№ 91 (21355) субота 17 листопада 2012 року

Наближаються новорічні та різдвяні свята. Малеча чекає канікул, подарунків від Діда Мороза та якусь зимову чудасію. Батьки тим часом заздалегідь клопочуться про святковий стіл, сюрпризи для своїх чад.

Аби свою порцію свята отримали і сироти та вихованці інтернатів, а також діти з багатодітних родин, низка благочинних організацій (благодійні фонди «Добрий самарянин» та «Спадщина», Одеська Народна церква, проект «Добра справа» та альянс «Україна без сиріт») ініціювала проведення різних дитячих акцій. Одна з них — «Збери подарунок сироті». Вона триватиме з 12 листопада 2012 року по 5 січня 2013-го. До ініціативи долучилася Одеська молодіжна рада та ще близько 40 доброчинних організацій. Зважаючи, що добрими справами зайняли кожен день першого зимового місяця, студень символічно перейменували на «добрий грудень». Завершиться акція дитячим благодійним святом — «Народний різдвяний ярмарок» (4—5 січня), з якого ніхто з порожніми руками не піде.

Інститут політичної інформації (ІПІ) провів експертне опитування, мета якого — аналіз передвиборної агітації 2012 року в Одесі. Опитування проводилося з 1 по 14 листопада серед науковців цього інституту, політологів, політичних психологів, журналістів та експертів Комітету виборців України.

За словами наукового співробітника ІПІ Євгена Попова, політики на парламентських виборах були не такими креативними, як на місцевих. У будь-якому разі, креативність не дуже допомогла кандидатам, адже зіграла свою роль масовість і доступність ефірів. Так, переможцем у номінації «Найоригінальніший слоган» став Олександр Вєтров, який запропонував виборцям «Вєтров Змін». Найбільше запам’ятовувалися слогани «регіоналів» Сергія Ківалова — «Одеса знає — Ківалов за Одесу!» та Геннадія Труханова — «Справи сильніші!». Найбанальнішим визнали слоган Русудан Архіпової — «Прийшов час народу!». Найефективнішими рекламними відеороликами визнані матеріали Сергія Ківалова, Олександра Сомова та Ігоря Маркова.

Наступної суботи, 24 листопада, Україна схилить голови у скорботі за жертвами голодоморів, які викосили генофонд нації, а вкупі з десятиліттями репресій — знищили її цвіт, підрубали корінь духу.

Скорботна дата вшановується в нашій державі з 1998 року і припадає на четверту суботу листопада.

Цього дня в Україні звучатиме молитва за невинно убієнні душі, а на підніжжях меморіалів пам’яті замерехтять свічки, плачучи воском на колоски та квіти.

Завершується Рік пам’яті Йосифа Сліпого — Блаженнійшого патріарха Української греко-католицької церкви, оголошений з нагоди 120-річчя від дня його народження.

З ініціативи адміністрації Одеської вечірньої школи №25 та за підтримки й участі Одесько-Кримського екзархату УГКЦ у приміщенні кірхи Св. Павла відбулася конференція «Патріарх Йосиф Сліпий: життя для Бога й України». Конференція проведена згідно з постановою Верховної Ради про відзначення 120-річчя Йосифа Сліпого та рекомендаційними листами Міністерства освіти і, відповідно, обласного та районного управлінь.

Чому саме ця школа зініціювала конференцію? На запитання відповідає її директор Теодор Оробець:

— У нас склалися дуже добрі стосунки з представниками греко-католицької церкви. Ми ознайомили учнів з цими документами, і декотрі з них виявили бажання підготувати реферати. Тим більше, що наші учні на уроках художньої культури, історії України знайомляться з різними конфесіями, знають не лише християнство, а й інші релігії. До їхньої участі в конференції ми підійшли на засадах цілковитої добровільності. А матеріали для своїх робіт вони брали, назагал, з Інтернету, користувалися літературою, люб’язно наданою нам Українським католицьким університетом.

Колекційне видання Біблії з ілюстраціями Сальвадора Далі нарешті з’явилося в Україні. Та Слово Боже не всякому доступне: тираж Біблії, оформленої сюрреалістичними картинами, обмежений. В Україні у світ вийдуть лише п’ятсот примірників. Репродукції Сальвадора Далі, якими знаменитий іспанець проілюстрував Біблію, та лімітоване видання можна побачити і придбати на експозиції, що відкрилася в одеському торговому центрі «Сади Перемоги».

«Біблія Далі — це унікальний фоліант ручної роботи на дев’ятсот сторінок із текстом Старого та Нового Завітів. Літографії Далі були віддруковані за допомогою найточніших сучасних технологій передачі кольо­рів. Палітурка з натуральної шкіри покрита позолотою та інкрустована коштовним камінням: діамантами, рубінами, аметистами та малахітами. Виготовляли цей витвір мистецтва друкарі, палітурники і ювеліри трьох країн: Німеччини, Чехії і Словаччини. Сальвадор Далі проілюстрував ключові сюжети Біблії ще в 1967 році, загалом вийшло 105 літографій. Спеціальний комплект, виконаний у білій шкірі і прикрашений золотом, прийняв у подарунок Папа Римський», — розповіли організатори виставки.

Наступний вівторок, 20 листопада, прийде в Україну не просто як нова доба, а принесе з собою новий Кримінальний процесуальний кодекс (КПК), який цього дня набере чинності і змінить судову та слідчу процедури в країні.

Як повідомляє «Коммерсант-Украина», посилаючись на радника президента Андрія Портнова, до набрання чинності нового КПК у всіх судах країни вже обрано слідчих суддів і визначено суддю, який спеціалізується на справах неповнолітніх. «Створено єдиний реєстр досудових розслідувань, у якому реєструються заяви про злочини; кожен слідчий отримав персональний електронний ключ для входу в систему», — цитує видання Андрія Портнова.

Є люди, про яких і хотілось би, але не зможеш говорити спокійно. Без захоплення. Справді, хіба не зворушить бодай когось чоловік, який завжди жалкував, що доводиться вряди-годи їсти і спати, відволікаючись від улюбленої роботи? Своєрідним був і його девіз: час — це простір, який треба заповнювати мармуровими статуями. Свої листи підписував просто: «Мікеланджело, скульптор у Римі».

Але наразі хочеться говорити навіть не про генія мармуру, а про наших, українських самоцвітів і самородків. Хоча б про село на Харківщині, де, замість вулиці, висока, врівень з оселями чи то гребля, чи то подіум. Обабіч, десь внизу, садки, городи, хати. Вгорі над ними снують перехожі, гуркочуть машини.

Гребля-подіум замість дороги — невже примха природи? Виявляється, не примха, а її помста людям. Бо сотні років мирно співіснували село і тутешня гора Калитва, гола, як коліно, без жодного кущика і деревця. Ніякої користі чи краси людям.

Чи не найблагороднішою справою на землі є будування. Це єдиний шлях розвитку, поліпшення життя. Саме таку дорогу обрав Сергій Романович Чайчук — людина чуйної душі, активної громадянської позиції, гідний син своїх батьків-педагогів, прекрасний сім’янин і професіонал обраного фаху.

Талановитий організатор виробництва Сергій Чайчук сьогодні очолює компанію «САС», яка є впливовою фігурою на ринку бу­дівельних послуг нашого краю. Найбільшим здобутком компанії стало зведення мікрорайону «Райдужний», що на околиці Одеси, де оксамитові виноградники килимом стеляться до міста. Красиві і добротні 10-, 15- та 16-поверхівки внесли свіжий барвистий акцент в архітектурне обличчя нашої Перлини біля моря. Тисячі новоселів знайшли в них омріяне, зручне і, що дуже важливо в наш час, доступне за ціною житло. Дбаючи про людей, які мешкатимуть тут, забудовники подбали, щоб у мікрорайоні залишалося достатньо території для дитячих майданчиків, зелених насаджень і квітників, тінистих алей і фонтанів... Творці «Райдужного», під керівництвом Сергія Романовича, все роблять так, як для себе, так, щоб кожен житель мікрорайону почувався затишно і комфортно.

Село наше у розлогій долині, як і більшість південних сіл Одещини, не вирізнялося розкішною природною красою: ні річки, ні лісу – лише безкрайній степ. Проте виділялося воно своїми людьми — роботящими, добрими, не байдужими до чужої біди, завжди готовими поділитися останнім шматком хліба. Переконана: про кожну сім’ю можна написати цікаву оповідь, поему, а може, й роман — люди того варті.

Я ж хочу, ні, просто зобов’язана розповісти бодай про одну свою односільчанку — повитуху бабцю Сьомиху, яка з’явилася у нашому селі дуже давно. Молоду дружину привіз сюди царський офіцер. Через важку хворобу він був комісований з армії й невдовзі помер. Дітей подружжя не мало, й зосталася молода дружина двадцятилітньою вдовою.

У попередньому номері «ЧН» ви могли ознайомитись зі звітом старшого економіста «CASE-Україна» Володимира Дубровського щодо сучасного стану житлово-комунального господарства. На його переконання, ця сфера, як, мабуть, жодна інша, несе на собі важкий тягар радянського минулого і конче потребує реформ. Спеціаліст вважає, що за відсутності альтернативи єдиний спосіб вирішити проблеми прав власності і водночас прокласти шлях до якісних перетворень у ЖКГ — це створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Цю думку в ході «круглого столу» на тему «Житлово-комунальна сфера: у пошуках господаря» активно обговорювали й інші спеціалісти. Адже, на жаль, вже сьогодні, коли створення ОСББ в Україні ще й не набуло масового характеру, значна їх частина управляється неефективно, з непоодинокими фактами зловживань та марнотратства. Крім того, як зазначалося у попередній публікації, для якісних змін потрібна політична воля, якої нема, і бажання самих українців, які не вірять у зміни на краще у цій сфері.

За словами директора департаменту житлової політики Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Віталія Шаповаленка, не можна говорити, що владі не потрібна реформа у цій сфері, адже чиновники такі ж споживачі, як й інші українці. «Те, що реформа буксує, багато в чому пов’язано зі свідомістю і розумінням людей незалежно від того, чиновники вони, чи ні», — вважає Віталій Шаповаленко. Водночас він наголошує на недосконалості законодавчої бази у цій сфері. Так, визнає, через незнання своїх прав жителями будинків, «білі плями» у законі та дії певних чиновників у Києві розпродані підвали та горища багатьох будівель. І це при тому, що всі квартири в них приватизовані, а відтак підсобні приміщення належать власникам квартир. «У цій ситуації повинен включатися механізм самоорганізації населення. Нехай навіть без створення юридичної особи», — за­значив представник профільного міністерства. Таким чином у людей буде можливість відстояти свої права.

«Сорочинський ярмарок», музична комедія на 2 дії за п’єсою Михайла Старицького. Режисер-постановник — заслужений діяч мистецтв України Костянтин Пивоваров, художник-постановник — Петро Пінчук. Одеський український академічний музично-драматичний театр ім. Василя Василька.

Те, що в театрі музичної комедії називається мюзиклом, у музично-драматичному театрі це — музична комедія. Себто багато музики, пісень, танців — розважального, назагал, елементу. Звичайно, що й трішки драматургії. Людина йде до театру, щоб відпочити. На це можна було б не зважати, коли б не загальна тенденція в країні, що склалася останнім часом: вимагати чи очікувати від театру лише розважальності. Звідки це? Та, мабуть, від нашої — та вже не нашої, а чужої, неукраїнської — телевізії, котра вчить зневажати все українське та вважати своє, вітчизняне третьосортним та неконкурентоздатним, від усіх отих низькопробних шоу-проектів, якими людям засмічують голови — і досить успішно, як бачимо, щоб відучити їх думати, від низькопробного, примітивного гумору, який не має права називатися гумором. А погляньте, які антрепризи нерідко привозять нам московські театри — таж дивитись це не те що неможливо, а шкідливо навіть. Адже театр має духовно збагачувати людину, виховувати її, що й становить одну з найголовніших його функцій. Певне, саме у такому ключі потрібно підходити до оцінки прем’єрної вистави.

Три дні — 17, 18 і 23 листопада — в Одеському національному академічному театрі опери та балету прем’єра — знаменитий балет Людвіга Мінкуса «Дон Кіхот».

Уперше одесити побачили цей балет у 1933 році в постановці Павла Вірського та Миколи Болотова. У 1936-у Михайло Мойсєєв запропонував свою версію, що мала довге сценічне життя. У 1952 році спектакль був відновлений Вахтангом Вронським, який опирався на кращі зразки класичної традиції. Згодом на сцені оперного йшли різні версії балету, поки він не був знятий з поточного репертуару через реставрацію театру.

А ще — про бога Перуна, художника Грюневальда та Адамівську грушу

До рослинних символів України, крім калини, верби, тополі, бар­вінку і чорнобривців, належить і дуб. Він уособлює силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність... Тож не випадково в українській народній творчості цей образ асоціюється здебільшого з козаком — учасником визвольної боротьби проти всяких заброд-завойовників, з образом справжнього лицаря.

Пам’ятаєте:

Чом дуб не зелений?
Бо буря прибила...
Козак невеселий,
Бо лиха година...