«Чорноморська комуна» в «Челябинском рабочем»
Сьогодні наша газета вперше розповідає про одну зі сторінок своєї історії, пов’язаної з роками війни. Досі у всіх розвідках минувшини писалося одне й те ж: «Після героїчної оборони Одеси «Чорноморка» була евакуйована на Урал, до Челябінська, де злилася з колективом газети «Челябинский рабочий». До Одеси вона повернулася разом з визволителями 10 квітня». Все правильно, але не полишало одне питання: «А як там, у Челябінську, працювалося чорноморцям? Нехай там «Чорноморка» і не виходила, але одеські журналісти доклали праці, таланту і сил для мобілізації всіх ресурсів Уралу на перемогу».
Звичайно, найкраще було б поїхати до Челябінська на тиждень-другий у відрядження, покопатися в архіві, поговорити зі старожилами редакції. Сподіваємося, у майбутньому така можливість і з’явиться, але сьогодні фінансова ситуація не дозволяє цього зробити. І все ж ми розкрили ту сторінку. І як це часто буває, допоміг у цій справі випадок, точніше, добрі і небайдужі люди.
В Одесі живе ветеран Великої Вітчизняної Анатолій Васильович Смаглюк, який по війні тривалий час працював на Одеській залізниці, а зараз очолює раду ветеранів Одеського регіону магістралі. А в Челябінську живе Ганна Яківна Міщенко, яка в роки війни у складі 54-го евакопункту 8-ї гвардійської армії пройшла фронтовими дорогами від Дніпропетровщини до Берліна. Демобілізувавшись, закінчила залізничний вуз і пов’язала своє життя з Південно-Уральською магістраллю. Обоє — заслужені працівники залізниці. Добре знають одне одного, підтримують дружні зв’язки. Й ось, коли у челябінській газеті опублікували статтю про працівників одеської газети, які в роки війни були евакуйовані на Урал, Ганна Яківна розповіла про це Смаглюку. У свою чергу, Анатолій Васильович повідомив автора цих рядків, який теж колись працював на залізниці і був у добрих стосунках з ветераном. Далі все було справою техніки. Колеги з «Челябинского рабочего» надіслали нам той номер газети, за що колектив «Чорноморки» їм щиро вдячний.
Нижче передруковуємо публікацію з «Челябинского рабочего».
Валентин ЩЕГЛЕНКО.
До кінця першого військового року населення Челябінська збільшилося майже вдвічі. Воно росло стрімко: із територій, які опинилися в прифронтовій зоні, у наше місто були евакуйовані десятки підприємств та їхні трудові колективи, різні організації, тисячі, десятки тисяч людей. У цих умовах «Челябинский рабочий» міг сміливо оголошувати серед професіоналів найвищої проби конкурс претендентів на посади своїх співробітників. І редакція не пропустила цю нагоду. Хоча зі сьогоднішньої далечіні важко зрозуміти, чи справді була гостра необхідність заповнити вакантне місце, а чи людину просто намагалися підтримати в складних для неї обставинах. Був зарахований водієм, наприклад, педагог із вищою освітою, який жодного дня не працював шофером. Поповнення творчого складу ніяких за-стережень не передбачало, і тут газеті пощастило.
Так, восени 1941-го фоторепортером був прийнятий Євген Елленгорн. До моменту влаштування в «Челябку» у Євгена Яковича був майже 50-літній досвід фахового фотографування. До речі, у його художній студії у Твері разом із групою місцевих поетів знімався Сергій Єсенін. За плечами нового співробітника була робота в одній з найстарших організацій Академії наук СРСР — ЛАФОКІ (лабораторії науково-прикладної фотографії і кінематографії), а також участь у низці фотовиставок у СРСР і за кордоном, на деяких з них він відзначений нагородами. Завідуючою відділом мистецтва і літератури редакції працювала член Спілки театральних діячів СРСР, випускниця першого набору театрознавчого факультету ГІТІСа (знаменитий інститут театрального мистецтва — Прим. «ЧН».) Любов Фрейдкіна.
Літературним секретарем «ЧР» навесні 1942-го була оформлена Надія Гнєдіна. Закінчивши Вищі літературні курси, вона в середині 30-х років разом із чоловіком, першим секретарем і прес-аташе радянського посольства, жила в Берліні, писала для газети «За рубежом» і для «Литературной газеты», до початку війни працювала в журналі «Интернациональная литература» референтом з німецької літератури і літературним редактором відділу теорії і критики. Після евакуації з Москви до Челябінська Надія Марківна деякий час працювала у поліклініці, потім прийшла із заявою про прийом на роботу в «Челябинский рабочий». Тодішній редактор газети Федір Ліфшиць (до евакуації з Одеси — редактор «Чорноморської комуни». — Прим. «ЧН».) позитивно вирішив питання — підписав заяву. Треба сказати, що при цьому він брав на себе величезну відповідальність, тому що, я впевнена, знав про те, що чоловік Надії Марківни, який керував відділом преси Народного комісаріату закордонних справ, заарештований органами НКВС і засу-джений. Це питання старанно обійдене в автобіографії нової співробітниці, власноручно написаній нею. Можливо навіть, що писала вона цю біографію при безпосередній підказці редактора.
Було б великою сміливістю припустити, знаючи життєві дороги цих людей, про їхнє довоєнне знайомство. Але обоє були одеситами. А це за всіх часів спрацьовувало як своєрідний пароль. Як би там не було, Надія Марківна, на утриманні якої були дочка і мати, одержала місце в газеті. І, можливо, не раз згадувала Челябінськ, коли у Москві керівник письменницької спілки Олександр Фадєєв перешкоджав одержанню нею роботи в якості перекладача.
Що стосується журналістів-одеситів у «Челябці» військового часу, то це окрема сторінка нашої історії.
Їх було кілька — людей, які працювали в обласній газеті «Чорноморська комуна», що виходила в Одесі до останніх днів оборони міста, а потім тих, що зібралися в Челябінську довкола свого колишнього редактора Федора Ліфшиця.
Михайло ГОЛЬДБЕРГ до війни вступив на заочне відділення Літературного інституту в Москві. Він активно співпрацював з «Чорноморською комуною». Його нариси помітно виділялися на газетних шпальтах. Але в «Челябці» Гольдберг незабаром був переведений із літпрацівників у заступники відповідального секретаря. На жаль, круговерть цих обов’язків залишає мало часу для власне журналістської роботи. У 1944 році Михайло був відряджений у діючу армію, до челябінських танкістів-добровольців. З ними брав участь у визволенні Львова, допомагав працівникам політвідділу, а коли армія, наступаючи, рушила далі, на Захід, загинув. «Поранений на полі бою», — записано в журналі бойових втрат, який з-поміж інших документів військової пори тепер розсекречений і доступний. Це була не єдина бойова втрата «Челябинского рабочего» у роки Великої Вітчизняної війни, але Михайло загинув на фронті у званні цивільного журналіста. І такий він був у нас один.
Софія ШТЕРЕНБЕРГ. Вона також із «Чорноморської комуни» і теж була серед захисників Одеси до жовтня 1941-го, тобто до евакуації. Діставшись Уралу, зупинилася в Міасі. Тут тоді працювала молодша сестра Софії — геолог, разом з нею жив батько. Софію взяли на роботу в міаську, тоді районну, газету, доручивши їй завідувати сільськогосподарським відділом. Через два місяці вона прийшла в «Челябинский рабочий». Тут одеситка очолила партійний відділ, а коли Одеса була звільнена від фашистів, повернулася в рідне місто.
Ще один представник «Чорноморської комуни» — Абрам ШТЕЙНБЕРГ. Пропрацював у ній близько 10 років — був літературним працівником, завідуючим відділом. Напередодні війни ЦК ВКП(б) України призначив його директором видавництва, в якому виходили «Чорноморська комуна» та інші видання Одеської області. Також захищав Одесу до останніх днів. Чи знав Абрам Мойсейович, який на початку 20-х років був кур’єром Одеської губчека, що тут, у Челябінську, куди він потрапив, ще кілька років тому жив відомий одеський опер по боротьбі з бандитизмом Осип Шор, з якого Ільф і Петров писали свого Остапа Бендера? Осип Шор «допомагав своєму другу, директору тракторного заводу, піднімати народне господарство», а Абрам Штейнберг, призначений заступником редактора «Челябинского рабочего» з фінансово-господарської частини, взяв на себе турботи щодо забезпечення роботи друкарні, побутового облаштування редакційного колективу. Він повернувся в Одесу лише в 1946 році. У книзі наказів так і було записано про причину звільнення з роботи: «У зв’язку з відрядженням в Одеський обком ВКП(б)».
У всіх одеситів-журналістів був досвід роботи в особливих, практично військових умовах. Одеса, яка більше двох місяців перебувала у ворожій облозі, систематично піддавалася бомбардуванням та артилерійським обстрілам, у місті були проблеми з продовольством, прісною водою. Але газета продовжувала виходити, городяни передавали один одному листівки, надруковані «Чорноморською комуною». Кореспонденти їздили за матеріалами на передову, що проходила буквально на міських околицях. Це було небезпечно, і журналістський колектив зазнав втрат. До речі, потім газета «Чорноморська комуна» була нагороджена медаллю «За оборону Одеси».
В обложеній Одесі двічі побував власкор «Красной Звезды» Костянтин Симонов. Він дав у «Чорноморську комуну» свій вірш «Захисникам Одеси», де він і був опублікований 25 вересня. А через п’ять днів був відданий наказ про евакуацію військ з міста...
...З Одеського краєзнавчого музею мені надіслали ксерокопії кількох фотографій, зроблених в обложеній Одесі. На одій з них — журналісти «Чорноморської комуни». У центрі — редактор Федір ЛІФШИЦЬ. Він очолив газету в січні 1941 року. І не тільки керував нею, але й писав для неї: перо своє вигострив у молодіжній пресі, у газеті «Комсомолець України», армійській газеті. У воюючій Одесі по руках ходила листівка з текстом «Листа фашистському фюреру від нащадків запорожців». Її автором був
Ф. Ліфшиць. «...Вирішили ми з тобою, сучий сину, поговорити сам на сам. Як заповідали нам наші прадіди і діди, нехай на тебе зваляться всі біди. На цьому ми писати кінчаємо й одного бажаємо, щоб у тебе, пса, застрягла в роті польська ковбаса, щоб ти зі своїми муссолінами подавився грецькими маслинами. І тебе, лютий гад, не мине радянський снаряд. Передай це Герінгу, Геббельсу, Ріббентропу і поцілуй їх заодно в...» Коли кілька років тому одеський музей підготував спеціальну експозицію, присвячену журналістиці воєнних років в Одесі, там було і про цю листівку, і про її автора. Чи вірити, але примірник «послання» у 1945-у знайшли підшитим до якоїсь справи у берлінській рейхсканцелярії. Справа збе-рігалася під грифом «Абсолютно секретно». Я прочитала про це в сучасному одеському альманасі «Дерибассовская — Ришельевская».
Челябінськ, звичайно, не Одеса, та й зима 1941 — 1942 років — не перше воєнне літо. Саме під Новий рік ЦК ВКП(б) направив Федора Васильовича на Урал, в «Челябинский рабочий». Редакція тоді вже кілька років як обжила колишній особняк купця Архипова по вулиці Комуни. Вигляд будинку, його кахельні печі, ліпнина, тонкий художній розпис стелі парадної кімнати мало поєднувалися з «бучею — бойовою, кипучею», що панувала тут. Зате просторе приміщення дозволяло розмістити колектив газети, що збільшився. Адже в нього незабаром влилися і колеги з челябінських, закритих у зв’язку з військовим часом, газет. Щоправда, через деякий час скорочення зазнав і штат самої «Челябки»: із 60 до 40 осіб. Скорочується й обсяг газети — до двох шпальт.
«Челябинский рабочий» під час редакторства Ліфшиця був суворий, офіційно підтягнутий. Гумор — за межами газетних сторінок. Велика підвальна стаття, що дозволив собі редактор у номері, який вийшов до дня чергової, 25-ї, річниці Жовтневої революції, сповнена не властивого йому пафосу: «Підвівся на диби Урал. Струснув сивиною Златоуст, пригадав він, як кував зброю ще Петру Першому. Палахкотять вогні Магнітки, ллється грізна сталь, кується неприступна броня. Мчать на захід вантажені грізною уральською зброєю поїзди...»
Газета активно використовує таку форму роботи, як виїзні редакції. Влітку 1942 року починають виходити щоденні «бойові листки» на будівництві Челябінського трубного заводу, у листопаді виїзна редакція «ЧР» працює в Коркіно — «у зв’язку з винятковим значенням підйому вуглевидобутку». Журналісти підготували і спеціальний ілюстрований випуск «Челябинского робочего». Він називався «Челябінці — героїчному фронту». Цей спецвипуск взяла із собою делегація земляків, яка вирушила на передову, щоб поздоровити бійців зі святом Червоної армії і передати їм зібрані південноуральцями подарунки.
«Ліфшиць був веселою людиною, любив жарт, анекдот, експромт. Рідко літучка закінчувалася без сміху, посмішки, — згадував Федора Васильовича Володимир Ніколаєв, який працював з ним у перший повоєнний рік в одеській газеті. — Все життя буду вдячний Ліфшицю. Він навчив нас бути завжди в доброму настрої, у будь-яких ситуаціях не розгублюватися. «Жодної години — без жарту» — його девіз». Ще розповів
В. Ніколаєв про те, що редактор запровадив у їхньому колективі «літературні середи» — зустрічі в редакції з цікавими людьми.
Тут не варто сумніватися: традиції цих «серед» Федір Васильович «вивіз» з Уралу. В «Челябинском рабочем» вони проводилися й під час його перебування, і багато-багато років по тому. А 1942 рік, на який випало редакторство Ліфшиця, був для подібних заходів особливо сприятливий. Адже у Челябінську тоді працював академічний Малий театр. Місцеве видавництво очолював письменник Лев Нікулін, евакуйований із сім’єю в нашу область. У цьому артистичному, інтелектуальному товаристві редактор обласної газети був своєю людиною. Багато в чому завдяки і йому «Челябинский рабочий» міг запросити до себе найіменитіших гостей.
З місцевим партійним начальством Ліфшиць спрацьовувався не без складнощів. Це «середовище» було явно не для нього. Можливо, позначалося те, що Семен Петров, який працював редактором «Челябки» до нього, був затверджений першим секретарем Міаського райкому партії, залишився в області й упереджено оцінював успіхи і прорахунки керівника, що прийшов йому на зміну. На те у попередника Ліфшиця були всі права, адже саме при ньому газета стала учасницею ВДНГ. Як би там не було, але наступний 1943 рік, «Челябинский робочий» зустрів з новим редактором.
Олена ФРАНЦЕВА.
м. Челябінськ.
НА ЗНІМКАХ: червень 1942 року, гості чергової «середи» у «Челябинском рабочем» — лауреат всесоюзних і міжнародних конкурсів Еміль Гілельс і лауреат Сталінської премії композитор Дмитро Шостакович (у першому ряду в центрі). Ліворуч від них «по-одеськи» неофіційно, у білій сорочці редактор газети Федір Ліфшиць. Праворуч від гостей — «своя» людина в редакції — тодішній директор Челябінського книжкового видавництва письменник Лев Нікулін (фото на 1-й стор - з архіву Олени Францевої);.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206