№ 81 (21345) субота 13 жовтня 2012 року

Газопровід «Північний потік» 8 жовтня, через 30 місяців після старту будівництва, розпочав поставки газу по двох лініях. Але радість росіян важко розділити, якщо врахувати подробиці реалізації проекту. Спроба з боку Росії, яка привнесла в трубопроводи в обхід України більше політики, ніж економіки, мінімізувати транзитне значення нашої країни для експорту російського газу, поки що не виправдалася. Як наголошують експерти, «Газпром» і зовсім може втратити український ринок, який на сьогодні для нього найбільш значущий.

Ми будували, будували...

8 жовтня друга нитка газопроводу «Північний потік» офіційно введена в експлуатацію. «Щорічно по ній може поставлятися до 55 млрд куб. м природного газу протягом, як мінімум, 50 років. Транспортування газу в Європу першою ниткою почалося в листопаді 2011-го», — амбітно заявляє прес-служба президента Росії.

Мало того, за словами голови правління «Газпрому» Олексія Міллера, Росія націлилася на будівництво третьої і четвертої ниток газопроводу «Північний потік», що вважає економічно доцільним і технічно здійсненним.

КП «Білгород-Дністровське міське управління капітального будівництва» 2 жовтня уклало угоду з ТОВ «Газова будівельна компанія» на прокладання газопроводу високого тиску до смт Сергіївка. Роботи вестимуться коштом НАК «Нафтогаз України» і мають бути виконані до вересня 2013 року.

Як повідомив сайт «Наші гроші» в інформації з промовистим заголовком «Нафтогаз» дасть 28 мільйонів на передвиборну газифікацію Барвіненка», вартість угоди — 28,63 млн грн.

Як і в інших районах Одещини, проанонсована зустріч представників ВО «Свобода» із жителями Татарбунар спричинила переполох у владних кабінетах.

Як повідомляє прес-служба цієї політсили, 10 жовтня влада Татарбунарського району спробувала зірвати зустріч з виборцями голови Одеської обласної організації ВО «Свобода», кандидата в народні депутати за партійним списком Павла Кириленка. Як це часто практикується на Одещині під час нинішньої виборчої кампанії, татарбунарським «регіоналам» знадобилося те саме місце у той самий час, де і коли опозиційні політики оголосили про зустріч з громадою. Ще й нагоду придумали неабияку — святкування 15-річчя Партії регіонів.

У Фрунзівці місцеві жителі підпалюють прапори Партії регіонів, почіплені на стовпах електропередач у центрі селища.

Невідомі особи, повідомила прес-служба обласної організації партії «УДАР», примудрялися підпалити полотнища, не знімаючи їх, відтак, можна припустити, що робили це з допомогою якогось саморобного пристрою. Подібні інциденти повторювалися кілька ночей поспіль, оскільки прапори знову вивішували на електроопорах такі ж невідомі особи. На сполох ніхто не бив, мабуть, щоб не привертити уваги до того, що велика кількість регіональних партійних прапорів дратує громадян.

В умовах, коли, як свідчать соціологічні дослідження, 23% людей не знають, що в день голосування на парламентських виборах отримають два бюлетені, просвіта виборців стає надзвичайно актуальною. Саме у цьому напрямку активізувала свою роботу Одеська обласна організація Комітету виборців України.

Упродовж кінця вересня — початку жовтня тренери організації вже провели десять семінарів. Акцент робився на окремі категорії виборців, які найбільше обмежені в отриманні правової інформації — засуджені, студенти, сільське населення. Слухачам семінарів роздавали пам’ятки виборця, які допоможуть самостійно розібратися в найважливіших моментах виборчого законодавства. А з учнями Татарбунарського аграрного училища, Котовського агроліцею та Котовського медучилища, які голосуватимуть вперше в житті, окрім роз’яснювальної бесіди, провели рольову гру «день голосування».

В окропі кандидатської гарячки Панько був виварений упродовж кількох виборчих перегонів, як шматок стерва, що його виварюють та виварюють, аж поки не перестане тхнути. Отож і в старійшини почав мітити...

Але що нині минулий досвід?! Півлітрою не обійдешся. Коробка цукерок теж слабенько підсолоджує. В моду увійшли дитячі майданчики з пісочницями. Однак стільки піску понасипали кандидати біля будинків, що ноги в’язнуть. Діти, звісно, тішаться, а бабусі з дідусями — спотикаються, лихим словом згадують тих, хто тим піском хоче висипати собі шлях до м’яких крісел...

У відомого російського письменника-сатирика Михайла Салтикова-Щедріна є цікава казка «Як один мужик двох генералів прогодував». Два генерали-дармоїди, що служили в реєстратурі й нічого не знали і не вміли, опинилися на безлюдному острові. А там: на деревах всілякі плоди, та генерали не вміють їх дістати, в лісі — рябчики, тетері, зайці, але ті не відають, як їх вполювати, море рибою кишить, та таланту до рибальства у героїв казки теж нема. Звиклі до кухарок, до прислуги, до неробства, генерали могли й ноги протягнути, однак згадали, що існує на світі всюдисущий мужик. Знайшли його. Той щось спіймав, зварив, нагодував трутнів, змайстрував човен, наскуб пір’я, підстелив м’якенько під генеральські тушки і доставив їх у Петербург. Генерали не забули віддячити мужику й дали йому п’ятак срібний: веселись, чоловіче!

Спільно з міською владою Одеський морський торговельний порт розробляє проект наземного метро (моноколії) від морвокзалу до Приморського бульвару. Таку новину повідомив нещодавно начальник порту Юрій Васьков. Він підкреслив, що це допоможе організувати транспортування туристів до центру міста. Коли розробку проекту буде завершено, його представлять міністру інфраструктури Борису Колесникову.

Шкода, що начальник не уточнив, за які кошти планують реалізувати проект — порту, держави чи інвесторів? Отже, важко наразі зрозуміти, що це — проект чи чийсь прожект? І чи не стане тимчасове доправлення туристів від причалів до Катерининської площі шатл-басами (спеціальними автобусами) постійним?

(З проповідей на неділі й свята митрополита Василя Липківського)

Василь Липківський (1861—1938), перший митрополит відновленої після тривалого небуття Української — незалежної від Москви — автокефальної православної церкви — був найвизначнішою постаттю релігійно-церковного і національного відродження України в період від 1917-го до його арешту в 1938 році. Вже сама ця дата багато про що говорить: новітня комуністична імперія не могла допустити існування в Україні незалежної церкви. Її було брутально знищено. Доля митрополита Василя Липківського невідома, й ніхто не знає, де спочивають його тлінні останки.

Це велике свято — Покрова Божої Матері, що його ми зараз святкуємо, встановлене в Царгороді на спомин досить незначної події. Коли одного разу Царгородові загрожувала небезпека від ворогів, його мешканці зібрались в церкву Богородиці, т. зв. Влахернську, помолитися, і от св. Андрій, що був тоді в церкві зі своїм учеником Епіфаном, побачили в церковній бані дивне видіння. Зпереду стояла Пресвята Богородиця, що тримала на руках своїх омофор (це одіж єпископська, що надівається на плечі й означає служіння людям), покривала ним людей, що молилися. Сама щиро молилася за людей, а побіч Неї стояли й молилися з Нею апостоли, пророки, мученики і всі святі. Це дивне видіння підбадьорило й утішило людей, а Господь допоміг їм прогнати ворогів.

Епізод з конкурсу вчителів-україністів, проведеного цьогоріч Українським клубом Одеси та Фондом Романа Чайчука

Діти дивились кіно. Це був, назагал, цілком нормальний десятий клас найзвичайнісінької одеської школи №57 зі своєю улюбленою вчителькою Раїсою Семенівною Кобзар.

Незвичайним було кіно. «Три історії Галичини» — цей фільм, знятий молодими режисерами — українкою Ольгою Онишко та ліванкою Сарою Фаргад, минулого року всі, хто мав таке бажання, могли подивитися в Українському клубі. Це дуже щирі життєві людські — і людяні — розповіді, що відтворюють історію, якою вона була, вчать нас доброти і взаєморозумінню, вчать поваги до недавнього минулого, що пройшло під прапором боротьби за українську державність, за українську ідентичність, за те, щоб ми стали вільним народом. Всього було у тій важкій боротьбі, але сьогодні, з відстані часу, маємо дивитися на це очима серця, так, як бачать герої фільму. Дуже актуально, як на нинішні українські реалії. Про цю боротьбу, показану через долі людей, рівно ж і про ті випробування, через які довелося пройти цим людям, саме й розповідає одна з трьох історій. І якраз цю частину фільму й вирішено було — після певних вагань — показати дітям.

Закінчення. Початок у номері за 11 жовтня.

«Козирною картою» в очорнінні Степана Бандери і Романа Шухевича й руху опору українців взагалі є історія створення й діяльності дивізії «Галичина» та батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд». Але при висвітленні цього питання об’єктивність вимагає врахування багатьох незаперечних фактів, які розкривають справжню суть проблеми.

По-перше, слід ще раз наголосити, що в 1940 році ОУН розкололася на дві організації — революційна, бандерівська (ОУН-р) і поміркована, мельниківська. Саме мєльниківці пішли на певну співпрацю з німцями й ініціювали створення названих військових частин, а С. Бандера практично не мав до цього жодного стосунку.

Одна зі знакових для нашого міста культових будівель, розташована на розі вулиць Пушкінської і Жуковського, в якій до 1925-го була Бродська синагога, відзначила свій 150-літній ювілей. Оскільки ніяких офіційних заходів з цього приводу не планувалося, то група одеських художників вирішила присвятити цій події одноденну вуличну виставку, розмістивши її безпосередньо в будівлі колишньої синагоги.

До експозиції ввійшло більше двох десятків робіт, наданих Станіславом Жалобнюком, Давидом Тихолузом, Олександрою Кадзевич, Оксаною Спіндовською, Григорієм Вовком і Вадимом Грінбергом. До речі, Станіслав Жалобнюк та Олександра Кадзевич спеціально для цієї виставки навіть написали нові картини.

Список об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО нараховує сьогодні 936 об’єктів у 153 державах. З них 725 є культурними об’єктами, 183 — природними та 28 — змішаними.

Від України до цього переліку потрапили Софійський собор та Києво-Печерська лавра (розглядаються як один об’єкт), центр Львова, букові ліси Карпат (на пару зі Словаччиною), частина геодезичної дуги Струве (разом з дев’ятьма країнами) та Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича (колишня резиденція буковинських митрополитів). Ось уже десять років поспіль Одеса лише претендує на місце в цьому списку. І про це навряд чи знає кожен одесит, бо чи не кожний одесит впевнений, що наш оперний театр — вже під охороною ЮНЕСКО…

Приємним сюрпризом для меломанів стало відкриття малої сцени Одеської опери «Бельетаж», що відбулося у рамках фестивалю, приуроченого до 125-ї річниці відкриття театру у будівлі, спроектованій архітекторами Фердинандом Фельнером і Германом Гельмером.

Головний диригент оперного Олександр Самоїле розповів, що у багатьох театрах світу існують так звані малі сцени, і в Одеській опері вона також існувала в первинному варіанті — з часом її перебудували під кабінети. Необхідність малої сцени у театрі очевидна. Насамперед, це гарна можливість для молодих артистів, які мають де показати себе ще до того, як у них з’явиться шанс вийти на велику сцену. До того ж, зазначив Олександр Самоїле, у світі існує величезний пласт прекрасної класичної музики, яка не призначена для великих залів і потребує камерного виконання, і мала сцена театру — найкраще місце для таких проектів.

Недостатня кількість поживних речовин в організмі зумовлює роздратування. Відтак будь-яка їжа, виступивши певним компенсатором, може покращити самопочуття. Але є дещо, що має дуже позитивний вплив на настрій.

На першому місці — шоколад. У ньому міститься маса речовин, що поліпшують настрій. Солодкий смак і кремова текстура активізують виділення ендорфінів — гормонів, які знижують тривогу, бадьорять.

Хто не чув про те, нібито всі болячки — від нервів. Невже правда? Ось чим рясніє Інтернет: «...більше 80% громадян України не можуть назвати себе здоровими. Лікарі стверджують, що головна причина недуг українського суспільства — хронічна депресія. Здебільшого люди хворіють через апатію до власного здоров’я і зневіру»; «...від 50 до 60% населення України мають психічні відхилення»; «...мало не 75% учнів українських шкіл мають порушення психіки, що може відгукнутися в майбутньому шизофреніями та суїцидом»…

Начитаєшся інформаційних «страшилок» і думаєш: справи кепські, якщо кожен другий із нас — хворий, даруйте, на голову.

Отож є привід звернутися до спеціаліста, причому й дата відповідна — Всесвітній день психічного здоров’я, який відзначається 10 жовтня.

Наш співрозмовник — лікар-психіатр денного стаціонару Одеського обласного психоневрологічного диспансеру, головний позаштатний психотерапевт управління охорони здоров’я облдержадміністрації Ігор ГОНТАРУК (на знімку). Ось що він розповів.