Наша мова — наша зброя у боротьбі за Україну

У статті 10 чинної Конституції України записано, що українська мова є єдиною державною мовою України. Проте ця стаття нашого Основного Закону, як і багато інших, ігнорується, особливо на сході і півдні країни. І в цих умовах, коли українська мова потребує державної підтримки, проросійські полі­тичні сили ведуть боротьбу за її витіснення з громадського життя і надання російській мові спочатку статусу регіональної, а згодом — і другої державної.

Всі пам’ятають, що після «Євро-2012» в Україні панувало загальне патріотичне піднесення — від Львова до Харкова і від Києва до Одеси. На багатьох авто в усіх містах можна було побачити синьо-жовті національні прапори, такі ненависні сьогодні «українським» комуністам. Українці проявили себе перед іноземними вболівальниками як надзвичайно гостинний і доброзичливий народ. Багато хто із вболівальників із європейських країн говорили про своє бажання приїхати в Україну знову, вже як туристи. Але деяким представникам «п’ятої колони» та їхнім закордонним ляльководам і покровителям це не сподобалося.

І тут була спланована акція з шахрайським ухваленням «мовного закону», який мав зіпсувати атмосферу єднання і патріотичного піднесення та інспірувати ворожнечу між україномовними і російськомовними громадянами України. Але організатори цієї акції ганебно прорахувалися. Цієї ворожнечі нема і не буде. Ще у 2004 році на помаранчевих і біло-синіх майданах український народ продемонстрував усьому світові свою толерантність і цивілізованість. Це було помічено в Європі і в усьому світі й викликало симпатію до українського народу, повагу до його демократичного вибору. Як казали самі європейці, на Майдані у Києві «билося серце Європи, а столиця Європи перенеслася у столицю України».

На жаль, 8 серпня Президент В. Янукович підписав контраверсійний мовний закон Ківалова — Колесніченка («закон Ка-Ка»). На заваді підписання цього закону Президенту не стали ні його антиконституційність, ні шахрайські порушення процедури його прийняття у Верховній Раді, ні обурення української громадськості, ні звернення до глави держави кращих синів українського народу, ні критичні зауваження ОБСЄ та Венеціанської Комісії Ради Європи.

Схоже, що партійні зобов’язання В. Янукович поставив вище державницького мислення. На жаль, корпоративне і регіональне мислення перемогло загальнодержавне. Іван Дзюба у своїй статті «Законопроект на крові», опублікованій в газеті «День» 4 липня ц.р., так про це написав: «Про що в такій драматичній ситуації має думати державний муж? Певно ж, про те, як уникнути розколу в доленосному для держави питанні, як дійти компромісу, зберегти злагоду. Це — коли державний муж. А коли «муж» сугубо регіональний? Бачимо: він думає про те, як придушити своїм електоратом решту суспільства. Задля утривалення своєї влади, бодай і над травмованим його безоглядністю суспільством».

Але В. Янукович не прислухався до слів свого земляка — видатного українського літературознавця, публіциста, громадського діяча, академіка, автора більш як 400 наукових праць, одного із засновників Народного руху України та Університету українознавства, першого президента Республіканської асоціації україністів (1989), Героя України (2001), дисидента радянських часів Івана Дзюби. Як відомо, у 1973-у І. Дзюбу було засуджено на 5 років ув’язнення і 5 років заслання за «антирадянську» книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Схоже, на восьмому десятку свого життя І. Дзюба змушений буде взятися за написання нової книги з мовної проблеми під назвою «Русифікація в псевдонезалежній Україні». Хотілося б сподіватися, що в «незалежній» Україні Івана Михайловича не ув’язнять за це, принаймні, зважаючи на його поважний вік. Може, лише позбавлять звання Героя України, як Степана Бандеру та Романа Шухевича. Гірко і прикро про це писати на 21-у році «незалежності» України.

Говорили, балакали,
а потім заплакали…

Не похитнула Президента у його намірі підписати «закон Ка-Ка» і зустріч 7 серпня з представниками інтелігенції у Форосі (Крим). На розмову з Януковичем у Крим полетіли Леонід Кравчук, Іван Драч, Павло Мовчан, Микола Жулинський, Леонід Губерський, Лариса Скорик та інші. У складі делегації не було ні Дмитра Павличка, ні Ліни Костенко, ні Івана Дзюби, ні інших уславлених представників української інтелігенції, яких називають совістю нації. Не виключено, що їх запрошували, але вони відмовилися від такої честі.

Першим на зустрічі виступив Леонід Кравчук, який сказав про зрадницьку позицію Верховної Ради, про порушення регламенту під час голосування за «закон Ка-Ка», про те, що його прийняття не можна допустити. Потім виступили І. Драч, П. Мовчан, М. Жулинський, Л. Скорик та інші. Більшість з них просила Президента накласти вето на «закон Ка-Ка». Проте на запитання до Президента — чи накладе він вето на закон, чи ні, той так і не відповів…

Учасники наради у Форосі роз’їха­лися з надією, що Президент дослухається до їхніх рекомендацій, зробить необхідні висновки, які спонукають його заветувати недолугий «закон Ка-Ка». Вони ще встигли дати інтерв’ю і зробити обнадійливі заяви. Однак на другий день, після того як Президент все ж підписав «закон Ка-Ка», багатьох учасників наради охопив розпач. Тональність їхніх коментарів змінилася з обережно оптимістичної на вкрай песимістичну.

М. Жулинський: «З початку зустрічі було зрозуміло — цей закон Президент підпише. Президент хотів хоч якось закамуфлювати ситуацію, що склалась».

І. Драч: «Я вважаю, що в особі Януковича почесний голова Партії регіонів переміг Президента України. На нього натиснула його власна партія й оточення, яке ним керує».

П. Мовчан: «Президент запевняє, що сформує робочу групу для доопрацювання закону, дає доручення в Кабміні, обіцяє, що всі зауваження будуть враховані і наступного ж дня візує закон… Навіщо тоді була ця зустріч, якщо Президент і так знав, що підпише його? Це просто ошуканство!»…

«Соломонове рішення» Президента

Мільйони українців сподівалися, що В. Янукович, як глава держави, не підпише цей закон, повернувши його на доопрацювання, оскільки він сам неодноразово визнавав його недосконалість і обіцяв розібратися. Зокрема, В. Янукович заявив, що він прийме рішення з приводу закону «Про засади державної мовної політики» лише після його ретельної експертизи і відповідних висновків фахівців. Цікаво було б знати, які саме українські фахівці провели «ретельну експертизу», що змогли переконати Президента в необхідності підписання цього руйнівного закону? Принаймні радниця Президента Ганна Герман назвала закон про мови «поспішним, дуже сирим і таким, що суперечить багатьом нормам законодавства країни». На її думку, відсоток носіїв тієї чи іншої мови потрібно піднімати з 10% до 20 — 30%. Г. Герман наголосила також на тому, що мови в Україні повинні співіснувати, а не ви­ключати одна одну.

Можливо, були й інші чинники, про які ми не знаємо, що спонукали Президента прийняти непопулярне і важке рішення підписати антиконституційний закон, пообіцявши його покращити і виправити після набуття ним чинності. Втім, багато людей запитують: чому відразу його не доопрацювати до більш-менш прийнятного формату, а потім уже й підписувати? Як справедливо зауважив професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань, «підписання закону без внесення до нього поправок виглядає, як знущання над здоровим глуздом». Навіть самі автори «закону Ка-Ка» по-блюзнірськи стверджують, що буцімто не встигли внести 49 своїх поправок через дуже швидку (шахрайську) процедуру ухвалення цього закону, проведену першим віце-спікером Адамом Мартинюком, за що на нього образився спікер Володимир Литвин і навіть нібито подав у відставку, але нардепи його «не відпустили». Незамінний він як майстер політичних спектаклів.

Звісно, Президентові було нелегко прийняти те рішення, яке він прийняв, оскільки, за останніми даними, населення України розділилося майже порівну щодо оцінки цього закону. Скажімо, відповідно до соціологічних досліджень, які були проведені компанією R&B Group з 9 по 14 серпня щодо закону «Про основи державної мовної політики», думки українців розділилися так: 36% опитаних висловили позитивне ставлення до нього і 35% громадян України поставилися негативно.

У цій ситуації Президент В. Янукович прийняв «Соломонове рішення»: російськомовна частина населення отримала обіцяний Партією регіонів мовний закон, а україномовне населення — обіцянки внести поправки в нього вже у вересні, а також створити робочу групу у Кабінеті Міністрів для доопрацювання закону і розробки цільової Програми розвитку української мови. У дорученні уряду йдеться і про створення наглядової ради, яка спостерігатиме за реалізацією цієї програми. Що ж, поживемо — побачимо, що з цього вийде, хоча, як відомо, попередній президент

В. Ющенко своїм указом № 161/2010 від 15 лютого 2010 р. затвердив «Концепцію державної мовної політики». Президент В. Янукович цей указ не відміняв, але хтось чув щось про його реалізацію?

Іван ПІДКОВА.
30 серпня 2012 р.

(Далі буде).