Своїм свавіллям себе ж і знищать

До якої ж ницості треба дійти, щоб так негідно чинити з малечею в нестерпну спеку, виставляючи її на противагу запланованій акції політичних опонентів?!

Музика продовжувала горланити на пустому майданчику. Учасникам мітингу довелося щільніше гуртуватися біля мікрофона, аби почути промовців, один одного.

Гніву не було меж: це ж так зневажають людей, їхнє законне право на зібрання, прагнуть заглушити, залякати нахабним свавіллям. Один за одним підходили до мікрофона промовці. Активістка партії «Фронту змін» Людмила Білоус мовила, що все це нагадує їй 2004 рік.

— Але ми не боїмося, ми не стали бидлом, у яке нас прагнуть перетворити, — рішуче заявила жінка. — Покажемо, що ми не боїмося, нас не розтоптати і не залякати.

Активістка ВО «Батьківщина» Людмила Сажина приїхала на мітинг з Кодими. Вона теж закликала не схилятися, не боятися ніяких залякувань.

— Нехай вони нас бояться, — сказала промовець. — Вони ж самі себе таким чином знищать. А наше завдання — розвінчувати облудну політику нинішньої влади, звідки чуємо одні тільки лозунги, лозунги... Де їхня правда? Хоча б про так званий «Народний бюджет», про 8 тисяч оголошених добрих справ. Куди, на що наші гроші йдуть? Погляньте лише на місцеві дороги, з них в усьому світі починається цивілізоване життя. Руїну маємо, а не дороги.

Додала до ганебного переліку «добрих справ» нинішньої влади голова Балтської районної об’єднаної організації захисту інтересів людини Валентина Єфімова. Це, за її словами, під прикриттям так званої оптимізації відбувається нищення сільської медицини, бібліотек, шкіл. Людей не бажають чути й слухати ні міська, ні районна влада. Про яке ж покращення життя вони постійно просторікують? Все дорожчає, і невідомо, куди діваються «зекономлені» тими пертурбаціями, з дозволу сказати, нова­ціями кошти. Треба нам діяти активніше, щоб розкрили люди очі, розліпили вуха, свідомо відрізняли брехню від правди, — таким було її побажання землякам.

Пізніше жінка розповіла мені про свавілля, яке вчинили з потурання місцевої влади в селі Чернечому. Зараз у районі вихваляються, який пречудовий дитячий садок став до ладу в навчально-виховному комплексі «ЗОШ — дитячий садок». Справді, все тут чудово, все передбачено. Як мовиться, з кілочка директор школи Віктор Кучер і днював, і ночував на цьому дуже потрібному селу об’єкті. У березні сповнилося чоловікові 55 років, його вітали, вручали грамоти. А через півтора місяця він уже став непотрібним, по суті, вигнали з посади. Районній владі забажалося влаштувати на його місце свою людину, хоч менш досвідчену і менш фахово підготовлену. Такі кадри тут популярні, до речі. Не обійшлося, звісно, в ображеного чоловіка без серйозного серцевого нападу.

Оглушливу музику на якийсь час спинив приїзд народного депутата Лесі Оробець. Її виступ не був багатослівним. Повідомила, що скарги з Балтського району вже зашкалюють, йдуть потоком. В Україні більше 300 шкіл спіткала сумна доля «оптимізації», по суті закриття, незаконно, без необхідної згоди громади. Про дві закриті таким чином школи в Балтському районі вже лунало з трибуни Верховної Ради. Депутат мовила добре, вдячне слово на адресу балтян — відчайдушних захисників шкіл, які влада намагається закрити, — вчителів, батьків, школярів, громадськості. Це — добрий приклад іншим, і вони вірять, що переможуть, зі свого боку вона теж допомагатиме їм.

До народного депутата підходили зі своїми болями, запитаннями люди, розповідали про вчинене проти них беззаконня. Марія Убейник, колишня директор Кармалю­ківської середньої школи, повідомила про розправу, яку над нею вчинила місцева влада. На шкільних батьківських зборах, чомусь під головуванням начальника райвід­ділу освіти Оксани Ласкорунської, її звільнили (рішенням тих зборів) з роботи. Сфабрикували карну справу. І вона, і її чоловік, педагог, ось уже півтора року без роботи. Всі їхні скарги, апеляції, звернення у вищі інстанції пересилаються тим, на кого ті скарги. Нема кому розі­братися по суті, захистити. Чоловік з Бендзарів скаржився на сільського голову і місцевого фермера-орендаря, котрий зайнявся самозахопленням землі, і ніякої управи на те нема...

Підходили ще люди. І в кожній оповіді поставало безкарне свавіл­ля, свавілля, свавілля.

Леся Оробець виявила бажання побувати у нескорених борців за рідну школу — в селі Переймі. Біля освітнього закладу зібралося чимало переймівчан. Вона оглянула приміщення школи, побачила створені там умови для учнів, педагогів і була від того приємно вражена, заявивши, що таких сільських шкіл у нашій країні не вельми й багато. І як же можна її так безкарно нищити, «оптимізувати», коли поруч існують розвалюхи?! Присутні нагадали, що школа — то дітище селян, створене їхніми руками. Зі стін за­кладу вийшли тисячі гідних, до­стойних людей. І серед них — один з невдячних — нинішній голова райдержадміністрації Василь Бабанський, з ініціативи якого і почалося те нищення. Щоправда, свого часу він заявив, що вважав себе в цій школі наповнювачем. До речі, вона була однією з кращих у районі, базовою. Сюди ходили діти з п’яти навколишніх сіл. Ветеран праці Микола Євсеєнко аж заплакав, коли розповідав, як колись згадуваному район­ному очільнику навіть чобітки й фуфайчину віддав, аби хлопець не мерз. Й ось яка тепер чорна невдячність...

До честі переймівчан, вони майже виграли справу. Районний суд скасував незаконне рішення про переведення цієї школи з середньої загальноосвітньої у початкову. Обласний апеляційний суд підтримав це рішення. Але на місці справа не просувається. Все з боку влади залишається незворушним. Вона подала на касацію.

Що далі робити? На це запитання переймівчан Леся Оробець відповіла: діяти! Вимагати від виконавчих інстанцій втілити негайно ті судові рішення у життя, до початку нового навчального року. Касацію можуть не розглядати роками. Тож не варто втрачати час. Зі свого боку «Фронт змін» всіляко сприятиме людям, школа ця стоїть на постійному контролі.

Переймівчани розходилися по домівках окрилені тією обнадійливою зустріччю.

А як сприймає цю ситуацію сам голова Балтської райдержадміністрації, випускник Переймівської середньої школи Василь Бабанський?

Народний депутат Леся Оробець мала з ним коротку розмову, яку чули й ми, журналісти. О, Василь Маркович почувався задоволеним господарем, усе в нього, бачте, в порядку. Рішення про оптимізацію шкіл? То не його компетенція: там господар — райрада. І взагалі, він не учасник судових процесів. Похвалився, мовляв, ми єдині в державі виконали програму дошкільної освіти, он 7 дитсадків відкрили (чи й не шляхом, у тому числі, переведення шкіл у дитячі садки?). Вважає, що і в Кармалюківці все зроблено чітко й чесно. І всі школи, котрі потребують підвезення дітей, забезпечені автобусами. Цього року додаються до того парку ще 11 машин. Не уточнив, щоправда, цей «економний» керівник, у що обійдеться той парк, його обслуга та самі перевезення для бюджету.

Поцікавилася принагідно народний депутат долею колись відомого на всю країну Балтського молочноконсервного комбінату, який випускав різні молокопродукти, в тому числі й сухе молоко, повноцінний замінник материнського грудного. Чи все вже там розпиляли на металобрухт?

— Ще не все, — розвів руками Василь Бабанський. — А припинив існування тому, що Росія з 2010 року відмовилася від нашої продукції. Тепер тут приватний власник, і від того купа мороки, в тім числі й екологічних.

Це підприємство, як пам’ятаємо, було унікальним. Та й відчутною мірою вирішувало проблему зайнятості населення, у першу чергу молоді. Розірвалися зв’язки з Росією? А чи шукали інших партнерів? Кілька хвилин потому Леся Оробець зателефонувала обізнаному у тих питаннях авторитетному фахівцю, і той вкрай здивувався: така продукція у світі дуже затребувана, звернулися б, скажімо, до Китаю, там одразу вхопилися б за такого постачальника!

Але то серйозна робота, а не владні витребеньки зі згаданою «оптимізацією» під невідомо чиї інтереси. Зрештою, чому невідомо? Ось, наприклад, переймівчани казали, що приміщення їхньої школи мали намір забрати під швейну фабрику, до якої не сторонніми будуть і деякі районні очільники.

У кабінеті голови райдержадмі­ністрації я помітила цікаву для себе деталь: на стіні з обох боків державного герба висять два портрети. Перший — губернатора неіснуючої губернії Е. Матвійчука, другий, праворуч, — Президента України В. Януковича. Поцікавилася, чи то така вказівка з одеських верхів, чи власна ініціатива Василя Марковича. Досі ж так пошановувалися у владних кабінетах лише Президенти. А в сільських, селищних радах району, бува, не продовжив цю галерею ще і його, В. Бабанського, портрет?

Пан Василь аж підскочив з крісла, мовляв, розмова закінчена, і дав відкоша:

— Це мій кабінет, захочу то й портрет тещі повішу!

І справді повісить. А що? Вважає, либонь, що то вже його приватний кабінет, а не державної уста­нови.

Невеселе враження лягло на душу від відвідин Балтського району, де на кожному кроці говорили нам про пихатість, свавілля, недоступність і глухоту влади. Єдине сподівання втішає тамтешній люд, що все скоро повинно змінитися на краще, і це у їхніх руках. Бо недостойно справжнім громадянам незалежної держави жити й терпіти, коли, за словами відомого правозахисника, поета Івана Світличного, панує «свобода хама й холуя».

Оксана ПОЛІЩУК.
Балтський район.

На знімку: народний депутат Леся Оробець під час мітингу у Балті.

Фото автора.