№ 78 (21342) четвер 4 жовтня 2012 року

Час від часу засоби масової інформації сповнюються повідомленнями з українських «гарячих точок», де відбувається нова протестна кампанія. Хороше медіа-висвітлення, регулярні репортажі та відгуки експертів створюють враження, що проблема, котра викликала ці події, має першочергове значення для громадськості. Поширеним є уявлення про протест як про прямий вияв суспільного невдоволення: мовляв, він є настільки масовішим, тривалішим та повсюднішим, наскільки сильніше його причина зачіпає інтереси та почуття спільноти.

Останні кілька місяців на порядку денному — «мовний закон» Колесніченка-Ківалова. За даними моніторингу протестів Центру дослідження суспільства, за 6 місяців 2012 року, з березня по серпень включно, кількість протестів проти закону «Про засади державної мовної політики» досягла 340. Цей показник перевершив і всі акції ветеранів та чорнобильців з приводу соціальних виплат у 2011-у, і виступи проти Податкового кодексу за 2010-й — 2011-й — найбільш масові і резонансні події минулих років. Протести з приводу житлового, трудового, земельного законодавства годі й порівнювати — ці теми тихо губляться у вирі ідеологічної боротьби. Ситуація суперечить результатам соціологічних опитувань, котрі постійно свідчать про наміри пересічних українців протестувати у випадку порушення передусім їх соціально-економічних інтересів, а не ідеологічних переконань. Наприклад, за даними опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» у березні 2012-го, понад 40% людей готові протестувати через затримки зарплат та пенсій, підвищення цін, 37% — з приводу збільшення комунальних тарифів, 28% — через загрозу вільного продажу сільськогосподарських земель і лише 20% — у випадку надання російській мові статусу другої державної.

Захисники інтересів народу — народні депутати — відмовилися продовжувати мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Відтак уже 1 січня 2013 року торгівля землею може стати цілком легальною.

Щоправда, учора міністр аграрної політики і продовольства Микола Присяжнюк на брифінгу в Кабміні запевнив, що продавати угіддя можна буде тільки після прийняття закону про ринок землі, тобто, мовляв, нині нема підстав для того, щоб торгівля чорноземами і не тільки почалася вже у січні.

Менше 40% українців підтримують надання російській мові офіцій­ного статусу, тоді як більше половини населення проти такого кроку.

Проти надання російській мові офі­ційного статусу виступають 53,8% українців, 38,4% підтримують такий крок, а 7,8% не змогли відповісти на запитання соціологів. Такими є результати опитування, проведеного у серпні фондом «Демініціативи» та Українським центром ім. Разумкова. (Було опитано 2009 респондентів старше 18 років по всій Україні, теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%).

Майже мільйон доларів у службовому кабінеті та ще 1,5 мільйона вдома — такими сумами розпоряджався вже екс-начальник Південної митниці Олександр Вдовиченко.

Як повідомила прес-секретар українського Генпрокурора Маргарита Велькова, під час обшуку службового кабінету очільника Південної митниці було вилучено понад 870 тисяч доларів. «Обшук проводився правоохоронцями в рамках досудового слідства у кримінальній справі щодо начальника одного з митних постів Південної митниці і головного інспектора цієї митниці», — цитує Маргариту Велькову «ТСН.ua». Обох чиновників підозрюють у вимаганні та отриманні хабара за проведення митного оформлення 11 контейнерів вантажу.

Біля двох сотень підприємців одеських ринків провели 1 жовтня автопробіг, протестуючи проти обласної і міської влади, які своєю бездіяльністю допустили захоплення міських ринків нечесними на руку ділками.

Десятки автомобілів учасників акції з прапорами, на яких були написані назви ринків, і плакатами з критикою влади проїхали міськими вулицями, привертаючи гучними сигналами увагу до своєї позиції. Оскільки пра­цівники ДАІ перекрили проїзд до будівлі облдержадміністрації, підприємці були змушені залишити  автомобілі на проспекті Шевченка. Та все ж мітинг перед входом до облдержадміністрації, захищеним щільною шеренгою правоохоронців, люди таки провели. Серед вимог — повернення ринків у комунальну власність, укладання довгострокових орендних договорів і зниження орендної плати.

Діалогу з представниками влади не відбулося. На спроби заступника голови ОДА Валерія Матковського роз’яснити, що повернення ринків у комунальну власність не входить у коло повноважень обласної влади, протестувальники відповіли звинуваченням в потуранні інтересам нинішніх власників ринків і в тому, що він «продався чеченцям».

У своїй попередній статті «Енергоресурси чорноморського шельфу: проблеми і перспективи освоєння», опублікованій у «Чорноморських новинах» 16—18 серпня, автор цих рядків, зокрема, писав, що на той час Кабміну не вдалося залучити потужні іноземні компанії до видобутку енергоносіїв на українському шельфі Чорного моря і перша така спроба, яка стосувалася американської компанії «Vanco Prykerchenska Ltd.», виявилася невдалою. Справді, впродовж останніх п’яти років уряди України не дуже успішно намагалися залучити іноземних інвесторів до видобутку енергоносіїв на українському шельфі Чорного та Азовського морів. Й ось нарешті 15 серпня глава Мінекології Е. Ставицький оголосив, що консорціум у складі американської компанії ExxonMobil Exploration and Production Ukraine B.V., британсько-нідерландської компанії Shell, компанії OMV Petrom S.A. (дочірньої компанії австрійської OMV) і НАК «Надра України» став переможцем конкурсу на укладання угоди про розподіл продукції (УРП) щодо Скіфської нафтогазоносної ділянки на українському шельфі Чорного моря. Оператором угоди про розподіл продукції Кабмін визначив компанію ExxonMobil. Передбачається, що УРП з консорціумом буде підписано до кінця 2012-го строком на 50 років.

Умови конкурсу

Проведений у серпні 2012-го конкурс на розробку Скіфської ділянки українського шельфу Чорного моря є лише другим повноцінним конкурсом за всі роки незалежності, якщо не брати до уваги проведеного ще у 1995-у (до прийняття закону про УРП) першого тендеру на право розробки нафти й газу на ділянці чорноморського шельфу площею 1000 кв. км, який виграла дочірня компанія Shell. Проте, посилаючись на відсутність закону про УРП, компанія відмовилася від реалізації проекту. Закон «Про угоди про розподіл продукції» було ухвалено в Україні лише у 1999 році. Як відомо, на конкурсі, проведеному у 2006-у, переможцем стала Vanco International Limited (Бермуди) — дочірня компанія Vanko Energy Company (штат Делавер, США), судова тяганина з якою триває до сьогодні. У цьому конкурсі серед п’яти учасників також брали участь українські філії компаній Shell та ExxonMobil.

Закінчення. Початок у номерах за 27 та 29 вересня.

6

Треба визнати відверто: українці воювати не хотіли — не проти Гітлера, а за Сталіна. Ще кровоточили рубці в душах багатьох від насильницької колективізації та розкуркулювання, жахітного голодомору, нищення людей у страшні 1930-і: не було в Україні сім’ї, яка б не постраждала в тій чи іншій мірі від «безраздельного руководства Коммунистической партии». Всі дрижали від страху, і цей страх паралізував волю, а часом і розум. Опинившись в окупації, люди, в масі своїй, сприйняли новий порядок речей не те що спокійно, а збайдужіло: нехай буде, як буде.

Перший партизанський загін, як мовилося, налічував всього 16 чоловік. Це були люди, які поділяли переконання свого командира — віру в перемогу і щире бажання прискорити її.

Така назва — з алюзією на відому біблейську фразу — до розповіді про міжнародний джазовий фестиваль «Odessa JazzFest» вибрана умисно, а не заради красного слівця. Нею хочеться одразу натякнути: упродовж трьох фестивальних днів звучала така музика, що повірити у те, немов вона створена людьми, які походять від мавп, неможливо, чи, точніше, що усе живе та суще, включаючи витвори мистецтва, — не походить від Бога… Але про все — докладно і по черзі.

Спочатку було слово,
а потім — музика

Перший з трьох фестивальних днів розпочався спомином про Тетяну Боєву, примадонну одеської джазовой сцени, яка не так давно пішла від нас у той, віриться, кращий із світів, і тепер належить вічності. У пам’ять про талановиту співачку прозвучали «хвилина мовчання» та музично-літературна композиція у виконанні відомого одеського джазового піаніста, президента фестивалю Юрія Кузнецова і поетеси Олександри Велич. Музиканти знають, що помилки тут ніякої нема: саме «прозвучала» хвилина мовчання, бо тиша — звук без звуку, і це чи не найважливіший звук, бо без нього неможлива музика, а на письмі його можна передати хіба що трикрапкою…

27—28 вересня Національний Одеський філармонійний оркестр виступив з програмою музики ХІХ — ХХ ст. Звучали твори М. Мусоргського і С. Прокоф’єва. Перший концерт для скрипки з оркестром Сергія Прокоф’єва запам’ятався виконанням заслуженого діяча мистецтв РФ Валерія Ворони.

Валерій Ворона — це, без перебільшення, подвижник музики. Усе його свідоме життя, починаючи від школи й училища у Херсоні, до «Гнесінки» та Московської консерваторії, Московського молодіжного камерного оркестру, діяльності у громадських організаціях, просякнуте служінням високому мистецтву. Людина, яка мала щастя розпочинати своє становлення як музикант в «епоху титанів» — Ростроповича, Гілельса, Когана, Ойстраха, Ріхтера, вражає своєю самовідданістю музиці, інтелектуалізмом, широтою та глибиною осягнення сучасних проблем музичної культури.

Так сказав поет про вчителів, які проводжають у життєву дорогу цілі покоління. Я вважаю себе щасливою, бо в юні роки мене зустріли талановиті вчителі, справжні майстри своєї справи. Ті, хто навчають, збагачують розум і душу молодої людини, відкривають перед нею невичерпну скарбницю знань, невмирущих моральних цінностей. Саме про таку наставницю хочу розповісти.

Це — Марія Іллівна Войтик — ке­рівник народознавчого гуртка «Калинонька» Будинку дитячої та юнацької творчості й водночас моя вчителька української мови та літератури. Вже вісім років я відвідую її гурток, і мене не полишає подив від того, з яким натхненням і любов’ю Марія Іллівна говорить про рідне слово, культуру, звичаї українського народу.

Наші заняття завжди проходять у творчій формі. Скажімо, влаштовуємо українські вечорниці, для яких готуємо традиційний одяг, страви, пісні, розваги. У маленькій кімнаті стає весело, гамірно й затісно нашому гуртові. Під час новорічно-різдвяних свят у народних строях ми колядуємо і щедруємо теплодарцям. Багато хто з них запрошує, щоб не оминали їхніх осель й на прийдешні свята. Кажуть, що приносимо в домівку всілякі гаразди.

У Троїцькому Михайло Яшин уже рік. Його тут спочатку сприймали з подивом. Бо, відверто кажучи, «лікар Іванова чи учитель Петрова» — це таки якось звичніше, ніж «вихователь… Яшин». Минув час — і молодий спеціаліст довів: вихователь дитячого садка — чоловіча справа. Заслужив повагу як фахівець, як освічена, інтелігентна людина. «Наш Михайло Юрійович» — тепер кажуть вихованці старшої групи, а молодші, яким це важко вимовити, називають його простіше — «наш тато».

У село приїхав вимушено. Справа в тім, що сюди після закінчення Уманського державного педагогічного університету направили його дружину, молодшу від нього на кілька років. Яшин закінчив той же університет раніше і вже працював учителем в одній із шкіл рідної Умані. Коли приїхали у Троїцьке, з’ясувалося, що для нього у школі можуть виділити всього кілька годин фізкультури. От і пішов, не відмовляючись від неї, ще й у дитячий садок, де була вакансія. Дитсадок входить до складу НВК (школи-садка), що має гарні традиції, спрямовані на зміцнення й розвиток співпраці педагогів та батьків у навчально-виховному процесі. Це одразу сподобалося Михайлові Юрійовичу, оскільки цілком відповідає його особистим вчительським поглядам, дозволяє впроваджувати у життя власні педагогічні ідеї. Ось, наприклад, затіяв обладнати у садку акваріум. На його думку, це сприятиме вирішенню одразу кількох завдань. Діти пізнаватимуть тваринний світ, привчатимуться до турботи за братами меншими. Водночас нове зацікавлення зміцнить контакт з батьками, а хтось із них, можливо, й сам повчиться чомусь у своїх дітей та їхнього вихователя.

Яка вона, Україна? Хто її населяє і як живеться її народові? Як почувається в ній її ж державна мова? Ці та схожі запитання покликали в дорогу учнів Київської міжнародної школи — дітей дипломатів та бізнесменів з різних країн світу. Цими днями вони завітали у гості до Українського клубу Одеси…

Якою мовою розмовляють одесити? Чи діє в Одесі нещодавно прийнятий «мовний закон»? Чим загрожує прийняття такого закону Україні? Такі запитання ставили юні гості з Києва. До Південної Пальміри вони приїхали на чолі з учителями, керовані бажанням якомога більше дізнатися про нашу країну. В Українському клубі Одеси школярі, які не знають ані української, ані російської, цікавилися переважно сьогоденням жителів нашого краю. «Минуле» вони побачили раніше навіч, відвідавши Аккерманську фортецю та неповторне місто Вилкове.

Серйозним іспитом для збірної команди представників ЗМІ Одеси стала участь у міжнародному турнірі з футболу серед журналістів EURO MEDIA CUP у м. Лодзь (Польща). Одеська дружина акул пера і мікрофона, незважаючи на всі труднощі, гідно відстояла честь рідного міста і країни на цих представницьких змаганнях: дебютуючи на турнірі, ФК «Журналіст» посів друге місце серед команд-учасниць.

Про ці змагання одесити дізналися менш ніж за два тижні до їх початку. Оперативно зв’язавшись з організаторами й отримавши від них офіційне запрошення, керівництву команди за вкрай короткий термін вдалося оформити виїзні документи (за це особлива дяка генеральному консульству Республіки Польща в Одесі) і знайти необхідні кошти для поїздки в місто-побратим Лодзь. Добиралися туди на двох легкових автомобілях. Поїздка зайняла рівно 24 години і, певна річ, забрала чимало сил. Втім, картинки, що пропливали за вікном, скрасили час у дорозі. Відмінні шляхи, доглянуті сільські угіддя, де не пустує жодної сотки землі, чепурні села, що безперервно тягнуться вздовж магістралі «12», якою пролягав маршрут до географічного центру Польщі, гарні міста — все це дуже відрізнялося від пейзажів рідної країни. Прибули в Лодзь увечері, напередодні старту змагань, що дозволило відпочити від добового переїзду. Всі учасники були розміщені в тризірковому готелі «Центральний». Умови перебування, надані гостям, значно перевершують ті, що пропонують українські готелі такої ж категорії.

Не так давно, точніше, 24 вересня, сповнилося 102 роки з дня пуску першого електричного трамвая в Одесі. З нагоди цієї дати журналістів запросили проїхатися на єдиному в КП «Міськелектротранс» екскурсійному трамвайчику (на знімку), де й повідали історію становлення цього виду транспорту.

Якщо сьогодні ретро-трамвайчик на вулицях нашого міста можна побачити нечасто — лише з нагоди якихось ювілеїв та значних подій, — то раніше він був повсякденністю. Це повністю відновлений старий вагон ризького заводу. «Цей вагон колись ходив вулицями Одеси. Їх було багато, але дотепер дожив тільки один. Його відновлення стало можливим завдяки великому бажанню нашого підприємства зберегти його для історії, як і залишки зупинок старих, ще бельгійських, трамваїв та фрагменти вузькоколійок, що подекуди можна побачити і в наші дні, та зусиллям громадської організації «Одесити — за електротранспорт!», — розповів Вадим Лебединський, начальник відділу оренди і ремонту КП «Міськелектротранс».

Одеська обласна Федерація спорту інвалідів, викроюючи можливе зі скромних статків та допомоги доброчинців, регулярно делегує своїх посланців на загальнонаціональні і навіть міжнародні спортивні турніри.

Як розповіла «ЧН» голова Федерації спорту інвалідів Олена Маричева, в останній літній і перший осінній місяці підопічні цієї організації порадували спортивними здобутками.

Так, сьогодні мова не про рекорди у певних видах спорту і навіть не про змагання, інформацію про які можна почути з ефіру успішних каналів чи прочитати на шпальтах популярних газет, але кожна медаль, кожна грамота тут — це перемога над собою, перемога над обставинами, перемога над байдужістю суспільства, коте воліє не помічати частини своїх співвітчизників.

Для діток із притулку «Світанок» незабутню культурну програму з виїздом на атракціони Луна-парку та смачним обідом влаштували їхні шефи — працівники УМВС України на Одеській залізниці.

27 вихованців у супроводі співробітників кримінальної міліції у справах дітей майора міліції Олени Танцюри та старшого лейтенанта міліції Вікторії Савенко з величезним задоволенням освоювали ігрові атракціони дитячого містечка.