Переглядів: 2091

І в ложки є таємниці...

Цей дивний за своєю формою і просто необхідний за призначенням предмет увійшов до людського вжитку дуже давно. Ще у «Рігведі» згадується кілька назв жертовних ложок, функції яких чітко ди-ференціювалися. Це та, що у буквальному перекладі означає «звернена до жиру», «та, що наливає», а також «велика дерев’яна жертовна ложка». Ці ложки використовували для набирання олії та жиру. Окрім них, були спеціальні ложки для божественного напою соми: «маленька ложка» та «повний черпак». Спеціальні ложки та лопатки для жертовних богослужінь згадуються у старозавітних текстах.

Перша знайдена на території України ложка датується III ст. н.е. (с. Черепин Пустомитівського району Львівської області). Приблизно цим же часом датовані й перші ложки, знайдені в інших країнах Європи. Усі вони зроблені з кістки. Найдавніші ж зразки українських дерев’яних ложок, що дійшли до наших днів, належать до ХІІ — ХІІІ століть (їх знайдено в Києві, на Подолі).

У свідомості представників архаїчного суспільства кожна річ та явище мали подвійне значення — так звану дзеркальну семіотику. Водночас існувала чітка градація ритуального (тобто пов’язаного із міфологічним) та профанного, побутового. І якщо друге мало задовольняти потреби земного існування людини, то перше переносило ці «земні» потреби у площину сакрального, моделюючи за допомогою звичайних речей всесвітній лад, а також стосунки людини з божеством. Такий розподіл відбувався на всіх рівнях й охоплював усі сфери життя. Тому й семантика звичайних для сучасної людини речей, а також моделей поведінки, з погляду наших предків, мала зовсім інше значення. У результаті взаємодії профанного та сакрального зміщувалися акценти: речі ритуального призначення ставали загальновживаними, а уявлення про їх первісні магічні функції концентрувалися в поодиноких зразках народної обрядовості. Ложка належить саме до таких речей.

Існувала чітка диференціація щодо застосування цього предмета. Одні ложки мали суто ритуальне призначення, іншими користувалися в побуті. Припускаємо, що пізніше розрізнення так званих мужицьких, або циганських (тобто простих), та фарбованих, розписаних у темно-червоний та золотавий кольори ложок є відбитком давньої традиції.

У будь-якому випадку уявлення про магічну силу цього предмета викликало в людей шанобливе ставлення до нього. Ложці приписували оберегові функції, наприклад, у сербів було заведено викидати ложку на двір під час грози. У народі вірили, що речі-обереги відвертають ворожбу, нейтралізують негативні впливи, захищають від усякого зла. Існує фольклорний запис такого епізоду. Маленька дитина сиділа на дворі й великою ложкою їла з миски кашу. Раптом звідкілясь з’явилася змія і підповзла до миски. Тварина кілька разів намагалася скуштувати каші, але дитина била її ложкою. Очевидців здивувало, що змія не зробила жодної спроби вкусити дитину. З міфологічної точки зору все дуже просто. В українців, як і в багатьох інших народів, ложка пов’язана з культом предків. Дитина споживала кашу, яка є ритуальною стравою в обрядах народження/смерті. Змія ж — істота хтонічна, тобто також пов’язана з культом предків. А за фольклорними законами, подібне нейтралізується подібним, отже, те, що дитина змогла приборкати змію за допомогою ложки, лише доводить, що ложка — предмет, так само пов’язаний з потойбічним світом і культом предків.

Ложка фігурувала при розгадуванні загадок, що було частиною поховальної церемонії у багатьох народів. Біля труни в ніч перед похороном або на могилі вже після поховання представники роду загадували одне одному загадки. Естонці вірили, що при вдалому розгадуванні загадок «із хати не зникатимуть ложки» — тобто не буде нового покійника. У фольклорному творі загадка відіграє роль випробування, якому представники нелюдського світу (для яких характерне відунство та всезнання) піддавали живих. Хибна відповідь видавала чужинця, а отже істоту ворожу, яку треба знищити. Правильна — давала свободу й життя. Тому, за повір’ями, русалки, лісовики, відьми та інша нечисть при зустрічі зі смертною людиною можуть загадувати їй загадки. У поховальних обрядах загадки сприймалися як магічні формули, які нібито небіжчик (тепер уже представник «того світу») пропонує розв’язати живій людині. Знання відгадки зумовлювалося причетністю до таємниць роду. Це дозволяло розраховувати на особливе опікування з боку всіх померлих роду, на їхню охорону та допомогу.

В Україні під час Святої вечері у тих родинах, де померла дитина, ложку клали на порожнє місце за столом і запрошували душу померлого зі словами: «Твоя ложка лежить і тебе дожидає». Після вечері ложки не мили, а перевернутими залишали на полиці — щоб душі предків могли скуштувати їжі. Очевидно, що принадою тут була зовсім не страва, а власне ложка, наявність якої в хаті передбачала і присутність її господаря. На Поліссі під час поминальної трапези після кожного ковтка ложку перевертали і клали на стіл. Вірили, що в цей час їдять душі померлих, а той, хто покладе ложку як звичайно, — помре. Відголоски подібних уявлень бачимо в іншому поліському звичаї, що відбувається на поминальному тижні, під час так званих «дідів». Після поминальної вечері малі діти залишають на столі ложки. Якщо вранці їх знаходять перевернутими — значить, «мерлі» приходили. Цікаво, що ложки залишає малеча, адже саме вона вважається безгрішною, отже, здатною до спілкування з іншим світом. Зрозуміло, що ложка в цьому обряді є замінником живої людини — дитини. На Поліссі заведено в перші роковини смерті людини залишати на могилі кухлик та ложку — для небіжчика.

Наведені приклади демонструють, що ложка асоціювалася з конкретною людиною, а зникнення чи псування ложки — зі смертю її господаря. З подібними уявленнями пов’язаний архаїчний звичай псувати речі небіжчика: бити посуд, ламати зброю та знаряддя праці, рвати одяг тощо. Це пояснюється страхом перед мерцем, який може помститися за користування його речами. Тим же зумовлюється традиція ламати ложку небіжчика, яку кидали за труною.

Обов’язкове перевертання ложки в описаних обрядах є відбитком уявлень про дзеркальність двох світів: світу живих та світу мертвих. Вважалося, що ложкою, традиційно покладеною на стіл випуклою стороною, може скористатися лише жива людина. Тоді як ложка перевернута (поламана чи така, що впала) у народній свідомості асоціювалася із потойбіччям.

У Центральній Україні й досі вірять, що до перевернутої ложки чіпляються злидні, тому її не можна залишати у такому вигляді. Вочевидь, образ злиднів з’явився у наведеному повір’ї під впливом християнства, тоді як у давніші часи йшлося про духів предків. Цікавий факт: у латвійському Музеї чортів зберігається робота українського скульптора М. Вакуленка «Злидні». Це ложка, яку обсіли іграшкові бісенята.

З усього сказаного можна зробити висновок, що ложка асоціювалася з конкретною людиною, з її життєвою сутністю. А якщо людина помирала, то ложка ставала своєрідним медіумом для спілкування з душею померлого.

Ложку часто використовували у ворожіннях. На Наддніпрянщині на Голодну кутю після вечері всі члени родини клали свої ложки до миски й накривали хлібиною. Чия ложка вночі сама перевернеться — той помре. Щось схоже бачимо в румунів: щоб дізнатися, житиме людина чи скоро помре, її ложку обпирають об щось у хаті. Якщо ложка впаде сама по собі — чекай нещастя. На західному Поділлі на другий Святвечір дівчата ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть з ними на поріг — «тарабанити». Вірять: «Де пес збреше — туди заміж піду».

І досі в українських сім’ях спостерігаємо прикмету: ложка падає зі столу — господарі чекають на якогось прибульця (як правило, жінку). А за міфологічними уявленнями, про подібні речі попереджають предки роду, тобто ложка виступає в такому випадку посередником між світами живих та померлих і символічним замінником тієї особи, що прийде.

У народі вірили, що ложка може сповістити про подальшу долю господаря. Так, якщо за обідом у когось із ложки падає каша, кажуть, що в такої людини буде багато дітей. Також вважали, що ложка здатна спровокувати певну ситуацію, тому існували деякі заборони щодо неї. Наприклад, дівчатам і молодицям не можна шкребти горщик ложкою — свекруха буде «скребти голову». Перемивати ложки треба обережно, не цокотіти, щоб не було злого людського поговору. Треба стерегтися, щоб ложки не падали з рук увечері — це до покійника. Не можна залишати ложки на ніч у горщику — нечистий буде бавитися. Не можна стукати ложкою об чашку — це до сварки.

У весільному обряді молоді їдять кашу однією ложкою. Ложка символізує поєднання двох осіб в одне тіло, тоді як уся трапеза спрямована на об’єднання двох родів.

Припускаємо, що традиція робити з ложок ляльки пов’язана з уявленнями про ложку як про двійника людини. У найдавніші часи ляльки мали значення сакральне, тому їх клали до колиски немовляти як оберіг (порівняймо це зі звичаєм класти ложку до труни небіжчика, про який говорилося вище). До речі, такий доленосний акт, як перерізання пуповини новонародженому, колись могли здійснювати також за допомогою ложки (чи на ній). Особливо стежили, аби ложка не була щербатою, бо це віщувало нещасну долю дитині.

В українській казці «Солдатські сини-богатирі (Котигорошки)» зустрічаємо цікаву ілюстрацію магічного порівняння ложки з людиною та використання ложки в чаклуванні. Два парубки по черзі потрапляють до чарівного царства. На кожного з них в одному й тому ж місці чекає баба-чаклунка (яка, за міфологічними законами, є водночас і охоронцем кордону між двома світами, і жрицею-кухарем божества). Баба обіцяє показати дорогу, лише просить зачекати, доки вона «ложечки побанить». У результаті такої процедури людина перетворюється на камінь. Очевидно, в поданому варіанті пропущено одну суттєву деталь. За логікою казки, баба мала б спочатку нагодувати подорожніх, отже, потім мити не просто ложки, а ті ложки, якими вони їли. У первісній свідомості ложка сприймалася як річ, через яку до тіла надходить життя у вигляді поживних речовин. Внаслідок спрощення цих понять виникло уявлення про ложку як про відповідник душі. Не дивно, що ложкарство (як, до речі, і гра на ложках) вважалося ремеслом обраних — адже воно суголосне з міфами про рукотворне походження людини чи навіть усього світу. В українському фольклорі збереглося чимало легенд та переказів на цю тему. Ми ж обмежимося чи не найвідомішою ілюстрацією. Це казка «Івасик-Телесик», у якій дитина з’являється з деревини, покладеної до люльки.

Цікаве обігрування фольклорного мотиву використання ложки в магічних діях бачимо в лібрето С. Прокоф’єва до опери «Любов до трьох апельсинів» (за казкою К. Ґоцці). Молодий принц, спадкоємець престолу, зачаклований злою феєю, шукає сад, де ростуть три величезні апельсини. Небезпека цієї подорожі полягає в тому, що плоди стереже страшна кухарка з величезною ложкою, якою вона вбиває непроханих гостей.

Порівняння ложки з людиною простежується і в епізодах, де ложка виступає як продовження людського тіла, зокрема рук. За давніми уявленнями, рука мала магічну силу, її відбиток сприймався як знак влади й асоціювався з певною особою. Ложка ж, завдяки своїй антропоморфній формі та функціональній приналежності до предметів індивідуального вжитку, мала особливий статус і розглядалася як корелят руки. А зображення руки, на думку багатьох археологів, ще в мистецтві палеоліту було замінником конкретної людини.

У різних жанрах фольклору зустрічаємо мотив, коли люди змушені годувати одне одного величезними ложками з довгими держаками. Цей же мотив бачимо в легенді про те, як запорожці обідали в цариці. Звичайно, у конкретному наведеному прикладі первісний міфологічний зміст було втрачено. Сюжет легенди мав на меті показати винахідливість запорожців. Але й тут збережено міфологічний хронотоп: незвичайний спосіб харчування застосований в іншому, незвичайному, чужому, отже, ворожому просторі. А це вимагає від прибульців максимального виявлення фізичних та розумових здібностей. Відбувається характерне для казок випробування їжею, зокрема через спосіб її споживання.

Погодьтеся, наведений фольклорно-етнографічний матеріал демонструє сакральну семантику ложки, її зв’язок із культом предків, а також уявлення про неї як про замінник конкретної людини або продовження людського тіла.

За матеріалами сайта
«Про Україну»
(http://about-ukraine.com).

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net