Переглядів: 995

До батьків — чужою мовою?

З діда-прадіда мої батьки були неосвіченими селянами. Проте Бог чи Природа наділили їх практичним розумом. Понад усе вони прагнули дати освіту дітям, аби могли здобути якусь посаду і перебралися в місто. Й по сьогодні не можу уявити, як у важкі повоєнні роки, коли ми на всіх мали одну пару чобіт, одне пальто і майже не мали підручників, їм вдавалося одночасно навчати всіх нас, чотирьох дітей.

Наперекір усьому старша сестра вивчилася й стала вчителькою молодших класів. Для бвтьків це було величезною радістю. І коли сестра надіслала фотографію, на якій вона у класі разом зі своїми учнями, тато з мамою вставили те фото в ікону Пресвятої Богородиці. Таке обожнювання старшої сестри заохочувало до навчання нас, молодших. Так, змагаючись, хто краще встигає, ми, немов пташенята з гнізда, вилітали з батьківського дому.

З роками нам не надто часто випадало зустрічатися. А коли така нагода траплялася, то, ніби так і годиться, спілкувалися поміж собою вже звичною нам у містах російською мовою. Запам’яталася одна така зустріч. Якось ми, троє, з’їхалися до батьків одночасно. Старшу сестру з сім’єю привіз найнятий водій. Його також запросили до святкового столу. Пообідали, вийшли «на перекур». Чую, водій каже сестриному чоловікові:

— Гарні у вас родичі, привітні, гостинні. Тільки погано, що всі кацапи.

— Та які вони кацапи? Такі ж хохли, як і ми з вами.

— Чого ж балакають по-кацапськи?

— Бо мешкають у містах. Так звикли.

— Ну то й що? Хіба через це треба забувати рідну мову? Де це бачено, щоб дитина до рідних батьків зверталася чужинськими словами?

Вмить мені стало надзвичайно соромно. Бо й сам з першого ж дня перебування в місті без роздумів почав розмовляти «па-русски». Ті слова простого водія так запали в душу, що аж злість взяла на себе й своїх близьких за таке зрадництво.

Приїхавши до батьків наступного разу, звертався вже тільки українською. Коли це до батька схилився сусід і, позираючи на мене, запитав:

— А що це твій найменьшенький, так і не навчився балакати по-міському? Мабуть, не всім воно вдається. А ще, коли поганенько навчався в школі...

Сусід мав рацію. Найбільше мені соромно перед вчителькою української мови й літератури Марією Іванівною Супрун. За себе, не надто старанного, і за тих хлопців, які у вічі вчительці казали:

— Навіщо нам ваша українська мова? Після школи все одно поїдемо до міста. Там вона вже ніколи не знадобиться.

У відповідь Марія Іванівна терпляче переконувала, що рідну мову треба знати обов’язково. І любити понад усе, так само, як Батьківщину, тих, хто дав життя, серед кого виріс. Тепер можна лиш дивуватися далекоглядності простої сільської вчительки і шкодувати. Досі мені прикро, що знав її предмет тільки на «чотири». Треба було серйозніше ставитися до нього, не піддаватися на провокації тих, хто базікав про необов’язковість рідної мови.

Уже в зрілому віці розумію: рідну мову треба любити так, як любили її великі українці — Тарас Шевченко, Леся Українка, Павло Тичина, Олесь Гончар та багато інших. Українською мовою складено і співається понад триста тисяч пісень. Нею писав великий гуморист Іван Котляревський.

Наш мислитель, поет, письменник Іван Франко, володіючи чотирнадцятьма мовами світу, найбільшу любов, природно, виявляв до рідної.

Втім, практичне життя обернулося іншим боком. За нашої пам’яті молодь завжди тягнулася у міста, здебільшого вкрай зрусифіковані. За роки навчання майже всі колишні вихідці із сільських українських шкіл переходили на російську мову. Коли поверталися додому начальниками, з них брали приклад односельці, аби не здаватися неотесаними селюками. Так це явище міцніло й розгалужувалося.

На щастя, серед нашого люду завжди були сильні особистості, що шанували своє коріння і не цуралися мови батьків, котрі дали їм дорогу в життя. Саме на тих, хто підлабузницьки не почав послуговувалися мовою сусідньої держави, хто зберіг почуття пошани до предків і самоповаги, і варто рівнятися, саме вони і є взірцем, гідним для наслідування.

Не будьмо манкуртами, що не пам’ятають рідного коріння.

Сергій РЕЗІНЕЦЬ.
м. Одеса.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com