...

Так-от. Пас я корів недалеко від села під лісом, де кругом зарості ліщини. Радо зібрав повні кишені смачних горішків і почав ножиком розколювати, кидав у рот свіжі ядра. Та якимось чином разом з ядерцем до рота потрапила половина горіхової шкарлупи, а звідти — в бронхи. Мені одразу стало важко дихати, відкашлятися не можна. Батьки перелякалися: їхати до лікаря — годі й думати, йде війна. Я вже так заслаб, що й ходити не міг, спав лише у напівсидячому положенні. Муки ті тривали кілька місяців. Й одного дня хтось сказав батькові, що в сусідньому селі розташувалася сотня вояків УПА і з ними є лікар.

Живуть Нагурні в Адамівці Врадіївського району, але про цю сім’ю знають далеко за її межами. Всі вони — тато Микола Миколайович, син Олександр, доньки Таня та Люба — справжні майстри, народні умільці. Декоративний розпис, гончарство, керамічна іграшка — все у них вдається собі та людям на радість. Тепліє на душі у старших Нагурних також від того, що вже й наступне покоління долучається до сімейної справи.

А першим на стезю творчості, як розповідає Микола Нагурний, ступив його нині покійний батько Микола Микитович. Звичайному сільському хлопцеві талант малювання не раз допомагав у житті, а то й рятував у лихі часи. Тож він завжди наказував своєму синові: «Вчися малювати, Миколо». Ще одна досить цікава деталь вплинула на вибір Миколи. Поки батьки офіційно не розписалися, він мав прізвище Врубель. На жаль, підтверджень спорідненості своєї мами Клавдії Григорівни з відомими художником та керамістом Микола не знайшов, але ж скільки цікавого дізнався про творчість знаменитого однофамільця. Отож батьків наказ та власне бажання збіглися.

Одеська письменницька організація, дбаючи про розширення активності та повніше виявлення творчого потенціалу своїх членів (котрий очевидячки трохи таки підупав на силі), додала до свого арсеналу ще одну форму роботи — творчі звіти письменників. Та не таку вже й нову, лишень призабуту за плином стрімкого часу. Новизна тут у тому, що на такі звіти будуть запрошувати студентів-філологів одеських ВНЗ.

Перші такі збори відбулися тут у середині листопада. Майже 130 майбутніх вчителів української мови та літератури (і хтозна, можливо, є серед них поки що невідомі літературні таланти) уважно слухали, як звітують перед товаришами знані майстри слова, лавреати не однієї літературної премії Олекса Різників та Дмитро Шупта. Обидва добре відомі, зокрема і в Південноукраїнському національному педуніверситеті ім. К. Д. Ушинського, бо належать до числа тих одеських письменників, котрі часто зустрічаються зі своїми читачами, передовсім — з молоддю, популяризують свої книжки. Таке «книгорозповсюдження» є сьогодні єдино можливим способом донести до одеситів як власні літературні твори, так і — назагал — українське слово, яке тут намагаються витіснити на маргінес — поки що, правда, без видимих результатів.

Кілька думок, навіяних виставкою «Територія соцреалізму»

Експозиція з назвою «Територія соцреалізму» відкрилася у виставковому залі Одеського історико-краєзнавчого музею (Ланжеронівська, 24а).

Живопис із музейних зібрань репрезентує твори радянського образотворчого мистецтва, створені українськими майстрами в період з кінця 1940-х і до початку 1980-х. У ті роки єдиним офіційно визнаним і дозволеним творчим методом був соціалістичний реалізм. Якщо спробувати коротко охарактеризувати суть цього методу, який поширювався геть на всі види мистецтва, то соцреалізм передбачив відображення дійсності не такою, якою вона є, а такою, якою вона має бути з точки зору партійного керівництва. А це означало, що врожаї повинні бути тільки рекордні і збирати їх повинні щасливі колгоспники, як на картині Б. Єгорова «Молотьба» 1950 року. А не менш щасливі робітники разом із трудовою інтелігенцією повинні неухильно підвищувати продуктивність праці, як на картині В. Навроцкого «Раціоналізатори заводу ім. Жовтневої революції», також написаної у 1950-і.

У всьому світі і науковці, і фермери, і бізнесмени закликають садити на вільних гектарах окультурену ліщину — фундук. Горішок цей не простий, а «золотий»: врожай дає чималий, до ґрунтів не вибагливий, морозостійкий, ще й прибуток неабиякий приносить. Фундуковий джек-пот уже зірвали Грузія, Туреччина та Італія — на експорті плодів вони роблять шалені гроші. Розбагатіти на горіхах можуть й українці.

До Європи фундук потрапив із Малої Азії і Кавказу. В колишньому СССР 25 тисяч гектарів відводили під плантації цього горіха. Ще тоді Іван Мічурін, який вперше почав культивувати в Союзі фундук, зауважив: ця рослина є «хлібом майбутнього», бо прибутки може принести чималі. Проте ніхто тоді біолога не послухав, про «золоті» горішки забули — нині культура зростає лише на 5 гектарах землі, пишуть «Новини Закарпаття».

Астрологи, як відомо, здавен доводять, що цифри впливають на наше життя, що між датою народження людини та її здоров’ям, щастям і кар’єрою існує прямий зв’язок, що за цифрами можна спрогнозувати майбутнє. Донедавна саме астрологи вважалися головними знавцями у цій царині, але тепер до них приєдналися і вчені.

Науковці, які взялися досліджувати вплив дати народження людини на її життя, виявили: схильність до надлишкової ваги, цукрового діабету, хвороб серцево-судинної системи або алергій, разом з іншими факторами, залежить і від місяця народження. Ба навіть те, чи будемо ми боязкими, а чи оптимістами, лівшами чи правшами, чи матимемо багато дітей та онуків — усе це також вирішується у момент народження.