Енергоресурси чорноморського шельфу: проблеми і перспективи освоєння

На думку деяких експертів, український шельф Чорного моря, площа якого становить 133,7 тис. км2, може повністю забезпечити потреби нашої країни в газі і частково — у нафті. За даними державної служби геології та надр України, потенційні запаси енергоресурсів (нафта і природний газ) на українському шельфі Чорного моря оцінюються у 2,3 млрд т умовного палива (еквівалент 2,3 трлн м3), що становить близько 40% усіх енергетичних запасів нашої країни. Ці запаси розподіляються так: Північно-За-хідний шельф — 604,1 млн т умовного палива (т. у. п.); глибоководна западина Чорного моря — 346,0 млн т. у. п.; Прикерченський шельф — 257,0 млн т. у. п.; акваторія Азовського моря — 324,8 млн т. у. п. Решта менш масштабних запасів відкрита в інших частинах українського шельфу Чорного та Азовського морів. Значні запаси енергоресурсів відкриті на площі Килима (250 — 485 млрд м3 при-родного газу), Скіфській ділянці (35 млрд м3 газу та 25 — 60 млн т нафти), структурі Нахімова (29 млрд м3 газу), структурі Корнілова (35 млрд м3 газу), структурі Ахіба (6,7 млн т. у. п.).

У районі Північно-Західного шельфу Чорного моря відкриті 8 газових і газоконденсатних родовищ — Голицинське, Південно-Голицинське, Штормове, Архангельське, Шмідта, Кримське, Одеське, Безіменне, з яких розробляються п’ять. На Азовському морі у межах українського сектору відкриті шість газових родовищ, з яких у розробці — три. Названі родовища розвідані на глибинах моря до 120 м, проте переважна більшість запасів вуглеводнів залягає в глибоководній частині шельфу Чорного моря, починаючи з глибин понад 800 метрів. За оцінками експертів, запаси енергоносіїв на українській ділянці шельфу Чорного моря розвідані лише на 4 — 5 %. Аби провести повну розвідку хоча б третини вуглеводневих покладів у Чорному морі, потрібно 5 — 7 років та багатомільярдні інвестиції.

ЄДИНА українська компанія, яка здатна здійснювати увесь комплекс робіт щодо розвідки і видобутку енергоносіїв на морському шельфі, — ДАТ «Чорноморнафтогаз». Проте підприємство веде розробку родовищ лише на глибині моря, що не перевищує 70 м. Сьогодні воно має лише дві самопідіймальні плавучі бурові установки (СПБУ), виготовлені у 70-х роках минулого століття. Ближчим часом передбачається придбання нових СПБУ, що дозволить «Чорноморнафтогазу» вийти на глибини моря до 120 метрів та бурити свердловини до 9000 метрів.

Нині на балансі ДАТ «Чорноморнафтогаз» — 17 родовищ, з яких 11 газових, 4 газоконденсатних і 2 нафтових. У розробці — 3 газоконденсатні (Голицинське, Штормове, Фонтанівське), 6 газових (Архангельське, Стрілецьке, Джанкойське, Задорненське, Східно-Казантипське, Північно-Булганацьке) й одне нафтове (Семенівське) родовища. Протягом найближчих п’яти років ДАТ «Чорноморнафтогаз» планує нарощування ресурсної бази вуглеводнів за рахунок проведення геологорозвідувальних робіт на Прикерченському і Північно-Західному шельфах Чорного моря та в південній і західній частинах Азовського. Пошуково-розвідувальне буріння планується провести на 10 нових площах. За результатами геологорозвідувальних робіт очікується відкрити 2 — 3 родовища із загальними запасами вуглеводнів 60 — 70 млн т. у. п. За рахунок введення в дію нових родовищ і свердловин очікується довести об’єми видобутку природного газу у 2015 році до 1512,2 млн м3, нафти — до 306,8 тис. т.

Однак фінансування діяльності ДАТ «Чорноморнафтогаз» залишається вкрай незадовільним. Наприклад, у 2008 році воно склало 4,8 млн грн, у 2009-у — 7,9 млн грн, у 2010-у — 5,3 млн грн, тоді як вартість лише однієї розвідувальної свердловини на Суботинському родовищі становить близько 140 млн грн. Як зазначає керівництво ДАТ «Чорноморнафтогаз», економічно необґрунтована ціна на видобуті на українському морському шельфі енергоносії, постійно зростаюче податкове навантаження, насамперед рентних платежів, вкрай недостатнє бюджетне фінансування геологорозвідувальних робіт і висока вартість спеціальних дозволів на користування надрами не залишають ДАТ «Чорноморнафтогаз» власних інвестиційних ресурсів для розвитку.

Видобуток вуглеводнів на глибоководних ділянках є надзвичайно капіталоємним і ризикованим процесом. Наприклад, сьогодні вартість буріння однієї свердловини на глибині 2 тис. м перевищує 100 млн дол., а комерційна розробка двох основних нафтогазових родовищ лише на глибоководній ділянці українського шельфу Чорного моря може коштувати понад 15 млрд дол. Без залучення потужних іноземних інвесторів Україна не спроможна самотужки виділити такі великі фінансові ресурси.

СЬОГОДНІ уряд України лише намагається залучити деякі іноземні компанії. Однак перша така спроба, яка стосується американської компанії Vanco Prykerchenska Ltd., виявилася невдалою.

У 2007-у ця компанія отримала від уряду В. Януковича право на розробку найперспективнішої Прикерченської ділянки, загальна площа якої становить 12.96 тис. кв. км, глибина моря в її межах — від 70 до 2000 м. Власниками Vanco Prykerchenska Ltd. з рівними паями (по 25%) є Vanco International, DTEK Holdings Ltd. Ріната Ахметова, компанія Shadowlight Investments Ltd. російського бізнесмена Є. Новицького, а також австрійська компанія Integrum Technologies Ltd.

У травні 2008 року уряд Ю. Тимошенко анулював ліцензію на розробку шельфу, звинувачуючи компанію в порушенні українського законодавства під час проведення конкурсу на право

укладання угоди про розподіл продукції. Окрім призупинення реалізації угоди про розподіл вуглеводнів з компанією Vanco Prykerchenska Ltd., уряд Ю. Тимошенко відхилив також пропозиції про співпрацю з боку американської компанії Shevron, британської СВМ Оіl і канадської компанії Shelton.

Компанія Vanco Prykerchenska Ltd. подала позов на уряд України до арбітражного суду Торгової палати Стокгольма, який досі остаточного рішення не прийняв, оскільки сторони зупинили розгляд справи, намагаючись укласти мирову угоду, що їм наразі не вдалося. 6 липня ц.р. Кабінет Міністрів оприлюднив свій проект мирової угоди, датований 11 квітня 2011-го. Однак, за словами президента компанії Джима Бауна, Vanco Prykerchenska Ltd. досі не отримувала від українського уряду жодних офіційних повідомлень щодо мирової угоди.

Умовою української сторони є вимога отримати гарантію від акціонерів Vanco Prykerchenska Ltd. про те, що вони відмовляються від претензій до уряду України про відшкодування матеріальних збитків у розмірі 100 млн дол., яких компанія зазнала внаслідок розриву угоди у травні 2008-го. З іншого боку, сторони поки що не змогли узгодити юридичне закріплення довгострокових гарантій захисту інвестицій Vanco Prykerchenska Ltd. у розмірі 20 млрд дол. Наразі Мін’юст збирається укласти угоду з юридичною компанією Freshfields Bruckhaus Deringer LLP вартістю 662,5 тис. дол. для представництва інтересів уряду України в арбітражному суді Торгової палати Стокгольма. До речі, ця компанія обрана урядом України за неконкурентною процедурою ще у 2008 році і на її послуги витрачено вже кілька мільйонів доларів бюджетних коштів. У разі досягнення мирової угоди Vanco Prykerchenska Ltd. заявила, що розраховує почати геологороз-відувальні роботи на українській частині шельфу Чорного моря до кінця 2012-го.

Зміна власників, яка сьогодні відбувається в компанії Vanco Prykerchenska Ltd., певним чином ускладнює досягнення мирової угоди, оскільки практично зникає первісний суб’єкт переговорного процесу, початого ще у 2007-у. Так, у вересні 2011 року компанія «Лук-ойл» придбала 50% акцій американської компанії Vanco International Ltd., якій належить 25% в компанії. Як стало відомо, метою «Лукойлу» є також купівля австрійської компанії Integrum Technologies Ltd., що кардинально послабить позиції компанії ДТЕК Ріната Ахметова у Vanco Prykerchenska Ltd. Якщо «Лукойлу» вдасться здійснити цю оборудку, то в компанії Vanco Prykerchenska Ltd. нічого від Vanco не залишиться. На 75% компанія буде російською і лише на 25% —українською.

Ситуація, яка склалася навколо компанії Vanco Prykerchenska Ltd., є прикладом політичної та економічної конкуренції навколо реалізації проектів освоєння українського шельфу Чорного моря, лобіювання в українському парламенті й уряді різними політичними і фінансово-промисловими групами інтересів компаній «Газпром» і «Лукойл» у їх намаганні взяти участь в освоєнні українського шельфу Чорного моря, а насправді — тримати під контролем розвиток української енергетики.

Історія конфлікту уряду України з компанією Vanco International Ltd. свідчить про те, що існуюча в Україні нормативно-правова база, яка регулює правові стосунки в енергетичній сфері, зокрема між державою й інвестором, є недосконалою і не відпо-відає сучасним вимогам. А це призводить до:

— втрати інвестиційної привабливості українських шельфів для сер-йозних інвестиційних компаній, які спеціалізуються на глибоководному видобутку вуглеводнів;

— формування непрозорого газового ринку, що дозволяє застосовувати корупційні схеми як нафтогазовим компаніям, так і чиновникам, відповідальним за видачу й анулювання ліцензій на проведення тендерів;

— виникнення конфліктних ситуацій і розбіжностей між державою та інвестором, що призводить до втрати позитивного іміджу країни як стабільного і надійного партнера й ус-кладнює проведення ефективної по-літики диверсифікації джерел енергоресурсів для України.

УРЯД України робить також спроби залучити до освоєння українського шельфу Чорного моря російський державний концерн «Газпром» і російську приватну компанію «Лукойл». У січні 2012 року дочірня компанія «Газпрому» — Gazprom International та НАК «Нафтогаз України» прийняли рішення про створення спільного підприємства для освоєння українського шельфу Чорного моря в районі структури «Палласа», розташованої на морському кордоні України та Росії в північно-східній частині Чорного моря. За деякими даними, розвідані ресурси цієї структури складають від 250 до 485 млрд м3 природного газу. Gazprom International має необхідні технічні засоби і фінансові ресурси для реалізації цього проекту і досвід розробки шельфу на Сахаліні і в Баренцовому морі. Для освоєння структури «Палласа», кажуть, уряд України має виділити близько 48 млрд грн ($ 6 млрд.).

Паралельно в уряді України роз-глядається можливість залучення близької до російської влади компанії «Лукойл» (Lukoil Overseas Holding Ltd.) для спільного освоєння трьох родовищ — Одеського, Безіменного і структури Суботіна. На освоєння цих родовищ наш Кабмін має виділити 16 млрд грн ($ 2 млрд.). Компанія «Лук-ойл» має досвід розвідки і видобутку енергоносіїв у Каспійському і Бал-тійському морях, а також на шельфах Румунії, Гани і Кот-д’Івуара, де вона співпрацює з компанією Vanco Energy.

Деякі українські експерти вважають, що «Газпром» і «Лукойл» швидше зацікавлені в тому, щоб затримати освоєння українського шельфу Чорного моря, ніж інвестувати розвідку і видобуток енергоносіїв на ньому, тим більше що для глибин понад 300 — 400 метрів ні «Газпром», ні «Лукойл» не мають відповідних технологій. На думку фахівців, не варто чекати, що «Газпром» і «Лукойл» створюватимуть для України альтернативу своєму паливу. При цьому експерти посилаються на ту обставину, що раніше Болгарія і Туреччина відмовили «Газпрому» в праві розробляти свої родовища на шельфі Чорного моря, побоюючись, що російська монополія, імітуючи свою участь, затягуватиме роботи.

(Закінчення у наступному номері)