Переглядів: 1225

Як вижити під окупацією?

Коли два роки тому окремі українські інтелектуали називали нинішній владний режим «окупаційним», це виглядало як певне публіцистичне перебільшення. Однак нині сумнівів не зосталося: Україну справді окуповано представниками зажерливого, агресивного і безжального угруповання, яке загартувалося на теренах Донбасу в легендарних битвах 1990-х. Надії на те, що владний статус зробить з цих людей «націоналістів», не справдилися. Нинішні владці справді зубами (й не лише зубами) захищатимуть свої активи від будь-яких зазіхань. Але до всього іншого, що лежить в основі національної ідентичності — до української мови, історії, культури — вони лишилися, в кращому разі, байдужими, а частіше — різко ворожими.

По-інакшому, напевно, й бути не могло з огляду на своєрідний духовний досвід очільників нинішнього режиму, який формувався радянськими «зонами» й «афганами» (зведеними у символ доблесті), специфічними проповідями специфічних панотців (сповнених ненависті до всього українського) і кривавими «разборкамі», де діяв закон: або ти, або тебе. Ментально ці люди залишилися типовими «совками», але вже без решток радянського аскетизму й поваги до фаховості. Для них поступитися у будь-якій ситуації (байдуже, пропустити на вулиці своїм «лексусом» чи «майбахом» скромне чуже авто, яке їде по головній, чи почати переговори з опонентом щоб справді домовитися про компроміс, а не просто обманути) означає визнати себе «лохом».

Відтак українців два останні роки дозволено було ображати і принижувати — і з телеекранів, і з парламентської трибуни, і з владних крісел. Особливо діставалося тим, серед кого рівень національної самосвідомості з огляду на історичні причини виявився найвищим. Нема потреби зайвий раз цитувати пасажі Табачника, Колесніченка чи Болдирєва щодо галичан, згадувати щире обурення кримського спікера Константінова тим, що йому насмілюються слати з київських кабінетів листи українською, чи пасажі Богословської щодо недолугих «хахлів», які мають нахабство перекладати своєю недомовою Пушкіна! Як нема сенсу й пояснювати Табачнику, що ображати населення цілого регіону негідно не лише посадовця, а й просто інтелігентної людини (пан міністр щиро на цей статус претендує), чи розповідати Богословській, що сам Пушкін був вельми втішений, потримавши 1836 року в руках переклад «Полтави» пера юного Євгена Гребінки. Вони нас не почують, бо вважають, що недолюдей слухати взагалі не потрібно.

Відтак ухвалення закону Ківалова — Колесніченка стало цілком логічним кроком нинішньої влади. «Пацаны обещали — пацаны сделали». І не слід сподіватися, що й після нього все залишиться в мовному сенсі більш-менш як було, хіба трохи погіршає. За іншої влади в центрі й на місцях так справді могло б бути — цей хаотичний і відверто недолуго виписаний закон дає широкий діапазон можливостей. Але нема жодних сумнівів, що сьогодні його буде використано саме для швидкої й брутальної русифікації.

Причому йтиметься не про забезпечення мовних прав російськомовних у судах чи держустановах. Ці права й ра­ніше були забезпечені. Скажімо, суд у Миколаєві відразу ж задовольнив клопотання убивць Оксани Макар — слід думати, «людей російської культури» — вести слухання їхньою рідною мовою. Ні, йтиметься про повну й пришвидшену ліквідацію всіх острівців україномовності на Сході й Півдні та про зведення української до стану мови «гетто» в Центрі. (Із Заходом щось доведеться робити окремо, але колесніченки переконані, що впораються врешті-решт і тут. Причому зовсім не відпустивши горду Галичину «у вільне плавання», аби бодай тут українці як нація мали шанс зберегтися).

Отже, що робити громадянам окупованої країни?

Насамперед — і це слід пам’ятати — не ми єдині потрапляли в таку ситуацію. І поляки під гітлерівцями, й українці в Галичині 1920-х, і косовари в Сербії 1990-х зуміли не за кращих умов створити свої «паралельні держави», які опікувалися життям і потребами людей і навіть намагалися їх (скільки це було можливим за тих умов) захищати. Шанси українців на майбутнє залежать від того, наскільки вони зуміють створити такі формації у ворожій для себе державі, спираючись на структури громадянського суспільства.

Що ж до політики, то сьогодні розмови про «об’єктивно порожню національно-демократичну нішу» (прочитав цей коментар в інтернеті буквально напередодні парламентської катастрофи 3 липня) вже недоречні. До кращих часів у державі проліг чіткий поділ: влада й ті, хто її обслуговує (комуністи, литвинівці — може, вже без свого лідера-академіка, різні «технологічні» проекти, покликані зачищати опозиційне поле), — й опозиція. Яка може сьогодні діяти й бодай локально перемагати лише за принципом широкого народного фронту. Чи руху — як кому до вподоби. Поява на цьому полі дрібних партійок на кшталт гальванізованої «Нашої України» з її очіль­ником, який несе персональну відповідальність за змарновані сподівання Майдану-2004, — смерті подібна.

А щодо мови... Події 3 липня, поставивши її на межу загибелі, дали їй водночас і дуже суттєвий шанс. Цей владний режим став до української мови в настільки неприховано ворожу позицію, що сама мова мимоволі стає чинником консолідації всіх, хто не сприймає аморальності, захланності, жорстокості й брехні нинішньої влади. Чесні й порядні росіяни й російськомовні наші співвітчизники (переконаний — таких абсолютна більшість!) не можуть не визнати, що російська мова, за яку бореться влада, — це аж ніяк не мова Пушкіна і Толстого. Сьогодні це — мова безправ’я, гноблення й приниження всіх, хто живе на українській землі.

Чи зуміємо ми скористатися з цього шансу, чи зуміємо пережити час (можливо, що й тривалий) під окупацією, але врешті-решт звільнитися й відродитися — залежить від усіх нас. І обличчя інте­лігентних юнаків і дівчат, які стояли 4 липня під «Українським домом», вселяють надію.

Максим СТРІХА,
доктор фізико-математичних наук,
письменник, позапартійний.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorka@i.ua