№ 67 (21331) четвер 30 серпня 2012 року

На тлі, зрозуміло, біло-синьому, напередодні, теж зрозуміло, виборів. Що, як в Україні ведеться, завжди чи то вирішальні, чи то доленосні, чи то взагалі останні, але цього разу — точно.

...Власне, ми про День Незалежності. Як завжди, напередодні свята соціологічна служба Центру Разумкова, цього разу спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, з’ясовували, як громадяни незалежної країни до незалежності ставляться. Що вийшло — нижче...

Незалежність: підтримка
з боку громадян і її особливості

У референдумі 1 грудня 1991 р. взяли участь 84% громадян. З них підтримали державну незалежність України — 90%, проголосували проти — близько 8%.

Для довідки

З незалежністю, громадяни, в нас усе гаразд і навіть краще, ніж будь-коли. Правда, не скрізь і не в усьо­му, але про все по черзі.

Кількість громадян, котрі підтримали б незалежність країни, якби референдум відбувався сьогодні, — найвища за час проведення нами досліджень (із 2001 року) і становить 64% (проти 51% у згаданому 2001-у). Не підтримали б незалежність — 18% ( проти 29%). Ще стільки ж гіпотетичний референдум — або питання про нього — проігнорували.

І що примітно. Якщо раніше кількість прибічників незалежності коливалася у суворій залежності від політичної ситуації в країні, то з приходом стабільності в особі Віктора Федоровича кількість ця стабільно, хоч і повільно, збільшується.

У народ нині подалися всі. Ті, хто має владу, — щоб знову чогось наобіцяти, хто має намір її здобути за підсумками прийдешніх виборів — щоб переконати людей у своїй правоті та в правильності свого плану дій.

Народний депутат України від Об’єднаної опозиції ВО «Батьківщина» Геннадій Москаль та кандидат у депутати Верховної Ради по 139-у виборчому округу від Об’єднаної опозиції ВО «Батьківщина» Олександр Горін нещодавно побували у Великомихайлівському та Фрунзівському районах, де зустрілися з місцевими жителями, мали відверті розмови з виборцями, серед яких було чимало їхніх прихильників, а також тих, хто ще мусить зробити свій вибір, отримали накази та численні запити. З ними у команді працював досвідчений юрист, який на місці консультував громадян.

Обидва райони — депресивні, виживають на державних дотаціях. Це непокоїть людей, які не бажають бути нахлібниками й водночас не мають можливості працювати та жити повноцінно. Про це вони відкрито говорили.

Попри те, що одеситам приписують образ русофілів, саме в Одесі вже четвертий рік поспіль до Дня Незалежності України проходить унікальний патріотичний «Вишиванковий фестиваль». Тепер це не стільки альтернатива «офіційним заходам», скільки самостійне та до певної міри самобутнє свято, яке з кожним роком стає дедалі популярнішим, а у волонтери фесту записуються навіть іноземці…

Прогулюючись Приморським бульваром 23 — 24 серпня, можна було відчути себе етнографом, що на практиці вивчає звичаї та традиції українського народу: тут не просто стояв, але й працював «Гетьманський монетний двір» та кузня, де виготовляли на очах у здивованої публіки троянди та підкови; тут народні умільці продавали та навчали виробляти традиційні українські іграшки, прикраси та одяг; тут давали ази гончарного мистецтва; а ще пригощали справжнім українським борщем, пампушками, кулішем, галушками...

24 серпня на Приморському бульварі біля пам’ятника Дюку де Рішельє відбувся конкурс зі швидкісного поїдання вареників у рамках «Вишиванкового фестивалю-2012».

«Я приїхав із США і ніколи раніше не куштував українських вареників, — зізнався один з учасників конкурсу Девід Лі. — Дуже смачні!». Загалом у своїй любові до цієї смакоти, а відтак в умінні її миттєво споживати (аби куму менше дісталося) змагалися 10 чоловіків. Був серед них і минулорічний переможець Володимир Черних.

Своєрідним продовженням святкування Дня Незалежності став гала-концерт «Моя незалежна Україна», що відбувся 25 серпня.

Молитвою за Україну його розпочали діти. Потім відбулася церемонія нагородження переможців конкурсу-фестивалю з такою ж назвою, зініційованого громадською організацією «Інтелектуальний форум» та парафіяльною громадою церкви Різдва Христового (Київський патріархат). А далі перед глядачами виступали артисти-аматори. Багато з них у своїй творчості вже можуть зрівнятися з професіоналами, що й підтвердили гучні оплески та скандування глядачів. Останнім особливо припали до душі флейтист Роман Геро — лауреат і переможець багатьох престижних конкурсів та фестивалів, вокально-інструментальний ансамбль «Одеські музики» під керуванням Сергія Литвинова, дитячий танцювальний ансамбль «Ерміта» Палацу дитячої творчості ім. Яші Гордієнка, чи, скажімо, вокальний ансамбль «Калинонька» із с. Дачного, яким керує Євгенія Заславська.

Відомо, що Морський вокзал у порту Одеси, у Каботажній гавані, був відкритий у всій красі всім, і навіть закордонним туристам, і розвідникам у прожженовські часи, коли легко помилялися навіть іноземні резиденти.

Тоді і зараз вокзал був зростом до п’ят Дюку де Рішельє і не закривав йому очі навіть... навіть якби той стояв на колінах.

Та на колінах його ніхто не бачив. Тому Дюк, як відомий легальний спеціаліст з ухиляння від сплати податків, з бульвару міг безкоштовно вдихати свіжий бриз і милуватися акваторією. Ще раніше, під час місцевого НЕПу, вже всім відомий Дюк зі своїми чесними торговими очима допоміг зняти Ейзенштейну-початківцю фільм про доленосне броненосне повстання. І тоді зірка кіно не затьмарила Дюка.

Гучні провали ініціатив української інтелігенції «Перше грудня», «Комітету захисту української мови», зустрічей з В. Януковичем, підсилені неприємним враженням від позиції низки західноукраїнських лібералів, які заходилися чергового разу розповідати, що закон про мови нічого не змінить, бо, мовляв, на сході та півдні немає українців і панує загальне бажання розмовляти й думати російською, заперечили будь-який спротив або проголосили остаточну та вирішальну поразку українців, оприявнили тотальну кризу ліберальних методів та ідеології в Україні, передусім нездатність виведення країни з колоніального стану. Подібна ситуація, гадаємо, виникла у західній Україні у 1920 — 1930 роках, коли молоде покоління, розчароване поразкою визвольних змагань, не могло зрозуміти ліберальних закликів старшого покоління до порозуміння з поляками, які завзято полонізували українців.

Після новітніх подій прихильникам тез про підняття моральності політики, духовності суспільства, толерантності, мультикультуралізму буде дедалі важче пояснити етнічним україн­цям перевагу цих поглядів та дій, адже за свою надтолерантність українці отримують лише болючі ляпаси від егоїстичних і прагматичних українофобів та багатьох представників національних меншин, дуже слабко інтегрованих в українське суспільство, перейнятих інтересами своїх матірних країн та держав. Дедалі більшої ваги набувають погляди тих, хто задавав логічне питання: чи проголошені в умовах фактичної окупації заклики до проукраїнського середовища бути ще більш моральним та толерантним не обернуться додатковим чинником його бездіяльності, безсилля і в підсумку остаточної катастрофи; чи не є більш придатним у сучасній ситуації досвід інших народів, які в умовах ворожого наступу завжди переймалися націоналістичними почуттями, ідеями безкомпромісної і не завжди моральної боротьби? Власне, таке становище може посіяти сумніви у правильності своїх дій і в частини осіб, що раніше ототожнювалися з ідеологами українського лібералізму чи націонал-демократії.

Інститут розвитку регіональної преси та Комітет виборців України порушили питання щодо впровадження стандартів збалансованого і об’єктивного висвітлення виборів. Так, нещодавно в Одесі відбувся «круглий стіл»: «ЗМІ і вибори-2012: стандарти висвітлення і захист прав журналістів», за яким зібралися понад 20 редакторів і журналістів одеських ЗМІ.

Говорили про стандарти збалансованого та об’єктивного висвітлення виборчих процесів, програми партій і кандидатів під час парламентських виборів нинішньої осені тощо. Учасникам засідання запропонували меморандум із 15 основних принципів, яких журналісти мали б дотримуватися для збалансованого, об’єктивного і справедливого висвітлення виборів народних депутатів. Його представила медіа-експерт Інституту розвитку регіональної преси Людмила Панкратова.

Погляд із 70-літньої відстані

Це надто болісне для радянських людей питання — про загальні людські втрати СРСР у Другій світовій війні — й досі залишається предметом гострих наукових і політичних суперечок. Зокрема, особливо багато болючих проблем війни вітчизняні та зарубіжні засоби масової інформації порушили у зв’язку з 60-річчям Перемоги: в дискусіях між учасниками та аналітиками подій з’ясовувалися об’єктивні факти кривавого протиборства двох тоталітарних європейських монстрів, які раніше пересічному читачеві й глядачеві були невідомими, бо ретельним чином фільтрувалися відповідними органами. Ось лише назви деяких матеріалів, котрі промовляють самі за себе: «Війна, якої не знаємо» (тижневик «Шлях перемоги»), «Очистить войну от вранья» («Аргументы и факты в Украине»), «Правда и вымыслы о Великой войне» («Комсомольская правда»), «Війна реальна і міфічна» («День»), «Мы воевали не за Гитлера. Мы воевали против сталинского террора» («Известия») та ін. Набагато більше передач з подібною тематикою прозвучало на телеканалах, їхні автори значно розширили межі історичної правди, в документальних і художніх програмах намагалися розповідати про те, якою насправді була війна і що пережили люди на шляху до вистражданої Перемоги.

Недавно пішов із життя український (російськомовний) талановитий одеський поет Ігор Іванович Павлов.

Він народився і був охрещений у старовинному козацькому селі Усатовому 13 січня 1931 року, в родині українця — начальника поштового відділення на території санаторію. Його мати (за сімейними переданнями) походила зі шляхетного остзейського роду прибалтських німців-лютеран фон Лемке. В її роду ще був відомий російський музикант чех
А. Й. Сіхра (1773, Вільнюс — 3(15)ХІІ, 1850, Петербург). 1938 року родина переїхала (на 4 роки) до району 16-ї ст. Великого Фонтану — за новим місцем роботи батька. (За часів румунської окупації голова родини займався виноторгівлею). Остаточно родина оселилася в Одесі за адресою: вул. Преображенська, 83, кв. 14 — навпроти «Привозу».

Над новою книгою — технотрилером «Бот» — Максим Кідрук працював більше року. Завершив роботу цієї зими під час мандрівки Анголою та Намібією.

«Бот» — це гостросюжетний роман, в якому поєднуються сучасні технології, людська психологія та суто голлівудський «екшн». Події в книзі вигадані, проте все решта — місця, природні об’єкти, техніка, зброя, фізіологічні особливості живих організмів і т. п. — цілком реальне. Майстерно описані технічні деталі роблять роман неймовірно реалістичним. Це те, за що у світі люблять твори Майкла Крайтона та Стівена Кінга.

«Арктика без... льодовиків?» — у статті під таким заголовком, опублікованій 9 серп­ня, «Чорноморські новини» уже розповідали про те, що зменшення крижаного покриву землі не тільки відкриває доступ до цінних мінералів та прокладання нових морських шляхів, а й несе фатальні небезпеки для людства. Сьогодні вашій увазі пропонуємо продовження цієї теми.

Площа крижаного покриву в Арк­тиці зменшилася до найнижчої позначки від початку супутникових спостережень у 1979 році, повідомляє «Бі-Бі-Сі Україна» з посиланням на дані американського аерокосмічного агентства НАСА.

За даними НАСА, площа криги в середині серпня становила 4,1 млн кв. км. Попередній найнижчий показник — у вересні 2007 року — був 4,17 млн кв. км. При цьому зазвичай піковою точкою танення арктичного льоду вважається середина вересня, тому його площа цього року може ще зменшитися. Вчені, які стежать за цим процесом, переконані, що він є частиною фундаментальної трансформації клімату в приполярних зонах.

За даними Держстату, у 2011-у середньостатистичний співвітчизник витратив на харчування 53% своїх доходів. Цей показник ставить Україну в один ряд з такими соціально неблагополучними країнами, як Ефіопія, Конго і Перу, повідомляє ТСН. Для порівняння: в країнах Євросоюзу їжа забирає не більше 20% місячного заробітку.

«Чим вищий відсоток, що йде на їжу, в загальному доході середньостатистичної сім’ї, тим бідніша держава. Зверніть увагу, в соціально розвинених країнах, наприклад у Великобританії, на їжу витрачається не більше 10% доходів сім’ї, у Німеччині — 12%, у США — лише 7%», — зазначає Марія Лисенко, член громадської організації «Здоров’я».

Науковці Пенсильванського університету з’ясували: мозок групує відомості за часом отримання і за асоціацією.

Вчені досліджували, як мозок орієнтується в безлічі інформації, що зберігається в ньому. З’ясувалося, що схожі об’єкти та слова він «підписує» однаковими нейронними імпульсами, які несуть асоціативний взаємозв’язок між ними.

Ізраїльські вчені встановили, що під час сну людина здатна вчитися, тобто її мозок може засвоювати деяку нову інформацію.

Раніше було відомо, що мозок може закріплювати у сні вже отримані знання, однак чи може отримувати нові, відомо не було. Більше того, раніше вчені не змогли довести (хоч неодноразово намагалися), що людина здатна сприймати уві сні інформацію у словесній формі.

24 серпня в гавані Одеського порту фінішували п’ята всеукраїнська відкрита регата крейсерських яхт «Кубок Чорного моря» і восьма відкрита вітрильна регата крейсерських яхт «Кубок Одеської області», присвячені 21-й річниці Незалежності. Причому пов’язані зі святом вони не лише датою проведення. Своєрідною «фішкою» нинішніх змагань став новий банер, на якому зображено старовинний козацький прапор.

«Мабуть, це єдиний прапор за всю історію України, на якому зображений бойовий корабель. Зазвичай на таких стягах були лики святих, зоряна символіка. А цей прапор був дарований козацькому війську за участь у російсько-турецькій війні», — пояснила цьогорічні нововведення голова бюро регати Ірина Храменкова. Також вона нагадала, що козаки, коли брали штурмом Хаджибей, відіграли велику роль у виникненні нинішньої Одеси. «Тому ми вирішили на честь Дня незалежності України віддати належне козацьким традиціям і включити цей фрагмент символіки в зображення на нашому банері і прапорах. Це пам’ять про всіх воїнів, які захищали, звільняли і творили наше місто», — зазначила Ірина Храменкова.