Як найестетичнішого дуба лікували

А ще — про бога Перуна, художника Грюневальда та Адамівську грушу

До рослинних символів України, крім калини, верби, тополі, бар­вінку і чорнобривців, належить і дуб. Він уособлює силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність... Тож не випадково в українській народній творчості цей образ асоціюється здебільшого з козаком — учасником визвольної боротьби проти всяких заброд-завойовників, з образом справжнього лицаря.

Пам’ятаєте:

Чом дуб не зелений?
Бо буря прибила...
Козак невеселий,
Бо лиха година...

Або:

Ой да розвивайся,
                  ой да сухий дубе, —
Завтра мороз буде;
Ой да убирайся,
                      молодий козаче,
Скоро похід буде...

Чи в іншій пісні:

Ой у полі дуб зелений,
Під тим дубом вишня.
А там козак конем грає,
Щоб дівчина вийшла...

Це й пісні «Туман яром, туман долиною», за яким нічого не видно, тільки видно дуба зеленого, й «Ой на горі два дубки», де вітер дуба хитає, а козак дівку питає, та багато інших народних перлин нашого мелосу.

Дуб фігурує у багатьох прислів’ях і приказках. Нерідко ми говоримо: стати дуба (тобто сторч, дибом), дати дуба (піти в інший світ), дуба смаленого правити (говорити нісенітниці)...

Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб вони були сильними, дужими.

У весільних приповідках та побажаннях дуб виступає символом по­дружнього життя:

Дарую два дубочки,
Щоб жили в парі,
Як голубочки...

Дубовими вінками увінчують відомих, заслужених людей. Дубове листя бачимо на багатьох високих нагородах, а на пам’ятниках героям зображують дубові гілки...

Незважаючи на те, що це дерево дуже міцне і не гнеться ні перед якими буревіями, а й воно на старості потребує турботи, допомоги.

Нещодавно, а саме 1 листопада, у Києві лікували... кого б ви думали? саме дуба! Що й казати, подія не з рядових. У наш час, час економічної скрути і невеликих статків, сталося маленьке диво: старе дерево не спиляли, як це часто водиться, а заходилися лікувати. Ініціатором став Київський еколого-культурний центр. Місце дійства — санаторій «Жовтень», розташований на околиці столиці, в районі Конча-Заспи. Предмет уваги — дуб Грюневальда віком 900 років.

Щось, значить, збереглося в наших душах від далеких предків, які шанували дерева і поклонялися їм, мов богам. Вони, зокрема, вірили, що дуб — це дерево бога грому Перуна, першого серед слов’янських богів і богинь. Усе живе й неживе тремтіло перед його силою, і він був страшним у своєму гніві: метаючи вогняні стріли, міг в одну мить спопелити непокірних. Давні люди вважали, що великі боги любили дуб більше за інші дерева, бо часто сходили на нього у вигляді блискавок. Що ж, треба визнати їхню правоту в тій частині, що блискавки, справді, найчастіше вражають дуби. Багаторічні спостереження вчених у змішаному лісі дали змогу з’ясувати, що зі ста ударів блискавок на дуб припадає 54, тополю — 24, смереку — 10, бук — 3, акацію — 1. Береза, клен та горіх не зазнали жодного удару. Хоча й вони здатні притягувати грозові розряди, якщо ростуть поодинці.

Щоб задобрити дуба, предки не лише поклонялися цьому дереву, а й приносили йому жертви — биків, кабанів, овець. Це підтверджено й археологічними знахідками. Так, у 1907 році з дна Десни підняли тисячолітній дуб, у стовбур якого було вбито чотири вепрячі щелепи з іклами. На думку вчених, вони вважалися священними оберегами і мали ритуальне призначення.

Сьогодні нічого подібного, звісно, й бути не може. Для підтримки товстої гілки згаданого дуба Грюневальда без будь-якої магії приставили 10-метрову залізну опору, а також провели лікування дупла.

Голова Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко розповів журналістам, що по­дібна акція тут проведена не вперше. У 2009-у дерево вже лікували. Статус заповідного воно отримало того ж року, а своїм ім’ям завдячує середньовічному німецькому художнику Матіасу Грюневальду, який народився між 1475—1480 роками, а помер у 1528-у. Фахівці стверджують, що він став одним із творців європейської серед­ньо­­віч-

ної школи живопису дикої природи. Куточок фантастичного дрімучого лісу мальовничо відтворений ним, зокрема, на боковій стулці найзнаменитішої картини художника — «Ізенгеймський вівтар», створеної у 1512—1515 роках для церкви святого Антонія в Ізенгеймі (Ельзас, Німеччина). Зараз вона зберігається в музеї Унтерлінден міста Кольмара.

Принагідно зауважимо, що дуби високо шанувалися і шануються у багатьох країнах. Досить сказати, що у Греції це було дерево Зевса, а в Давньому Римі — Юпітера. В індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважався якщо не оселею, то небесними воротами, крізь які божество могло спуститися на землю. Дуб виступав у ролі світового дерева, він символізував вісь, яка поєднує верхній та нижній світи, живих та померлих, знаменуючи собою центр Всесвіту.

Достеменно невідомо, чи знав про це Матіас Грюневальд. А от про практичну користь цього дерева він знав напевне. Тут важко навіть й перелічити всі ті властивості. Перед­усім, дуб дає надзвичайно міцну і пружну деревину, стійку на повітрі, у землі і під водою. Її використовують у суднобудуванні, меблевому виробництві, при зведенні мостів і всюди, де потрібні надійні дерев’яні елементи — для виготовлення паркету, ободів, шпиць, різьбярських виробів тощо. З неї, хто ж цього не знає, виготовляють бочки під коньяк. Врешті-решт, це прекрасне паливо.

Кору дуба широко використовують в офіційній медицині: для полоскань при захворюваннях ротової порожнини й ангінах, а також для лікування опіків, при отруєннях алкалоїдами і солями важких металів. У народній медицині кору дуба зовнішньо застосовують для лікування фурункулів і припинення кровотечі з ран, а внутрішньо — при виразках і кровотечах у шлунку. Крім того, кава з вилущених і підсмажених жолудів є засобом для лікування рахіту і золотухи. Що­правда, вживати жолуді треба обережно, оскільки у великій кількості вони отруйні.

Кора і деревина дуба є джерелом найкращих у світі дубильних екстрактів для вичинки шкур.

Це й харчова, медоносна, фарбувальна, кормова (жолуді), декоративна і фітонцидна рослина.

У книжці «Україна в цікавих фактах» у розділі «Дерева» повідомляється про те, що дуб разом з каштаном є ще й найбільш «живильними» деревами. Експериментальні дослідження показали, що вони немов «підзаряджають» людський організм своєю біологічною енергією. Принагідно скажемо, що найбільше «висмоктують» її тополя та осика. Це підтвердили 95 відсотків учасників дослідження, проведеного у Києві у 1983 році. Втім, обидві властивості, на думку дослідників, однаково корисні людям. У випадку перевтоми треба йти до дуба чи каштана і, навпаки, у разі перенапруги організму не зайве буде поділитися енергією з тополею чи осикою.

Втім, здається, видатний художник не акцентував свою увагу на таких речах. Він бачив світ природи інакше, ніж тесля чи травник. У його баченні виникали химерно-казкові сюжети.

Певно, знавці відшукали щось подібне й у вигляді київського дуба. Інакше чого б це йому на загальнонаціональному  конкурсі «Національне дерево України», який у 2010 році в чотирьох номінаціях провело Міністерство охорони навколиш­нього природного середовища, присудили перше місце у розділі «Естетично видатне дерево»?

До речі, у номінації «Найстаріше дерево» перше місце посіла олива віком дві тисячі років, яка росте у Ялті, у Нікітському ботанічному саду. Тут варто додати, що працівники Київського еколого-культурного центру під час останньої експедиції в Крим виявили там 33 дерева, яким по тисячі і більше літ. Це 77 відсотків усіх дерев країни, які мають такий поважний вік.

У номінації «Меморіальне дерево» першість отримала 800-річна липа Богдана Хмельницького, яка росте у Львівській області на узбіччі дороги між селами Сасів і Колтів. І, нарешті, у четвертій номінації — «Історичне дерево» — переможцем визнано 700-річний Запорізький дуб у Запоріжжі.

А що ж Одещина? Найстаріші дерева — дуби, які ростуть в нашій області, мають 600 років (на території Слюсарівського лісництва Савранського лісгоспу) і 400 років (у Піщанському лісництві Балтського лісгоспу). Про це, зокрема, було повідомлено на одній з прес-конференцій, влаштованих сектором заповідної справи, біоресурсів і формування екомережі Державного управління охорони навколишнього природного середовища.

Маємо чимало і ботанічних па­м’ятників. Нещодавно їх кількість поповнилася. Одеська обласна рада визнала 300-річну грушу, яка росте у селі Адамівка Іванівського району, ботанічним пам’ятником природи місцевого значення. Ця груша 15 метрів заввишки, діаметр стовбура — 4,12 метра. У науковому обґрунтуванні Київського еколого-культурного центру сказано, що такі дерева «мають не тільки історико-культурну та естетичну, а й наукову цінність як генетичний фонд». Що ж, нам залишається пишатися цим фактом разом з усі­ма жителями Адамівки, бо наша груша — всім грушам груша! І, звісно ж, оберігати цей природний скарб!

Валентин ЩЕГЛЕНКО.