№ 69 (21333) четвер 6 вересня 2012 року

Увесь характер чергового святкування Дня народження міста Одеси 2 вересня 2012 року засвідчив: південь України окупований іноземною державою, базованій на ідеології відродження російсько-імперської Новоросії зокрема і найгірших традицій Російської імперії загалом. Зайвий доказ цього надало помпезне відкриття відреставрованої Олександрівської колони очільниками міста, представниками філії російської церкви в Україні, проросійських організацій та російського генконсула.

Учасники акції вперто називали Олександра ІІ царем-визволителем, згідно з усіма канонами офіційної пропаганди 1860-х — 1880-х років, що підносила проведені ним реформи, зокрема аграрну. Однак історичний образ царя є аж ніяк не таким луб’яним. Його провини перед українським народом величезні: він ухвалив Валуєвський циркуляр та Емський указ, жорстока безглуздість якого вразила багатьох сучасників царя і навіть не лише українців, за його наказами здійснювалося жорстоке навернення у православ’я греко-католиків — українців Холмщини, що призвело до вбивства російськими солдатами 13 мешканців села Пратулін. Не менші претензії до царя мають поляки як до душителя польського національно-визвольного повстання. У результаті репресій було страчено 128 осіб, 12500 заслано, 800 відправлено на каторгу. Болгари та балканські народи можуть пригадати, що Олександр ІІ внаслідок укладення з Австрійською імперією секретної угоди зрадив у 1878 році їхні інтереси, а заодно і таку «розкручену» тоді і зараз «слов’янську ідею». Такі «уславлені» реформи насправді були дуже половинчастими та непослідовними і, до того ж, швидко змінилися контрреформами, що фактично підготували ґрунт для революційного хаосу 1905 та 1917 років. Власне, такі риси пояснювалися вимушеністю реформ, адже цар розпочав їх під шаленим тиском бездарно програної Східної війни та селянських повстань. В економіці запанувала стагнація, спекуляція та корупція. Тому далеко не на порожньому місці виник радикальний рух, від якого, зрештою, впав цар, що забезпечило йому, як і пізніше Миколі ІІ, такий зручний для глорифікаторських маніпуляцій образ мученика.

Як відомо, 26 серпня завершився процес формування 225 окружних виборчих комісій (ОВК). «Сліпий жереб», судячи з результатів жеребкування, виявився не таким уже й сліпим (принаймні, схоже, він таки підглядав на користь певної політичної сили та партій, у назвах яких присутній корінь «русь»). І ще, якимось дивом, той жереб виявився прихильним до партій, малоактивних у суспільному житті держави, натомість «незлюбив» досить помітних у політичному житті «УДАРу» Віталія Кличка та ВО «Свобода». У підсумку, підраховувати результати виборів в окружкомах будуть переважно представники політичних сил, які висунули лічених кандидатів у народні депутати (проаналізуйте дані наведеної таблиці). І можна тільки здогадуватися, чиї інтереси захищатимуть в ОВК ті рахівники.

Громадська мережа ОПОРА проаналізувала підсумки формування ОВК. Ось що зауважили громадські активісти.

5 парламентських фракцій, а також 87 суб’єктів виборчого процесу мали право брати участь у розподілі посад у цих комі­сіях. Скористалися ним 86 партій-суб’єктів, серед яких 81 — за результатами жеребкування, а 5 — відповідно до парламентської квоти. Всі 225 ОВК утворено Центральною виборчою комісією у максимальному складі з 18 членів. Після математично рівного розподілу посад голів, заступників та секретарів комісії повинні були організувати перше засідання (до 29 серпня). На жаль, участь технічних партій у цьому процесі призвела до складнощів під час початку роботи ОВК. Як згодом виявили спостерігачі громадської мережі ОПОРА, частина членів комісій проживають далеко за межами округів і їх прогнозована відсутність на робочому місці заблокувала роботу ОВК.

Упродовж трьох днів дитячий центр «Молода гвардія» був у розпорядженні учасників V всеукраїнського фестивалю-конкурсу «Молодь обирає здоров’я!». Змагання в Одесі зібрали 32 команди з усіх областей країни та АРК Крим. Усі діти — переможці регіональних етапів фестивалю.

«Молодь обирає здоров’я!» проводиться щорічно з метою популяризації серед юних громадян здорового способу життя та попередження таких негативних явищ, як куріння і вживання алкоголю. «Це дуже гарний фестиваль. «Молода гвардія» — це місце, де одним з основних пріоритетів є формування у дітей здорового способу життя. Кожну дитину ми маємо переконати в тому, що її здоров’я – у її руках», — зазначив Едуард Лебединський, генеральний директор «Молодої гвардії».

Відтепер туристи зможуть пізнавати Одесу самотужки: незабаром на вулицях міста з’являться вказівники з QR-кодами, розпізнати які можна за допомогою фотокамери мобільного телефону.

Графічна картинка таких показчиків міститиме інформацію про минуле і теперішнє тієї вулиці, де він встановлений. Такі вказівники особливо популярні в країнах Азії. Запровадити цю технологію у нашому місті — ідея Одеського літературного музею та ЗАТ «Пласке».

7 вересня в Одеському музеї західного і східного мистецтва о 16-й годині відкриється виставка «Простори тяжіння. Київська школа».

Це третя виставка художнього проекту «Простори тяжіння». Перші дві включали роботи українських, словацьких та російських художників і експонувалися в галереї Aircraft у Братиславі (Словаччина) 2010 року та галереї «Лавра» у Києві 2011-го.

7 – 9 вересня на спортивному аеродромі «Гідропорт» проходитиме другий міжнародний одеський «Фестиваль малої авіації».

Урочисте відкриття відбудеться 8 вересня о 10.00. На 8 та 9 вересня з 6.00 до 20.00 заплановані польоти повітряних суден – літаків, вертольотів, аерошутів, повітряних куль та мотодельтапланів. Родзинкою фестивалю має стати політ літака «FARMAN-VI», збудованого за фабричними кресленнями 1910 року.

Продовження. Початок у номері за 1 вересня.

Хворобливо-гарячкова імплементація закону

Підписаний Президентом неконституційний закон 9073, який потребує ґрунтовного доопрацювання, гарячково імплементується. Починаючи з Одеси, низка обласних і міських рад на Півдні і Сході України вже ухвалили постанови про надання російській мові статусу регіональної без проведення місцевих референдумів. На якій підставі російській мові надається статус регіональної, якщо в Одесі, в якій мешкає 67% етнічних українців (в Одеській області 62%), російська мова регіональною не може бути, як не може вона бути регіональною в жодній іншій області, крім Криму, оскільки в усіх областях з згідно з переписом 2001 року етнічні українці становлять більше 50%?

Не зрозуміло, чому Президент не зупинить цю вакханалію — імплементацію «закону Ка-Ка» до його доопрацювання і переголосування у Верховній Раді, якщо навіть сам В. Колесніченко заявляє, що «рішення про визначення статусу мови жоден орган місцевого самоврядування не вправі приймати. Це право держави. Місцеві органи самоврядування, місцеві органи влади лише мають право проінформувати населення, дати доручення місцевим органам самоврядування підготувати програму з реалізації закону»? Самі накрутили бозна-що, а тепер не можуть розібратися і хапаються за голову. Дасть Бог, прийде час вони і лікті кусатимуть.

Проте практично ці постанови, якщо вони навіть будуть визнані легітимними, нічого по суті не змінять, оскільки де-факто російська мова і так використовується в державних установах замість української на Півдні і Сході України. Як відомо, мер Одеси, за якого проголосувала лише четверта частина виборців, ще у 2010 році відмінив ведення діловодства у міськраді українською мовою, не чекаючи «закону Ка-Ка». Міська влада примушує директорів середніх шкіл переходити на російську мову навчання, та попри це, 52% батьків учнів середніх шкіл усе ж висловили бажання, щоб їхні діти навчалися в україномовних класах. Що це, як не примусова русифікація? І цей примус призвів до того, що, за даними міського управління освіти, сьогодні порівняно з 2011 роком кількість україномовних шкіл скоротилася з 60% до 33%.

У понеділок, 3 вересня, в перший день нового навчального року, в одеській гімназії № 2 урочисто відкрито кабінет українознавства.

Українській мові, українській культурі сьогодні протиставляють російську, юридично узаконюючи її і так панівне становище у всіх сферах життя — ще від совєтських часів. Таке вже було у найгірші тоталітарні часи, але сьогодні це робиться більш нахабно, підступно і з далеким прицілом.

Керівництво дитячих садків не має права вимагати у батьків довідку про місце реєстрації під час влаштування малечі до закладу. Про це в коментарі УНН сказала начальник управ­ління дошкільної та початкової освіти Міністерства освіти та науки, молоді та спорту Тамара Панасюк.

«Законом передбачений перелік документів, які батьки повинні надати при зарахуванні дитини до дитячого садка. Це лише медична довідка, копія свідоцтва про народження дитини та заява батьків. Прописку не мають права вимагати — це протизаконно», — наголосила Тамара Панасюк.

У нашій державі діють 187 колоній, підпорядкованих Державній пенітенціарній службі України. Заступники начальників обласних управлінь цієї служби з ресурсного забезпечення минулого тижня прибули до Одеси на семінар-нараду, щоб вивчити житлово-побутові умови та організацію харчування засуджених у виправних закладах Одещини.

— У цьому сенсі одеські виправні заклади є показовими, — зазначив, спілкуючись з представниками ЗМІ, Олег Шепель, начальник управління ресурсного забезпечення Державної пе­нітенціарної служби України.

Щоб журналісти могли скласти власну думку, правда це чи ні, їх запросили до участі в оглядових рейдах установами. І запросили не просто заради цікавості. У кожного, хто відбуває покарання за ґратами, на волі залишилися рідні чи близькі люди, які тривожаться про душу, що заблукала, які чекають на її звільнення, сподіваючись, що тюрма стане уроком для людини, котра надалі сторонитиметься криміналу. Тому кожна звістка «з тих місць», кожне згадування про них у газеті чи на екрані телевізора є важливими для багатьох людей.

Згадуючи про те, як у перші роки нашої Незалежності ми буквально тонули у невтримному водоспаді незнаної доти інформації, що почала відкриватися нам, як захоплювалися читанням, буквально відкриваючи для себе українську літературу у її найповнішому обсязі, незнане україн­ське мистецтво, нашу вкрадену, спотворену окупантами історію, мимоволі звертаєшся думкою до журналу «Сучасність». Доти ми знали про нього лише з радіоголосів, а хто був ще сміливіший — з нелегального самвидаву. Й раптом — ось він, доступний і фантастично цікавий, передплачуй, читай, багатій духовно, ідейно, ставай громадянином нової України — свідомим, активним її творцем. Журнал почав тоді виходити у Києві.

Збережені в особистій бібліотеці ті майже двадцятирічної давнини числа ще й сьогодні читаються з такою самою цікавістю, викликають майже такі самі думки, як і тоді. Але тоді ніхто й гадки не мав, що прийдуть лихі часи, коли редакції доведеться згорнути свою роботу через матеріальну скруту, коли українство почнуть заганяти у сучасну резервацію, коли зникнуть з продажу навіть і ті одиничні українські журнали та газети, які ще не втонули у морі україноненависництва… Оце твердять нам деякі мудрагелі: історія, мовляв, йде по колу, по спіралі… Та ні, це лише українська історія ходить по колу, бо так її водять, бо ми дозволяємо це, понад те — самим собі дозволяємо, щоби з нами отак поводились. А потім жаліємось одне одному на долю нещасливу, байдужо відпускаючи з власних рук своє щастя жити у вільній країні. В Україні українській…

Але у нашому нинішньому житті трапляються і приємні події — наче провісники близьких перемін. З другого півріччя нинішнього 2012-го журнал «Сучасність» виходить знову. Нещодавно читачі отримали спарене 7— 8 його число. Триває передплата. Отож про журнал, і не лише про нього, розповідає сьогодні головний редактор «Сучасності» Тарас ФЕДЮК, відомий український поет, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, наш земляк з Одещини.

Колишній військовий моряк (а чи бувають такі?) Олександр Калініченко, змушений ходити і під чужими прапорами, у своїх книжках пише про українців, котрі будь-коли служили на флоті. Цією справою захопив і цілком цивільного поета Дмитра Шупту, який створив поеми про Олександра Маринеска і Семена Коваленка. У новій, вже спільній, книжці «Тричі зраджена. 1812 — 1942» автори відхилилися від морської тематики, залишаючись, проте, вірними темі українства, ретельно замовчуваній до 1991 року, та й тепер ще не надто акцентованій.

Невелика за обсягом — лишень 100 сторінок — книжечка ця, однак, містить силу цікавої і дуже корисної в історичному сенсі інформації. А починається вона абзацом про ту війну, яку в історії чомусь називають громадянською, хоча насправді то була війна проти окупації України більшовицькою Росією. І як же у цьому зв’язку не зацитувати одне лише речення: «Якби не кривава навала муравйовських банд, що несла на вістрі своїх багнетів «червоний терор», та монархічна навала денікінської кінноти, яка на лезах своїх шабель впроваджувала «білий терор», то українці певно ж визначилися б, який лад їм до смаку». Оцей висновок авторів — він актуальний для українців в усі наступні часи. Якби не постійне втручання північно-східної сусідки — з активною допомогою її «п’ятої колони», — українці, без сумніву, визначилися б, як їм жити, якою має бути їхня держава, з ким їй по дорозі у майбутнє, — та й саме оте омріяне світле майбутнє вже б таки настало. А поки що нас упродовж двох десятиліть годують лише обіцянками. Та не так тая біда, що обіцяють; проблема українців — у їхній подиву гідній до­вірливості та байдужості. Наче в одного покоління не одне, а кілька життів, наче їм зовсім не шкода своїх дітей та онуків, яких безоглядно прирікають на таке саме жалюгідне існування.

Проект представляє живопис митців, чиє становлення припало на славнозвісну «епоху змін». У підвалинах творчості кожного експонованого художника, окрім таланту, закладене планомірне й зосереджене навчання.

Вони отримали прекрасну мистецьку освіту — школу майстерності, десятиліттями плекану в Україні, зокрема в Академії мистецтв. Заснована майже сто років тому, вона називалася спочатку Українською академією мистецтв, потім Київським державним художнім інститутом, де більшість з експонованих авторів і навчалися. Навчання полягало у ретельному студіюванні натури засобами рисунка і живопису та послідовному ускладненні вправ задля уміння виконати сюжетно-тематичну композицію. Така традиційна методика забезпечила й традиційно високий професіоналізм київської школи мистецької майстерності. Проте, професіоналізм — це лише основа творчості, мова, якою необхідно володіти, щоб висловити власні думки і відкриття. І навіть якщо хтось із представлених митців закінчував не КДХІ, а інший художній ВНЗ, роки життя у Києві та взаємодії з творчим полем київської школи зробили їх виразними фігурами та творцями її життя.

Де б ми не їздили, де б не мандрували, в душі завжди залишається нестримний потяг до Батьківщини. Завжди зберігається часточка її невичерпної краси. В душі лине пісня рідного краю, зігріває серце впродовж усієї подорожі. Бо ми діти рідної землі.

Отак і одне молоде подружжя, мандруючи з малою донечкою різними цікавими містами, країнами, були у захопленні від побаченого. Та на запитання до дівчинки, чи сподобалось їй, мала дитина відповіла: «Це все добре, але краєвиди Карпат — це чудово і неймовірно». Вустами дівчинки промовляла любов до рідної країни, всмоктана з молоком матері ще від народження.

Тими мандрівниками була родина Кравченків — Галини та Анатолія, заслужених художників України, членів Одеської обласної організації НСХУ, та їхньої доньки, тепер уже дорослої, також члена НСХУ Ольги Чернишевої.

Щойно завершився перший заочний відбірковий тур V всеукраїнського фестивалю російської поезії «Пушкін в Одесі». Та головна фестивальна «битва» попереду: переможця обиратимуть 13 — 16 вересня. До фіналу потрапили поети з Харкова, Вінниці, Донецька, Одеси і навіть Ганновера та Нью-Йорка.

На турнір поетів винесений рядок Пушкіна «Вождю Украйны не мешает...» з поеми «Полтава». Переможці першого етапу зустрінуться у поетичному поєдинку на сцені Одеського академічного російського драматичного театру, де змагатимуться за звання «Король» (королева) поетів російськомовної України-2012». Фіналіст також отримає путівку на острів Балі — запрошення на літературний фестиваль «Ubud Writers & Readers Festival», який входить до п’ятірки найсерйозніших літфестивалів світу. Ще один стимул перемогти — путівка до Великобританії та запрошення на тамтешній супертурнір поетів російського зарубіжжя «Поверх бар’єрів», які також дістануться головному переможцю. А на додачу до цього головний приз, бронзова статуетка «Пушкін в Одесі» — робота одеського скульптора Клима Степанова.

Приїхавши до України вперше, один з найвпливовіших гравців на світовому медіаринку — Мігель Форбс, за його словами, «після відвідин столиці не зміг оминути Одесу». Та член відомої сім’ї Форбсів, яка протягом останніх 95 років видає головний діловий журнал у світі «Forbs», приїхав сюди не лежати на березі Чорного моря, а працювати…

«Україна має великий потенціал, тут багато можливостей для розвитку бізнесу, — пояснив пан Мігель. — Український ринок динамічно розвивається, і я впевнений, що корпорація «Forbes Media» досягне успіху і тут».

Єдиний погляд на стан дельти Дунаю і гармонізація зусиль, спрямованих на її захист, — саме таку мету має  міжнародний  транскордонний проект, який втілюється за участю Румунії, України та Молдови.

Розповісти про роботу, яка провадиться під егідою Міжнародної комісії із захисту Дунаю, ми попросили технічного експерта цієї комісії Раймонда МАЙЄРА.

— У рамках першої частини проекту, в жовтні минулого року, була здійснена міжнародна експедиція, під час якої експерти України, Румунії та Молдови вперше провели тристоронній міжнародний моніторинг дельти Дунаю. Спеціалісти трьох країн уперше отримали унікальну можливість спільно займатися вимірами, збором проб води, а надалі, паралельно у своїх лабораторіях досліджувати й аналізувати зібрані дані. Мета проекту — одержати єдиний погляд на стан унікальної природи дельти Дунаю.

Громадські екологічні організації проводять кампанію за заборону в Україні токсичного препарату з високим вмістом фосфіду цинку

Ой, летіли дикі гуси...

Цей випадок стався у березні 2009 року у Лозівському районі Харківської області. Дикі гуси, повертаючись з теплих країв на рідну землю, сіли перепочити на широкому полі. На превелике їхнє здивування,  знайшли тут доволі розкиданого зерна, і невтямки було птахам, що це зерно отруєне смертельно небезпечною речовиною — фосфідом цинку. Як  доведено згодом, саме він став причиною загибелі 1358 диких гусей. Ось таку зустріч підготував їм рідний край, вірніше, люди, які сліпо й бездумно дали дозвіл на використання фосфіду цинку для боротьби з гризунами.

За фактом масової загибелі птахів було порушено карну справу, однак до кінця її не довели. Втім, це питання чи не вперше було винесене на суд широкої громадськості. І він триває й досі.

Баскетбол у Кілійському районі завжди був одним з найпопуляр­ніших видів спорту, а тамтешня ДЮСШ постійно делегувала своїх кращих вихованців у юнацькі й дорослі команди — СДЮСШОР №2 та БК «Хімік». Подія, що відбулася напередодні нового навчального року, — відкриття сучасного баскетбольного майданчика, — дозволить місцевій молоді з іще більшим ентузіазмом займатися улюбленим заняттям.

Будівництво майданчика розпочалося ще в 2003 році, однак через фінансові труднощі ніяк не вдавалося його завершити. На допомогу прийшла Одеська обласна федерація баскетболу, й сьогодні спортсмени Кілії одержали у своє розпорядження прекрасне ігрове поле із сучасним покриттям. Варто відзначити, що подібних майданчиків лише два в Україні — тут, у Кілії, і в Сумах.

Панічний розлад — одна з найзагадковіших хвороб нервової системи. І, за даними вітчизняних психіатрів та невропатологів, одна з найпоширеніших серед українців.

«Ще не так давно випадки панічного розладу в структурі прийому невролога були поодинокими, а сьогодні їх — 7—8 на 10 пацієнтів», — зауважив завідувач відділенням медичної мережі «Добробут» Дмитро Маньковський. За його словами, ця статистика стосується лише тих, хто дійшов до лікаря-психіатра, але при цьому багато людей, які мають цей психічний розлад, звертаються до кардіологів, гастроентерологів, терапевтів, підозрюючи хвороби в різних органах тіла. Адже головними симптомами цієї недуги є посилене серцебиття, тахікардія, відчуття нестачі повітря, болі в лівій половині грудної клітини, нудота і болі в шлунку, відчуття запаморочення, нереальності того, що відбувається, оніміння на кінчиках пальців, безсоння. По суті, кажуть експерти, панічна атака — тяжкий приступ тривоги, який супроводжується тілесними симптомами. В радянські часи лікарі встановлювали діагноз «вегето-судинна дистонія», хворобу вважали невиліковною, бо причини шукали в соматичних (тілесних), а не психічних факторах.