Мій колючий сусід

А потім він кудись зник. Принаймні тривалий час не потрапляв більше на очі. Змінив, так би мовити, місце прописки. Щось не припало йому до вподоби на нашому подвір’ї?

Восени, коли настала пора поливати і підживлювати дерева, кущі, якось до пізнього вечора набирала у відра перегній і розносила його по городу. Кличуть з хати, аби кидала ту роботу, час до вечері. Зачерпую лопатою останню порцію добрив, та чомусь надто важкою вона видалася. Кидаю те добро у відро, придивляюся, а там зіщулився колючим клубочком їжак. Неабияк радію, перекидаю його у велику миску і кличу чоловіка, аби й він побачив, що пропажа знайшлася.

Поки чоловік виходив з будиночка, а я мила руки перед вечерею, гукаю:

— Поглянь-но у миску під абрикосою. Бачиш?

— Миску бачу, а ще що?

Підбігаю — справді порожньо. Надто прудко втік наш колючий квартирант.

А минулої суботи по приїзді на дачну ділянку в перші ж хвилини настрій геть зіпсувався. Біля тієї ж купи перегною непорушно лежав їжак. Не клубочком, а витягнувся на весь зріст. Точно віддав Богові душу сам чи від когось лихого загинув. Міркую, де б його закопати, негоже так залишати. Ще кілька разів проходила поруч — лежить. Тож по обіді перепрошую чоловіка, що має виконати невеселу місію, кажу взяти лопату з собою.

Йдемо до того перегною, а «небіжчика» — як не бувало. Знову щез. І від серця відлягло. Живий наш їжачок! Либонь, просто відпочивав на сонечку, набирався здоров’я перед зимовою сплячкою, у яку незабаром зануриться.

— І що ти мене щоразу тими їжаками розігруєш? — невдоволено буркнув чоловік.

А я, навпаки, із задоволенням зітхнула, що тривога моя виявилася марною.

Якою ж і де буде наступна наша зустріч, колючий мій сусіде?

Оксана ПОЛІЩУК.