Допоки в розбраті нам жити?

В народі кажуть: «Господа, говорите на своем русском языке, но не плюйте в душу украинскому народу». Але...

Ще за часів Союзу єдиною державною мовою була в Україні українська. Та партійна свита вже того часу насаджувала відкриття російських шкіл з тим, щоб її діти не заморочувалися вивченням мови, яка, вважали, не знадобиться їм при вступі в престижні московські університети, академії військового профілю і т. ін.

...Навчаючись в університеті (вечірнє відділення), ми, студенти, всі знали українську мову (дехто, щоправда, розмовляв суржиком), конспекти писали тією мовою, якою читав лекції викладач. Але ніколи не було нарікань з боку росіян, що вони не розуміють нашої мови. Вчилися... А нині — подавай російську, аби набрати дивідендів під час виборів до парламенту.

Щоб схожі гострі питання щораз не експлуатувалися безсовісними політиками, виманюючи голоси довірливого електорату, слід порозумітися всім нам, в Україні сущим. От, скажімо, скільки ще може підігріватися ворожнеча між «націоналістами-бандерівцями» та «москалями»? Давно вже помирилися всі народи, що воювали один проти одного у Другій світовій війні. А от нам, українцям, які живуть в одній державі, ну ніяк не вдається це зробити. Невже примирення між ветеранами Радянської армії та ветеранами УПА залишимо нашим онукам та правнукам, подарувавши можливість комусь і надалі зловтішатися цим розбратом для послаблення нашої держави?

Як завжди, активними гравцями в цих питаннях були і залишаються комуністи та «регіонали». Звинувачують у націоналізмі, фальсифікації історії, перекручуванні фактів, принижуючи перед світом Україну як державу та українців як націю, особливо зараз, перед виборами.

Як же протидіяти брехунам? Кожен українець, який поважає свою Вітчизну, на мою думку, повинен задуматися і сказати собі: «Я, громадянин України, маю право знати справжню історію своєї держави: без перекручень, щоб у ній було все гласно, відверто, без брехні й навмисних недомовок. Хай вона буде і гіркою, але це наша історія, наша правда».

Чомусь «правдолюби» нашої історії забувають, що західняки зустрічали Червону армію із хлібом-сіллю, із сльозами радості на очах. Та коли нова влада почала чинити терор проти місцевого населення, виселяти його до Сибіру, боротися із священиками, люди, природно, повстали. Це нагадує боротьбу 20 — 30-х років минулого століття на східних теренах України. Пригадайте Холодний Яр, «батька-Махна», так звані банди Зеленого... Що на заході, що на сході — живе віддзеркалення подій. І всі ці люди були українцями, хотіли добра Україні. Різниця лише в часі, коли їх примусово «ощасливлювала» радянська влада.

Тож настала пора не товкти воду в ступі, а питання примирення розв’язати раз і назавжди. Приклад у цьому повинні подати, насамперед, саме депутати, яких оберуть до нового парламенту, ухваливши відповідні закони, а не бути, як досі, гальмом у вирішенні болючих для нації питань.

Та навряд чи це станеться, поки при владі залишаються олігархи, чиновники-корупціонери, «засівальники», «тушки», які заради грошей ідуть на змову зі своєю совістю та затівають всілякі протизаконні оборудки проти власного народу. Побудувати незалежну, сильну й законну Україну можуть люди, які знають свою історію, люблять свою мову, свій народ, які боролися і борються за свободу рідної землі, не зазіхаючи при цьому на чужі території. І це можуть зробити патріоти, яких потрібно обирати у владні структури — від Верховної до міських і сільських рад.

Олександр КОПАЧ,
ветеран праці.
Ананьївський район,
с. Новогеоргіївка.