Українське осердя гімназії

«Та нехай собі як знають…» — повторимо услід за поетом. А далі й ми всі знаємо, що і як маємо робити. Насамперед — не здіймати па­нічного галасу: ой-ой-ой, що ж воно буде, пропаде наша мова… Та не пропаде наша мова, якщо ми самі не дамо їй щезнути, якщо будемо не лише самі розмовляти нею завжди і за будь-яких обставин, а й інших навчати. Передусім — дітей. А коли до цього ще й вчительський фах зобов’язує, тоді вже, як мовиться, сам Бог велів. А що і як воно буде… Достеменно можна сказати: ніколи «язик» не здолає нашу мову, завжди вона залишатиметься державною — єдиною. Звісно, якщо ми самі цього дуже захочемо. А тому не треба скиглити, а треба працювати у цьому річищі, цілеспрямовано і вперто, як це вміють українці, зі знанням справи, з глибокою, інтуїтивною вірою у свою правоту. Вони нам — свої похапцем, по-злодійському ухвалені закони, а ми їм — свою нездоланну ніким, свою шляхетну українськість, яка перетрубила на дерть і не такі часи...

От про що думалося, коли на шкільному подвір’ї посеред урочистого каре діти в україн­ських національних строях співали, танцювали, декламували й рецитували. Гарний початок нового навчального року — новий предметний кабінет, а головне — українознавчий. Прийшли щирі друзі гімназії — доценти Тетяна Ананченко та Любов Ісаєнко, президент Українського клубу Одеси Наталя Чайчук, представник Інтелектуального форуму Софія Шеренгова. Але для гімназистів 6-Г та їхньої наставниці, класного керівника Наталії Космакової цей день був найбільш урочистим. Як і для їхніх батьків, котрі багато своєї праці вклали у цю світлицю і також прийшли на свято.

— Моя онука закінчила цю гімназію, тут вона ще більше утвердилася у своїх патріотичних почуттях до незалежної України, стала свідомою того, що треба працювати для своєї Батьківщини, — сказала Софія Шеренгова, даруючи ваговитий перший том чотиритомної «Історії україн­ської культури». Поряд з іншими корисними книжками в українській світлиці гімназії він допоможе гімназистам краще пізнати свою країну, свій народ, його культурні здобутки впродовж нашої довгої та бурхливої історії. Так само, як і загадкові візерунки української вишивки та малюнки на стародавній селянській печі, як предмети побуту українців, яких вже не побачити в людських оселях.

Говорить директор гімназії Сергій Вегерчук:

— Кабінет народознавства створювався для того, щоби навчити дітей елементам нашого українського буття, нашого українського стилю. Все, що тут є, украй необхідне на уроках літератури, народознавства. Ця світлиця доповнює наш, сказати б, комплект дуже хороших кабінетів: це кабінети історії, фізики, біології, іспанської, європейська студія. Великих зусиль у створенні цього навчального кабінету доклала вчителька української мови і літератури Наталя Космакова разом з батьками своїх учнів. Це діти, яких ми набрали минулого року, вони прийшли у п’ятий клас нашої гімназії з різних шкіл Одеси, після закінчення початкової школи. І дуже легко влилися в україномовне середовище. Ви чули, яка вимова у них пристойна, бачили, як вони радіють, як не соромляться національного українського вбрання… Наталя Володимирівна, справді, душу вкладає у своїх дітей. Ви бачите радісні обличчя батьків, вони задоволені, що їхні діти у цій школі — рідні, що ними займаються фахово і з любов’ю. І діти бачать цю любов і відповідають вчителям тим же. Гадаю, що цей навчальний кабінет стане справжнім осердям нашої української гімназії. Тут буде і культура відображена, і географія, й історія…

В основі народознавства, українознавства має бути історико-культурний підхід, лише так можна впливати на особистість. Себто, саме знайомством з досягненнями України у будь-яких напрямках розвитку світової думки, цивілізації. Коли молода людина замислюється над тим, що її Батьківщина — Україна реально дала світові, це виховує гордість за свою країну, бажання і своє щось внести у цю скарбницю, формує національну державотворчу свідомість. Та це, властиво, і є завданням школи.

Роман КРАКАЛІЯ.