№ 58 (21322) субота 28 липня 2012 року

Леонід Кравчук написав два листи Вікторові Януковичу щодо мовних законопроектів

— Пане президенте, зовсім неподалік від вашого офісу (офіс — на столичній вулиці Грушевського. — Прим. «Країна») голодують люди за українську мову. Підходили до них?

— Я бачив. Зупинявся там. Не заходив, щоправда, до них, бо була дуже гаряча пора. Люди в бойовому стані. Довкола багато «Беркуту». Я постояв, думаю: не заходитиму в глибину, щоб не потрапити під розборки.

— Співчуваєте їм?

— Це — погано, що так сталося з мовою. Дуже погано. Я вважаю, що в Україні є група людей, які перебувають під впливом не тільки внутрішніх, а й зовнішніх причин. Вони весь час нудьгують за тим, щоб знайти якусь проблему в суспільстві й загострити її. Називаю їх «радикалекстремістами». Вони не володіють достеменно проблемами, які порушують. Роблять це заради конфлікту, щоб викликати протистояння і розкол. А питання мови, церкви й територіальної цілісності — найбільшої ваги для суспільства. З ними не можна гратися. Не лише в нас — ніде. Скільки знаємо з історії різних країн, коли ці питання розколювали суспільство і призводили до конфліктів.

— Кажуть, ці «екстремісти» сидять в Адміністрації президента...

— Гадаю, вони сидять у Верховній Раді. Саме там готують проекти подібних документів. Перший був півроку тому. Троє депутатів — Гриневецький, Єфремов і ще хтось (Петро Симоненко. — Прим. «Країна») — запропонували зробити російську другою державною. І вже цей законопроект виносився на Верховну Раду. Я написав листа президентові України. Аргументував фактично, політично і морально, що цей документ зараз був би небезпечний для України. Що підстав для його прийняття нема жодних. Президент прочитав, зателефонував мені — ми зустрілися. Він сказав: «Леоніде Макаровичу, я вас почув». І питання зійшло з порядку денного.

Того дня, 19 липня, Золота зала Літературного музею гостинно приймала найстарішу на Одещині газету «Чорноморські новини», яка відзначала своє 95-річчя. Приймала журналістів «Чорноморки», її авторів, читачів, благодійників — тих, хто творить і підтримує український за мовою і за духом часопис.

Ювілярку прийшли привітати архієпископ Одесько-Балтської єпархії Української православної церкви Київського патріархату владика Яків та екзарх Одесько-Кримський Української греко-католицької церкви владика Василь, представники творчих спілок, громадських організацій, колеги з інших ЗМІ...

Кого там напевне не було — це нинішніх владців. Ні міських, ні обласних. А що їм там було робити? Вони шанують ту історію, яку пишуть самі. Вони гортають ті видання, зі шпальт яких на них дивляться їхні ж портрети. Та воно й до кращого, що їх не було, — обійшлося без фальші, без гордині.

Духовні особи і письменники, історики й філологи, художники і музиканти, бібліотекарі і вчителі, громадські лідери і студенти... У Золотій залі була еліта української Одеси, може, навіть ядро того українського світу, який, за словами господині Українського дому в Одесі Наталі Чайчук, мусимо збудувати в нашому місті, в нашому краї, в нашій державі.

«Захищати Україну, будувати Україну треба там, де ти живеш — у своєму місті, на своїй вулиці, у своєму домі» — такого висновку дійшли учасники міжобласної відео-прес-конференції між Києвом та містами: Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Сімферополь, Суми, Херсон. Відеоміст мав на меті проведення всеукраїнського мозкового штурму «Як я можу захистити Україну?».

Тема захисту України — української нації, української ідентичності, української мови — за два останні десятиріччя ще не була такою актуальною, як сьогодні. Упродовж короткого часу, після злодійського ухвалення законопроекту «Про засади державної мовної політики в Україні», який ставить під загрозу існування української мови — що б там не говорили «регіонали» та комуністи, — в країні активізувався громадський рух проти нововведень у мовну політику. Адже зрозуміло: якщо закон набере чинності, російська мова, яка сьогодні й без того посідає панівне становище в державі, стане єдиною державною мовою, а конституційна державність української — лише декларативною. Саме цього й домагається партія влади. Сьогодні Україні не вистачає не законів та указів, а патріотів-державців, які мали б подавати приклад чесного, безкорисливого служіння країні, любити її в собі, а не себе у ній, були б готові покласти за неї навіть власне життя. Тож цілком природно, що рух за збереження української мови, проти нелегітимного ухвалення законопроекту переріс у захист української ідентичності, властиво, захист України, суверенність якої опинилася під реальною загрозою.

Удачі вам усім!

На вас чекають важкі часи, на жаль. Як і на всіх нас…

Колись, у 2004-у, перед третім туром президентських виборів, коли ми всі так покладалися на того, не хочу навіть його прізвища називати, «Дзеркало тижня» вийшло з абсолютно чистою другою полосою. Уявляєте, полоса А-2 — абсолютно біла... І тільки в самісінькій середині, невеликим шрифтом, два рядки Франка: «Се остання війна. Се до бою чоловіцтво зі звірством стає».

І що? Чоловіцтва нема. Звірство мутує і звіріє...

Мусимо бути сильними.

Коли шотландці перемогли останню битву проти Англії у багаторічній виснажливій війні за незалежність, у країні залишилося менше тисячі чоловіків — решта полягли... Жінок — сотні тисяч, а чоловіків — менше тисячі... Але то було чоловіцтво!

Одеська обласна організація Всеукраїнського об’єднання «Свобода» спрямувала до Генеральної прокуратури та Президента України заяву з вимогою перевірити факти тиску на освітян Одеси, який чиниться з боку міської влади для примусового переведення шкіл на російську мову навчання. «Свободівці», вимагають вжити заходів для недопущення порушення мовних прав одеситів на навчання українською мовою та відновлення україномовних шкіл.

«19 липня 2012 року на відкритому засіданні комісії Одеської міської ради депутати Олексій Косьмін та Олександр Васильєв заявили, що в деяких школах міста, зокрема в школах № 53 та № 69, не створюються російськомовні класи через начебто спротив адміністрацій цих шкіл, а насправді, як виявилося, через недостатню кількість дітей, які бажають навчатися російською мовою. Незважаючи на це, з боку вказаних депутатів пролунали погрози про накладення дисциплінарних стягнень, до звільнення включно, на тих ке-рівників шкіл, які не будуть створювати фактично в примусовому порядку російськомовних класів.

Продовження. Початок у номерах за 7, 12, 14, 19 та 26 липня.

За сімдесят із чимось там років КПРС так і не змогла виховати когорту управлінців, які були б здатні тверезо і точно оцінювати економічну чи політичну ситуацію, приймати виважені рішення. Це не припущення: якби ми мали фахову управлінську систему і школу, то ніколи б не опинилися в такій ямі, як у «перестройку», і тим більше — ніколи не наробили б стільки дурниць, розвертаючи величезну країну назад, у примітивний капіталізм, а не прокладаючи курс вперед. Гайдар не даремно зітхав про розстрільний полк — такі «реформи» як у Росії, так і в інших пострадянських країнах неодмінно ведуть до бунтів і революцій. Замирення підданих можливе тільки авторитарним правлінням чи диктатурою.

Й ось, із ґулями і синцями, які Україна набивала впродовж 20 років, шукаючи свій особливий шлях в економіці і політиці, ми опинилися в руках «справжніх професіоналів». Проффесорів. Магістрів, вихованих практикою донецьких бригад. Геніїв відібрати все у чужих і поділити серед своїх. Скажіть, що це вам нагадує? Правильно. Зону.

Через кілька місяців добігає завершення термін повноважень Верховної Ради чинного скликання. Цей парламент, безперечно, увійде в історію як ганебний приклад політичної корупції, зради, продажності і беззаконня. Саме завдяки більшості депутатів, в яких відсутня українська свідомість, реальністю став організований з парламенту за сприяння московських холуїв наступ на основу української незалежності — українську мову. Натомість Янукович із корумпованими посадовцями й олігархами отримали безперешкодну можливість прискореними темпами покращувати своє життя, перетворюючи країну в найбіднішу державу європейського континенту.

Чинна «тушкована» Верховна Рада остаточно перетворилася в орган для ухвалення рішень, потрібних для кримінально-олігархічних кланів. Партія регіонів і її по-літичні васали в парламенті діють нахабно й цинічно. Вони широко використовують методи звичайних шулерів і не зупиняються перед брутальним фізичним насильством. Вірна Януковичу парламентська більшість плює на закони, регламент, мораль. «Кинути» опонента, «розвести, як кошенят» політичних противників і народ, працювати на власні кишені, а не на українську націю є нормою поведінки провладної більшості парламенту.

Початок у номері  за 26 липня

Інь фестивалю

«Кіно в собі» та «кіно для нас» Тодда Солондза

Вважається, що Тодд Солондз знімає кіно для інтелектуалів. Однак, приїхавши до Одеси, сам американський режисер та сценарист таку думку спростував: «Я хочу і роблю фільми, які подобаються насамперед мені. Я не працюю на касу. Інші режисери знімають один фільм для себе, інший — для заробітку. Я так не можу, я хочу все — тільки для себе. А якщо фільм, який ви зняли, нікому не сподобається, — не біда».

Під час зустрічі митця з учнями Літньої кіношколи здалося, що він — прихильник філософії Локка і Канта, які ще у ХVIІІ сторіччі розробили концепцію світосприйняття з урахуванням особливостей способу людського сприйняття дійсності. Великі мислителі розмірковували про «річ у собі» (річ, як вона існує сама по собі, незалежно від нас та нашого сприйняття) і «річ для нас» (річ, як вона відкривається людині у процесі її пізнання), а Тодд Солондз мовив про те, що шукати дороговкази у кіномистецтво не потрібно. Мовляв, ніхто не має права вказувати глядачеві, який фільм — вартий уваги. Тому що кіно — це, до певної міри, «річ у собі», яка кожному відкривається по-різному, бо в кожного — свій життєвий досвід, який впливає на сприйняття картини.

Виставка до 195-річчя від дня народження Івана Айвазовського

16 липня в Одеському художньому музеї відкрито виставку творів Івана Айвазовського (1817—1900). Тут представлені як твори з постійної експозиції, так і з фондів музею, не доступних широкому загалу. Ці заходи проводяться на виконання постанови Верховної Ради України, згідно з якою 17 липня на державному рівні відзначалося 195-річчя від дня народження видатного мариніста.

Відкриття виставки відбулося у великому «танцювальному» залі музею за присутності міського голови Олексія Костусєва, заступника начальника управління культури і туризму облдержадміністрації Ярослави Різникової, начальника міського управління культури і туризму Наталії Маркової, віце-консула Греції в Одесі Андреаса Цакаса, генерального консула Росії в Одесі Олександра Грачова, в. о. директора Художнього музею Віталія Абрамова та інших.

У суботу, 21 липня, відбулася церемонія закриття міжнародних миротворчих навчань «Сі бриз-2012».

Напружені тренування військових з різних країн тривали впродовж двох з половиною тижнів. Оскільки цей вишкіл вояків — абсолютно мирна ініціатива, організатори подбали про максимальну поінформованість населення щодо всіх етапів навчань. Відтак журна-лісти мали змогу бути присутніми на сухопутному, морському, авіаційному та водолазному компонентах «Сі бирзу».

Наше знайомство з морською частиною маневрів розпочалося у Практичній гавані Одеського порту. Звідси військовий катер «Південний» доставить нас у відкрите море. Вирушаємо. У гавані залишаються корабель грузинської берегової охорони «Сухумі» та два турецькі ракетні корвети «Калкан» та «Туфан». Трохи далі видніється наш знаменитий навчальний вітрильник «Дружба». Одеса вже вдалині, довкола — хвилі Чорного моря.