Люди хочуть читати...

Люди хочуть читати. Їм обридло все те, що вони змушені дивитися у брехловізорі, бо той непотріб лише вкорочує інтелект людини та, фігурально висловлюючись, розгладжує звивини мозку, не додаючи ані крихти корисних знань. Не сьогодні помічено: там, де масовий рівень освіченості, обізнаності, культури, зрештою, не надто високий, там люди віддають свої голоси деструктивним елементам бандитського штибу. Давно відомо: джерелом знань є книжка, вона вигранює інтелект, спонукає мислити. А без цього — куди ж? Але що можуть запропонувати нині бібліотеки з їх ще совєтськими фондами, в яких більшість книжок побита ідеологічною міллю, інші — зачитані до дірок, й лише невелика частина ще придатна для читання. Про те, як і чим поповнюються ті фонди, краще й не згадувати. А придбати українську книжку може далеко не кожен, та й дорожча вона від російської.

Це не передвиборна агітація, але таки факт: на Форумі видавців у Львові, найбільшому та найпрестижнішому книжковому святі України (він проходив якраз у вересні), лідер партії «УДАР» Віталій Кличко взяв активну участь у низці заходів, а додому повертався з добрячою пакою книжок, куплених та подарованих йому видавцями. Разюча відмінність між політиками нового штибу — й тими малоосвіченими невігласами з Верховної Ради, котрі нічого не читають і не розуміють, що то є культура — культура нації і культура окремо взятої людини.

Сумну картину побачив в одному з сіл Біляївського району Сергій Білюк. Зруйнована будівля «Сільгосптехніки», неподалік — теж не надто презентабельного вигляду адмінбудинок, сумовита жінка при вході повідомила, що тут — сільська книгозбірня, а вона в ній бібліотекаркою служить. І додала, що люди приходять, беруть книжки, бо прагнуть читати, а книжок тих не вистачає, бо всі — застарілі віддавна.

— Коли я сказав, що ми проводимо ось таку акцію, та запросив приїхати й вибрати для бібліотеки потрібні книжки із зібраних нами, у неї на очах виступили сльози, — розповів Сергій Білюк. — І ще подумалось мені: ця акція має тривати безстроково.

Та не акція, а, вірніше сказати б, рух. Рух за повернення українцям статусу народу, який читає найбільше. Адже знаємо: до горезвісного «возз’єднання» українці були однією з найосвіченіших націй у Європі, тогочасна козацька держава славилася суцільною грамотністю навіть сільського населення, на це звертали увагу подорожуючі іноземці… Сьогодні в селах ні бібліотеки, ні будинки культури, ні клуби, можна сказати, не працюють. Тож не випадково й рух цей народився, хоч і спонтанно.

— А душею всеукраїнської акції «100 книжок для сільської бібліотеки» стала київська письменниця Міла Іванцова. До шляхетної справи одразу ж приєднався — єдиний у нашому місті — Український клуб Одеси, — розповіла Наталія Чайчук. — Й одразу ж люди почали зносити до нас книжки. Віддавали найрізноманітнішу літературу. Спочатку ми побоювалися, що буде багато макулатури, але цього не сталося. Книжки приносили різні, ми сортували їх за жанрами та за іншими критеріями, формували пачки, а також роздавали всім, хто хотів, під час вуличної акції… Понад 10 тисяч примірників пройшло через УКО, багато цікавого ми довідалися. Люди хочуть читати про любов і добро, про шляхетні вчинки, а також детективи, класику, популярна зараз історична тема… А от про війну читати нині не хочуть. Мабуть, набридла вже ота лобова совєтська пропаганда. Представники різних галузей знань дарують книжки не лише українською чи російською, а й англійською, німецькою, польською мовами, часом навіть рідкісні, й не лише старі, а й цілком новенькі. Ми цією акцією даємо книгам навіть не друге — третє життя. Сільським та іншим бібліотекам конче потрібно поповнити свої фонди. Але виникла проблема: як доставити туди це багатство? Ми зверталися до різних партій, у тому числі й до Партії регіонів, але безрезультатно. А от партія «Удар» приєдналася до нас у вересні.

— П’ять тисяч книжок за два тижні — це немало. Тут і художня література, і підручники, й видання для дітей. Все це багатство ми зібрали докупи у приміщенні УКО, а найближчим часом книги будуть передані до сільських бібліотек, навчальних закладів, дитбудинків. Наше завдання — допомогти людям у транспортуванні, — зазначив Олекса Губський. І додав: — У західному світі бібліотеки є центрами культури, там відбуваються цікаві заходи культурологічного змісту. А у нас, на жаль, сільські бібліотеки скотилися до рівня маргінесу.

Учасники прес-конференції мали змогу побачити частину книжок, принесених до Українського клубу Одеси на підтримку акції. Вони засвідчили, що люди сприйняли акцію не формально, а з душею та великим бажанням допомогти бібліотекам.

Роман КРАКАЛІЯ.