Через Каспій до Чорного моря

Позитивним чинником для реалізації проекту будівництва ТКГП може стати завершення у 2015 році Туркменістаном будівництва газопроводу «Схід — Захід», який з’єднає його основні газові родовища Довлетабада і Південного Йолотаня з узбережжям Каспію. Потужність газопроводу має скласти 30 млрд м3  на рік.

Стримуючим чинником для будівництва Транскаспійського газопроводу може стати нарощування чорноморськими країнами видобутку газу на шельфі Чорного моря. Зважаючи на близькість шельфових родовищ газу в Чорному морі до європейського ринку, чорноморський газ може виявитися дешевшим за каспійський. До негативних чинників можна також віднести неврегульованість міжнародно-правового статусу Каспійського моря і жорстку позицію Ірану та Росії, що виступають проти будівництва ТКГП. До того ж проблема фінансування проекту залишається однією з найскладніших в його реалізації. Відповідно до запропонованої Туркменістану схеми, повноцінний прибуток туркменська сторона могла б отримувати лише на 16-й рік функціонування газопроводу, оскільки упродовж цього періоду значні відрахування передбачається робити на користь інвесторів для компенсації їхніх витрат. Але така схема Ашгабат не задовольняла.

У 1996 році був створений «Транскаспійський консорціум», до якого увійшли компанії General Electric, Bechtel National і Shell. У 1998-у уряд США виділив 1,3 млн дол. на складання ТЕО проекту, який передбачав подання газу зі східних родовищ Туркменістану в турецький Ерзурум. Завершити будівництво газопроводу, яким щорічно планувалося експортувати 16 млрд м3 газу в Туреччину і 14 млрд. м3 — на європейські ринки, передбачалося у 2002 році. Однак у 2000-у робота над проектом була призупинена колишнім президентом Туркменістану С. Ніязовим.

У 2006 році, у розпалі «газових воєн» між Росією та Україною, роботу над проектом Транскаспійського нафтопроводу відновили. Основну підтримку його реалізації надають країни ЄС, США, а також Казахстан та Узбекистан, які хотіли б експортувати свій газ у Європу в обхід Росії. У серпні 2010-го США виділили 1,7 млн дол. для підготовки оновленого ТЕО проекту з урахуванням можливості участі в ньому Казахстану та Узбекистану. Паралельно ведеться підготовка ТЕО будівництва нафтопроводу по дну Каспійського моря для постачань казахстанської нафти до нафтопроводу «Баку — Тбілісі — Джейхан».

У грудні 2008 року австрійська компанія OMV і німецька RWE AG заснували компанію Caspian Sea Company для оцінки варіантів будівництва ТКГП і пошуку партнерів з будівництва й експлуатації цього трубопроводу. Нині розглядається варіант прокладення газопроводу маршрутом Тенгіз — Туркменбаші — Баку. Передбачається також з’єднати ТКГП із газопроводом Баку — Тбілісі — Ерзурум, який є одним з основних відрізків майбутньої газопровідної системи Nabucco.

У середині січня 2011 року пройшли переговори президента Туркменістану Г. Бердимухамедова з главою Єврокомісії Ж. М. Баррозу, в ході яких єврокомісар висловив готовність ЄС закуповувати туркменський газ і взяти участь у будівництві Транскаспійського газопроводу. При цьому президент Туркменістану заявив, що питання юридичного оформлення будівництва ТКГП в умовах відсутності делімітації морського шельфу на Каспії стосуються тільки тих країн, чиєю територією він пройде. Глава місії ЄС в Азербайджані Ролан Кобіа також заявив, що невирішене питання статусу Каспійського моря не є перешкодою для реалізації проекту. За його словами, немає жодних юридичних підстав для того, щоб питання статусу Каспію впливало на реалізацію Транскаспійського газопроводу. На його думку, питання будівництва ТКГП має вирішуватися тільки між Баку й Ашгабатом і не повинне торкатися інших прикаспійських держав. Проте деякі російські експерти вважають, що будівництво ТКГП неможливе в умовах відсутності згоди на це Росії та Ірану.

В Енергетичній стратегії ЄС до 2020 року, представленій комісаром ЄС з енергетиці Ґюнтером Еттінґером у вересні 2011-го, серед основних великомасштабних проектів пропонувалося укласти угоду між ЄС, Азербайджаном і Туркменістаном для будівництв ТКГП і створення необхідної інфраструктури для постачань природного газу з Туркменістану та інших прикаспійських держав у Європу.

Останніми роками ідея будівництва ТКГП час від часу обговорюється на державному рівні представниками Азербайджану, Туркменістану, ЄС і США. У вересні 2011-го Єврокомісія відновила переговори з урядами Туркменістану та Азербайджану з постачань каспійського газу до Європи. У березні цього року в Брюсселі пройшла тристороння зустріч по ТКГП. До кінця року планується підписання міжурядової угоди щодо його будівництва між Туркменістаном й Азербайджаном. Проте, як і раніше, Баку та Ашгабат обмежуються лише політичною підтримкою майбутнього газопроводу і не виявляють великої готовності вкладати в його реалізацію свої кошти.

У 2000 році Туркменістан та Азербайджан не змогли домовитися про квоти транспортування газу по Транскаспійському газопроводу. Ашгабат наполягав на тому, щоб газопровід був повністю заповнений туркменським газом, Баку ж вимагав, щоб квота азербайджанського газу складала не менше 30%. У разі, якщо до проекту ТКГП приєднаються Казахстан й Узбекистан, то вирішити питання про квоти буде ще складніше.

Досить пасивну позицію Азербайджану щодо будівництва ТКГП можна пояснити як конкуренцією з Туркменістаном, так і небажанням загострювати відносини з Москвою й особливо з «братським» Іраном, на території якого проживають мільйони азербайджанців. Тому, на наш погляд, Баку буде все робити для того, щоб самостійно наповнити власним газом Nabucco та інші газопроводи і якомога довше затягувати реалізацію Транскаспійського газопроводу.

З іншого боку, Туркменістан не готовий інвестувати в трубопроводи поза межами його території. Він вважає за краще вкладати кошти у будівництво трубопроводів, розташованих на його території, залишаючись при цьому їх одноосібним власником. Іншими словами, і в Баку, і в Ашгабаті вважають, якщо європейським країнам потрібний їхній газ, то хай і будують ТКГП та інші газопроводи своїм коштом. На сьогодні в Азербайджану і Туркменістану проблем з платоспроможними клієнтами нема, й основними серед них є Китай і Туреччина.

Уже неодноразово Київ та Ашгабат домовлялися про постачання туркменського газу в Україну. Однак єдиний шлях, яким нині туркменський газ може потрапити в Україну, — це російська газотранспортна система. Але Росія не бажає пропускати туркменський газ в Україну своєю територією: Москва не зацікавлена, щоб Україна мала будь-яку альтернативу російському газу. Тому в Києві сподіваються, що в разі реалізації проекту Транскаспійського газопроводу наша країна зможе отримувати якусь частку туркменського газу.

4 квітня 2012 року під час зустрічі з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим прем’єр-міністр Микола Азаров заявив, що Україна готова вкласти 790 млн євро у будівництво ТКГП за умови підключення до нього відгалуження до СПГ-терміналу в грузинському порту Кулеві, звідки газ, після його скраплення, можна буде постачати метановозами до СПГ-терміналу в порту «Южний», рішення про будівництво якого нещодавно прийнято урядом. Офіційна пропозиція України про бажання взяти участь у спорудженні ТКГП направлена Туркменістану й Азербайджану. Передбачається, що по цьому відгалуженню Україна отримуватиме як азербайджанський, так і туркменський газ.

Олексій ВОЛОВИЧ,
кандидат історичних наук,
провідний науковий співробітник
регіонального філіалу НІСД у м. Одесі.