Усе в наших руках, або Про аварії та катаклізми, протидію їм і... метелика в долонях

Інколи доводилося чути поблажливі висловлювання щодо проведення подібного роду навчань. Тренування, мовляв, воно і є тренуванням, але все ж не матч. Але таке ставлення змінюється в тих, кого зачепила біда чи пройшла за крок від них. Коли у липні у Краснодарському краї Росії сталася катастрофічна повінь, моя родичка, яка там проживає, надіслала мені місцеві газети з повідомленнями про це лихо. Коли їх читаєш, то аж мурашки забігають поза плечі. Ось лише деякі факти: 10-річну дочку потік вирвав у батька прямо з рук; вся сім’я загинула у квартирі, яку миттєво затопило аж до стелі; жених і наречена, які відпочивали в Геленджику, намагалися врятувати чоловіка, на котрого під час паводі впав обірваний електрокабель, і загинули разом з ним...

Стихія вдарила по Кримську, Геленджику і Новоросійську. Найбільше постраждав Кримськ. Серед ночі всього за кілька хвилин рівень води на вулицях міста піднявся до 7 метрів! Більшість жертв не змогли швидко покинути свої домівки. Постраждало й чимало туристів, які ночували десь у наметах.

Аналіз причин трагедії показав, що чиновники знали про повінь ще за три години до її апогею. Небувалі за всю історію метеоспостережень опади перетворилися в потоки, які неслися з гір бурхливими хвилями, накочувалися одна на одну і руйнували все на своєму шляху. Але система оповіщення спрацювала, м’яко кажучи, не на належному рівні. Й абсолютно праві були ті, хто дорікав: коли владі треба, скажімо, щоб люди прийшли на вибори, то про це кричать на всіх перехрестях і навіть з репродукторів автомобілів, що рухаються вулицями міста, а як повінь чи пожежа — то ні ринди нема, ні справного резервуару, ні попереджувальних сигналів. Втім, влада Кримська запевняла, що намагалася попередити людей про біду і навіть розмістила повідомлення про небезпеку на сайті. Та скажіть, чи в багатьох літніх людей є комп’ютер та Інтернет? А якщо і є, то хто працює з ним серед ночі?

Багато, дуже багато питань викликає той потік. Особливо зважаючи на те, що 10 років тому у Краснодарському краї вже була подібна повінь, коли загинуло більше півсотні людей.

А що, в Україні не буває грізних ситуацій? Згадаймо деякі адреси. Це й місто Калуш Івано-Франківської області, яке потерпає від токсичних відходів та підземних порожнин, що виникли внаслідок багаторічного видобутку калійної сировини. Це й Донбас, де на закритих шахтах через зупинку водовідливів катастрофічно піднімається рівень води. Тут варто нагадати, що у 1979 році на шахті «Юнком» поблизу міста Єнакієве з експериментальною метою було проведено атомний вибух. Тепер шахта, звичайно, закрита, але, як пише одна з провладних газет «Время регионов», радіоактивну воду слід постійно відкачувати, інакше вона становитиме загрозу цілому місту. Щоб цього не сталося, слід побудувати сучасну водовідвідну станцію, однак грошей на це, як завжди, бракує. Безліч потенційно небезпечних адрес — це об’єкти важкої і хімічної промисловості, склади отрутохімікатів, переповнені звалища сміття, які забруднюють повітря, землю і воду, та багато чого іншого.

Вчені сходяться на думці: ще  можна врятувати довкілля, зменшити техногенний тиск на нього. І все, як у тій притчі, — у наших руках. Але для цього треба діяти і, головне, не будувати нових, сумнівних з точки зору екології об’єктів. Ось зовсім недавно ми всі були свідками потужної екологічної кампанії проти будівництва подовженого виводу в море стоків від станції біологічної очистки «Північна». І що? Нічого. Я особисто не здивуюся, коли ще один подібний проект буде реалізовано з протилежного боку Одеси — від станції очистки «Південна».

І все ж, чи можливі катаклізми у нас, на Одещині? На думку фахівців, перенасиченість області потенційно небезпечними об’єктами, транспортними комунікаціями, велика кількість річок, інших водойм, значна протяжність морського узбережжя сприяють високій ймовірності виникнення різних надзвичайних ситуацій, насамперед техногенного характеру, внаслідок яких можуть гинути люди, порушуватися нормальні умови їх життєдіяльності, завдаватися матеріальні збитки у значних розмірах.

В області маємо 816 потенційно небезпечних об’єктів, з яких 63 — хімічно та радіаційно небезпечні. У промисловому виробництві тут зберігається або використовується близько 86 тисяч тонн аміаку, 120 тонн хлору та інших хімічних речовин.

Одеський державний міжобласний спеціалізований комбінат «Радон», розташований на 73-у кілометрі автомагістралі Одеса — Київ, займається транспортуванням, зберіганням, захороненням радіоактивних відходів, які утворюються на підприємствах, установах, організаціях Одеської, Миколаївської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим.

Територією нашої області проходять стратегічно важливі трубопроводи: нафтогони «Одеса — Броди» і «Снігурівка — Одеса», газопроводи загальною протяжністю понад 1400 кілометрів, аміакопровід «Тольятті — Горлівка — Одеса». На території області є 8 портів, де обробляють велику кількість небезпечних вантажів.

Одещина — це й 306 кілометрів морського узбережжя, на якому розташовано понад 900 санаторіїв, баз відпочинку, дитячих оздоровчих центрів. Забезпечення їх пожежної безпеки лежить на плечах співробітників пожежно-рятувальної служби.

Під загрозу підтоплення потрапляє 392 населені пункти (33 відсотки загальної кількості). Внаслідок, не дай Боже, руйнувань гідротехнічних споруд на річках Дунай, Дністер, Південний Буг (Ладиженська ГЕС), дамби Хаджибейського лиману, греблі Дубоссарської ГЕС можливі катастрофічні затоплення районів області та Одеси, в зону яких можуть потрапити міста та села з населенням до 180 тисяч чоловік. Ймовірність таких руйнацій багато хто сприймає скептично. Але після катастрофи на Саяно-Шушенській ГЕС в Росії варто змінити таке ставлення.

На узбережжі моря в межах області зосереджено 74 зсуви. На даний час 46 з них укріплено. А решта?

Ще додамо, що територія Одеської області перебуває в зоні можливих землетрусів з інтенсивністю до 8 балів. Для нас небезпеку може становити сейсмічна активність у районі гірського хребта Вранча (Румунія), який лежить за 200 кілометрів від кордону Одещини, а також у Криму, де у 1927 році стався найпотужніший в Україні землетрус.

До речі, як стало відомо з повідомлень у ЗМІ, науковий керівник Румунського національного інституту фізики Землі Мірча Редулян так відстежує цю ситуацію: «Дуже сильні землетруси були зафіксовані у 1940, 1977, 1986 і 1990 роках. Кажуть, що це був період великої активності у зоні Вранча, за ним прийшов період низької активності, який ми зараз переживаємо». Втім, на думку сейсмологів, маятник неодмінно піде у зворотному  напрямку. І приблизно між 30-ми і 40-ми роками нинішнього століття можливий катастрофічний землетрус. Однак ніхто не може дати ніякої гарантії щодо тієї чи іншої дати удару стихії. Саме тому треба бути завжди готовими до дій в екстремальній ситуації. І командно-штабні навчання якраз і сприяють цьому.

До честі рятувальників слід сказати, що вони зарекомендували себе високопрофесійними і відважними спеціалістами. Згадайте грудень 2009 року, коли життя ускладнили різке зниження температури, налипання мокрого снігу, замети. Тоді підрозділи МНС визволили зі снігового полону понад 4 тисячі осіб, 3 тисячі автомобілів, понад 150 автобусів і маршрутних таксі, 12 карет «швидкої», допомагали розвозити хліб та інші продукти у віддалені райони. А взимку цього року, коли вдарили великі морози, працівники служби на території області розгорнули 93 пункти обігріву і цілодобово позмінно чергували в них, годуючи людей гарячими стравами. За два тижні морозів до них звернулися понад 5 тисяч осіб.

Або ще приклад. Цьогорічного травня внаслідок зливи були вкотре підтоплені водонасосна станція, житлові будинки та інші об’єкти в Рені. І знову рятувальники і вдень, і вночі ліквідовували наслідки стихії.

Загалом цього року підрозділи МНС в Одеській області ліквідували наслідки 13 надзвичайних ситуацій, понад 3,5 тисячі пожеж. Піротехнічна група МНС знешкодила понад 3 тисячі боєприпасів. Крім того, наші спеціалісти знешкодили 96 тисяч снарядів у селищі Лозова, що на Харківщині. За підрахунками рятівників, вони зберегли життя близько 300 особам, а матеріальних цінностей — на сотні тисяч гривень. Це промовисті цифри, адже за кожною — людські долі.

Образно кажучи, своєю нелегкою щоденною роботою, сповненою реальних ризиків, вони торують дорогу до людських сердець, викликаючи у людей подяку і схвалення. І віриться, що навіть метелик, сівши на тверду долоню бійця цивільного захисту, знайде прихисток і тепло.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.