Нехай буде джаз!

Особливе, впізнаване та самостійне стильове явище — польський джаз, сформоване, зокрема, мультиінструменталістом і композитором Збіґневом Намисловським, адже колись саме йому вдалося поєднати техніку бібопа та фрі-джазу з польським мелосом. Таке поєднання, доповнене джазовими інтерпретаціями класичних творів, і зіграв в Одесі легендарний музикант разом зі своїм колективом «Zbigniew Namyslowski Quintet».

І на цьому розповідь про перший день «Odessa JazzFest» хотілося б закінчити, адже інші відділення першого фестивального концерту до джазу мали опосередкований стосунок. Втім, ще на початку вечора Юрій Кузнецов жартома попереджав зі сцени: виступи молодих музикантів з «Asea Sool» та «Soweto Entsha» стануть «випробуванням для консерваторів від джазу».

Та побоювання були даремними: і грузинсько-український проект «Asea Sool», що змішав в один виступ британський рок-н-рол, французький шансон, грузинський фолк та американський блюз, і вокальний колектив з Південної Африки, який заспівав на абсолютно незрозумілій зулуській мові та ще й у чудернацькій, тільки їм властивій африкансько-європейській манері а-капельного співу, публіка сприйняла навіть краще, ніж шанований в усьому світі квінтет пана Намисловського — довгими оваціями і численними вигуками «браво». Не даремно перших хвалять джазова співачка Ніно Катамадзе та лауреат Канського фестивалю, режисер Нана Джорджадзе, а другі, ще до виходу їхнього дебютного альбому, виступили на відкритті Кубку FIFA, взяли участь у всесвітньо відомому шоу «African Footprint» та виступили в рамках престижного «Edinburg Festival Fringe»…

Можливо, сьогодні від впливом глобалізації, коли стираються кордони між культурами, видами та жанрами мистецтва, є сенс дати нове визначення джазу? На це та інші питання відпо­віли музиканти «Zbigniew Namyslowski Quintet».

Збіґнев Намисловський: — Джаз не має кордонів. Він починається, коли ти задаєш ритм команді: «Один-два, один-два-три-чотири-поїхали!».

Слова маестро продовжує його син Яцек, джазовий тромбоніст: —Мабуть, джаз починається там, де й колір… Взагалі, кордонів у джазу нема. Ви можете знайти джазові елементи у будь-яких композиціях будь-яких музичних стилів. Джаз усюди і в усьому!

З.Н.: — Для нас джаз — це розвага, а не робота. Легше грати, коли ти сприймаєш джаз, як забавку-витівку, а не як роботу.

О.М: —Зараз багато розмов про те, що мистецтво зникає, що нічого нового автори вже не спроможні вигадати. А джазу щось загрожує?

Я.Н.: — Все це лише балачки. Насправді фантазія людини безмежна, тому мистецтво житиме, допоки існуватиме людство. Джазу нічого не загрожує ще й тому, що це таке собі есперанто для музикантів. За допомогою джазу ми можемо спілкуватися з колегами, мови яких взагалі не знаємо, і навіть виступати на одній сцені без попередніх репетицій.

О.М.: — Тоді чи доречно маркувати джаз «польсь­кий», «український», «французький»?..

Я.Н.: — Все залежить від того, хто грає джаз. Якщо я поляк, то в мене польський «background», і тому моя музика — польська. Взагалі, в тому, як слов’яни сприймають музику, є щось відмінне. Я помічав, що сприйняття слов’ян відрізняється від сприйняття джазу, скажімо, іспанцями. Можливо, наші серця б’ються по-різному…

Музика як магніт

Магнетизм — втрачене поняття. Сьогодні майже нема тих, особливо серед популярних та знаменитих, описуючи котрих доречно сказати «магнетична людина». А на початку ХХ сторіччя такі були. Наприклад, «магнетичною» називали актрису німого кіно Віру Холодну. І треба ж такому статися та ще й у наш час (сповнений знаменитостей, які прославилися за гроші своїх продюсерів, а не за свій талант): згадуючи виступ грецької співачки, піаністки та композитора з невідомим широкому загалу ім’ям Марія Маркезіні, на думку спадає саме цей епітет. Магнетична артистка, справжня джаз-діва! Дивлячись на неї, що стояла-височіла на сцені Одеської філармонії на початку другого фестивального концерту, здавалося: її довге руде волосся рухалося хвилями в такт музиці, немов гілки, які хитаються у такт поривам вітру. Чаклунка! То була магія, сенс гіпнозу — що завгодно, але щось більше за саму величність Музику. І хоча співачка мала б бути лише «доповненням» до музики німецького гурту «Klazz Brothers», номінантів на музичну премію «Grammy», та на одеській сцені вона їх затьмарила (чи краще сказати — освітила?). Принаймні зараз згадується тільки вона-вона-вона...

Вона: — Потрапивши на один з великих європейських джазових фестивалів, як-от «Montreux Jazz Festival» або ж «Jazz а Juan», ви з подивом дізнаєтеся, що джазом там називають усю музику всіх країн світу. Там можна почути навіть відомого класичного виконавця Ланг-Ланга. Там кажуть, що джаз і взагалі хороша музика — це музика від серця.

О.М.: — То ваш основний інструмент — це серце?

Вона: — А як займатися мистецтвом без захоплення, без почуттів?

О.М.: — Можна навчитися імпровізувати чи це талант?

Вона: — Скажімо так: потрібно мати до цього хист і постійно цьому вчитися. Але краще спитайте про це у справжніх джазменів. (Співачка киває головою у бік «Klazz Brothers»).

Брюно Камачо, піаніст: — Як на мене, то кращими джазменами є ті, хто має класичну музичну освіту. Чим краще ти знаєш гармонію та пильніше відточуєш свою техніку, тим краще ти імпровізуєш. Все це неправда, мовляв, класична освіта заважає імпровізувати.

Цікаво, що співачкою Марія Маркезіні стала випадково (втім, кожна випадковість невипадкова). Закінчивши Афінську консерваторію, Академію музики у Роттердамі та Брюсселі, вона стала соло-піаністкою з таємним хобі — джазовим співом. І хтозна, чи наважилася б вона заспівати на публіці, якби якось через травму руки не змогла грати. Тоді потяг до сцени змусив її взятися за мікрофон…

Сучасний джаз, госпел, шансон, грецький фольклор та пісні Боба Ділана — усе це поєднується у композиціях пані або, як кажуть греки, корі Марії. На її рахунку — два сольні альбоми, записані разом з всесвітньовідомим бас-гітаристом Рішаром Боном та Празьким філармонійним оркестром. Про музикантів з «Klazz Brothers» вона каже «хлопці, яких я люблю», а увесь світ називає їх майстрами стилю кроссовер-джаз: вони легко переробляють класичні твори в танцювальні джазові п’єси, на що й натякає назва колективу, утворена грою слів «КЛАсика» і «джаЗЗ». Кілька років поспіль альбоми з їхніми експериментами видає авторитетний музичний лейбл «Sony Classical» — і після такого факту варто було б поставити знак оклику, та закони побудови тексту знову вимагають три крапки…

Друге відділення другого фестивального концерту запам’яталося контемпорарі-джаз та пост-бопом швейцарського тріо «VEIN», а третє — джазовими імпровізаціями з домішками циганських мелодій та мюзет, балканських ритмів і джазових евегрінів — музикою інтернаціонального тріо «Brein’s Cafй».

Останні — австрійский джазовий контрабасист Георг Брайншмід, болгарський піаніст Антоні Дончева та франко-італійський скрипаль Маріо Форте — викликали посмішку у глядачів-слухачів. Саме посмішку, а не насмішку, бо бездоганну гру вони переривали вдалими жартами. Пізніше на моє прохання розповісти про свої інструменти якусь пам’ятну історію, музиканти почали відповідати одразу, гуртом і голосно, наступаючи при цьому на мене. Коли ж я відступила аж до стіни і почувалася схопленою у заручники, ми всі разом розреготалися. Отака вийшла джазова імпровізація словами…

Нехай буде воля твоя, спонсоре!

Весна високо у горах: сніг тане і перетворюється у струмочки, які біжать кудись туди, за край землі; десь аж на горизонті зеленіє хвойний лісок, і де-не-де квітнуть маленькі квіти — там-там-там… Там, у залі філармонії, саме таку картину побачила я, заплющивши очі, як і попросив італійський композитор та піаніст Кекко Форнареллі. Він, як і учасники його гурту «Kekko Fornarelli Trio», вважаються романтиками від джазу. Тож таке прохання — «зніміть свій фільм, слухаючи нашу музику» — прозвучало органічно...

Натомість музиканти французького тріо «Paradox» від слухача нічого не вимагали, а тільки висловлювали вдячність публіці та організаторам, причому жіночим голосом й українським «дякую», яке після кожної композиції доносилося з динаміків. Назва колективу цілковито виправдалася їхніми композиціями, де парадоксально поєднуються елементи прогресивного року, етніки, ню-джазу, лаунжу і тради­ційного джазу.

На завершення фестивалю був справжній десерт для гурманів від музики — спільний виступ двох легендарних одеських піаністів — Сергія Терентьєва та Юрія Кузнецова, що плавно перейшов у джем-сейшн, до якого приєдналися музиканти з «Kekko Fornarelli Trio» та гурту «Paradox». Що тут ще скажеш? Хіба що — браво! А публіка вигукувала — біс! На що Юрій Кузнецов жартома-серйозно відповів: «Знайдіть спонсора — і на наступний рік буде вам біс!»

На таку заяву ображатися нічого, адже існування фестивалю щороку стає під питання. Наразі «Odessa JazzFest» існує за підтримки численних закордонних організацій, зокрема — посольства Франції в Україні та «Alliance Francaise», Польського інституту в Києві, Німецького культурного центру «Баварський дім Одеса», Австрійського культурного форуму та швейцарського культурного осередку «Pro Helvetia». Суттєву підтримку цього року надала торгова марка «Шустов».

Отже, нехай буде воля твоя, спонсоре! Нехай в Одесі і надалі буде джаз!

Олена МИЛОСЕРДНА.