Недомовлена стратегія

Чи не єдиний виняток – округ №183 у Херсоні, де кандидат від УДАРу Андрій Путілов отримав шанс поборотися з «регіоналом» Василем Федіним. Зняття кандидата від «Батьківщини» посилило також позиції «ударівки» Ольги Герасим’юк, яка принаймні теоретично може втрутитися в суперництво «регіонала» Олександра Пресмана й комуніста Євгена Царькова в окрузі № 139 на Одещині.

Де не зняли кандидатів
і що це означає

На жаль, залишилося надто багато округів, де опозиціонери не зняли кандидатів на користь колег, причому часто це цілком перспективні округи.

Одразу впадає в око округ № 88, де «Батьківщина», на відміну від УДАРу, так і не зняла свого явно слабкого (щоб не сказати «підставного») кандидата на користь Олеся Донія. Цей красномовний жест означає, що лідери об’єднаної опозиції хотіли б бачити депутатом від цього галицького округу краще ставленика Партії регіонів, аніж свого колегу, який дозволив собі самовисування і публічну критику «дивної війни» опозиції на цих виборах.

Небажання переступити через образи заради перемоги опозиціонера ще в одному окрузі свідчить, наскільки низько в ієрархії цінностей вождів «Батьківщини» стоять інтереси справи, за яку вони мали б уболівати.

Проте, якщо Доній має високі шанси перемогти, то в багатьох округах непоступливість опозиціонерів вбила останні надії на провал провладних кандидатів...

Перелік таких ситуацій можна продовжувати.

Але найяскравішим «пам’ятником єдності демократів» стала більшість округів Києва. У 211-у окрузі взаємне поборювання Миколи Баленка та Сергія Терьохіна може призвести до перемоги «регіонала» Ігоря Лисова. Балотування непрохідної УДАРівки Валентини Сокур у 213-у підриває позиції лідера перегонів Володимира Яворівського і дає шанс керівнику київського штабу «регіоналів» Валерію Борисову.

У 216-у через суперництво Ксенії Ляпіної («Батьківщина») й Олександра Давиденка (УДАР) отримує шанс проскочити провладний кандидат Олександр Супруненко. Так само шанси ставлеників влади збільшує суперництво УДАРу й «Батьківщини» у 217-у, 218-у, 221-у та 222-у округах столиці.

А суперництво кандидатів від УДАРу й «Свободи», швидше за все, призведе до обрання одіозних Галини Гереги і Віктора Пилипишина в округах № 215 і № 223.

Як це не парадоксально, але від опозиційно налаштованого Києва пройдуть щонайменше кілька депутатів, які голосуватимуть за помахом руки Чечетова. І відповідальність за це ляже винятково на опозиціонерів, які не змогли здолати амбіції заради спільної перемоги. Чиї рейтинги серед них нижчі і хто мав би зніматися з перегонів у конкретних округах, тепер покаже, на жаль, лише розтин, чи то пак голосування 28 жовтня.

Узгодження кандидатів
в округах як передумова перемоги

Мажоритарна виборча система передбачає, що депутатом у кожному з 225 округів стає той кандидат, який посяде перше місце, байдуже з яким відсотком. Тобто відсоток, необхідний для перемоги в окрузі, залежить не тільки від кампанії самого кандидата, а й від кількості, якості та політичної орієнтації конкурентів.

Тому одразу після запровадження мажоритарно-пропорційної системи, за якою половина Ради обирається в округах, було ясно, що шанси опозиції перемогти на виборах залежать від здатності дати владі бій в округах.

Маючи величезні ресурси і потужні важелі впливу на потенційних кандидатів з владного табору, Партія регіонів прогнозовано зробила ставку на одного кандидата по кожному окрузі. На сході та півдні це офіційні висуванці правлячої партії, а в центрі й на заході – частіше кандидати, що більш чи менш вдало маскуються під «незалежних». Така тактика дає змогу кандидатам від влади здобути до 40 – 50% на сході й півдні і по 20 – 30% – у центрі й окремих округах заходу. Чи достатньо буде цих відсотків для перемоги, залежало від опозиції.

Якби опозиціонери виставили по одному сильному кандидату на кожен із 47 округів заходу і 76 округів центру, то могли б перемогти в абсолютній більшості з цих 123 округів. Та й серед 102 округів сходу та півдня можна було розраховувати принаймні на 10 – 20 мандатів. За таких обставин опозиція могла б здобути перевагу як за мажоритарною, так і за пропорційною складовими і сформувати більшість у Верховній Раді.

Війна, програна
до першого пострілу

Але обидві ключові передумови перемоги опозиція знехтувала: по-перше, більшість висунутих нею кандидатів були явно слабкими, а по-друге, їх було по кілька на округ.

Не можна сказати, що вони не намагалися домовитися. Спочатку «Батьківщина», «Фронт змін» та низка дрібніших партій заявили про створення об’єднаної опозиції «Батьківщина», яка висувала єдиний виборчий список і по одному кандидату на кожен округ. Більше того, «Батьківщина» узгодила всі округи з партією «Свобода» в пропорції приблизно 5/1, і таким чином питання конкуренції між кандидатами цих двох сил було знято. Проте поділити округи між найпопулярнішими опозиційними силами – «Батьківщиною» й «УДАРом» – так і не вдалося. З обох боків лунали ритуальні заяви про потребу узгодження кандидатів чи то шляхом квотування, чи то через «праймеріз». Але реальні дії обох опозиційних таборів свідчили, що вони не горять бажанням поступатися округами для спільної перемоги над «регіоналами», про яку так пафосно розповідали виборцям.

Відчайдушний заклик Юлії Тимошенко, якій за ґратами не до жартів, сформувати єдиний список опозиціонерів і виставити по одному кандидату на округ, її соратники, котрі ще на волі, проігнорували.

У підсумку в кожному окрузі висунуто кандидатів «Батьківщини» чи «Свободи» – з одного боку й «УДАРу» – з іншого. Такий розклад сам по собі ділив голоси опозиції й різко збільшував шанси Партії регіонів на перемогу.

До того ж, якщо «регіонали» зробили ставку на впізнаваних і сильних кандидатів, то висуванці «Батьківщини», УДАРу й «Свободи» в більшості округів виявилися відверто слабкими. І якщо у випадку зі «Свободою» це ще можна пояснити браком «розкручених» політиків, то «Батьківщина» й «УДАР» просто сховали у списки десятки кандидатів, які могли б перемогти на мажоритарці. Більше того, ні в округах, ні в прохідній частині списків «Батьківщина» не висунула таких яскравих кандидатів, як Олесь Доній, Володимир Філенко, Тарас Стецьків чи Ігор Осташ. У підсумку сильні претенденти на мандат, проігноровані опозицією, або опинилися за бортом виборів, або змушені балотуватися в округах як самовисуванці, ще більше розтягуючи голоси опозиційного електорату.

Вже з моменту висування мажоритарників опозиція втратила шанси отримати парламентську більшість, навіть у разі отримання переваги над «регіоналами» й комуністами за партійними списками. Виборчу війну було програно ще до першого пострілу...

Підсумок

Взаємні поступки «УДАРу» й «Батьківщини» збільшать представництво опозиції в майбутній Раді щонайменше на кілька мандатів, а за сприятливих розкладів – можливо, й на добрий десяток. Але загалом, навіть за умов перемоги за списками, опозиція не матиме більшості у ВР.

Головне завдання, яке стоятиме перед опозиціонерами у майбутньому парламенті – не пересваритися, мінімізувати «тушканізацію» своїх депутатів і спробувати не допустити створення «регіоналами» конституційної більшості із 2/3 голосів.

Завдяки хоч якимось взаємним поступкам опозиціонери полегшили собі це завдання. Але чи вистачить цих поступок для створення міцної опозиції хоча б у 150 «штиків», покаже лише час.

Прогноз щодо прохідних мажоритарників

Ми опитали експертів, журналістів і штабних працівників у всіх областях (станом на 1 жовтня). Нам, як і вам, цікаво, наскільки ми вгадали. Сподіваємося, що на 70%.

Підсумок аналізу: за найсприятливішого для опозиції сценарію, вона може отримати близько 80 депутатів-мажоритарників.

За цим прогнозом у мажоритарних округах Одещини найбільший шанс стати народним депутатом мають:

133-й округ – Олексій Гончаренко (ПР), Ігор Марков («Родина»); 134-й – Сергій Гриневецький (НП); 135-й – Сергій Ківалов (ПР); 136-й – Геннадій Труханов (ПР); 137-й Леонід Клімов (ПР); 138-й – Іван Фурсін (ПР), Андрій Кісловський (КПУ);

139-й – Олександр Пресман (ПР), Євген Царьков (КПУ), Ольга Герасим’юк («УДАР»); 140-й – Давид Жванія; 141-й – Віталій Барвіненко (ПР); 142-й – Ігор Плохой (ПР); 143-й – Юрій Крук (ПР).

Тарас ШАМАЙДА.
(Друкується зі скороченнями. Повний текст можна прочитати тут: http://texty.org.ua.)