Не карати, а лікувати й повертати до життя

ООН закликає всі країни світу вирішувати проблему наркотиків за допомогою підходу, головними складовими якого є охорона здоров’я, розвиток і права людини. Чиї права? Наркоманів? Виходить, що саме так. Цим обуряться ті, хто став жертвою людини «під кайфом»: побитим, пограбованим; тим, у кого дітей чи батьків наркомани долучили «до справи»… Щоб отримати дозу — вони не зупиняються ні перед чим. Такі обурення зрозумілі, однак іншого виходу, як лікувати й повертати наркоманів до нормального життя, ми просто не маємо.

ООН у своїй доповіді наводить страшні цифри збільшення виробництва наркотичних речовин у світі. Десятки країн живуть з того, що вирощують опійний мак, марихуану, іншу отруту, якою торгують. Долучається до цього й хімічне виробництво наркотичних речовин. Їх же треба комусь збувати. «Легальна дурість» і зловживання лікарськими засобами рецептурного відпуску також призводять до залежностей.

У багатьох країнах масштаби немедичного споживання лікарських засобів, що належать до рецептурних, перевищують масштаби споживання будь-яких контрольованих речовин. У той час як споживання заборонених наркотиків значно вище серед чоловіків, ніж серед жінок, немедичне споживання транквілізаторів і седативних засобів вище серед жінок, що підтверджується наявними даними. Серйозну тривогу викликає та обставина, що зловживання транквілізаторами і навіть седативними засобами може перетворитися на залежність, що особливо небезпечно для жінок.

Україна належить до числа країн, де ймовірність зростання рівня споживання наркотиків досить велика. Завдання міліції — перекрити канали постачання психоактивних речовин на територію держави, забезпечити контроль за підприємствами, які виготовляють чи використовують при виробництві такі речовини, нейтралізувати поширення наркотиків у школах, клубах, серед студентів, боротися з кустарним виробництвом наркотичних засобів.

Дурман на нас налазить звідусіль. Переживаємо справжні атаки наркоторговців. Новини рясніють від такого: «Служба безпеки України спільно з державними митною та прикордонною службами затримали захований в ананаси контрабандний вантаж: 38 кг кокаїну на 7,5 млн доларів в Іллічівському морському торговому порту. Наркотики були заховані всередину ананасів, склеєних парафіном»; «три кілограми опію спробували завезти до Одеси через повітряні ворота двоє жінок-наркокур’єрів у пачках жіночих прокладок»…

Стільки ловиться, та невідомо скільки згуби потрапляє за призначенням. А що багато — про те свідчить кількість наркоманів. «Стараються» й свої, місцеві, висаджуючи на продаж плантації конопель, маку, іншого дурману, перепродуючи наркотики, знаходячи клієнтуру.

Злочинці не бояться ні людського осуду, ні тюрми, ані Божої кари. Шалені прибутки від збуту затуманюють розум, не згірше від наркотиків.

Дані про кількість наркоспоживачів беруться з офі­ційної статистики, яку веде наркологічна служба. Згідно з ними, кількість наркоманів щороку збільшується. Якщо в 2009-у споживачів ін’єкційних наркотиків в Україні було 290 тисяч, то в 2011-у — 332,2 тисячі (на обліку перебуває близько 150 тисяч). Ці цифри відносні, запевняють наркологи, бо насправді їх слід мало не подвоїти. Дехто оптимістично пов’язує статистичний ріст із хорошою роботою правоохоронців, медиків та сервісних громадських організацій, які їх знаходять, ставлять на облік і намагаються вилікувати й повернути до нормального життя.

Ще трохи поганої статистики: до свого повноліття кожна третя дитина спробувала наркотики, а 0,1 відсоток з них встигли стати наркозалежними. З діагнозом «наркозалежність» в Україні лікується майже 10 тисяч дітей.

І ще у когось при цьому повертається язик говорити про легалізацію «легких» наркотиків в Україні?

— Досвід боротьби з наркоманією, — каже головний нарколог Одеської області Ольга Замнюкова, — доводить, що найголовнішою ланкою є профілактика. Де­хто під профілактикою розуміє поширення агіток про шкоду наркотиків. Це неефективно. Тільки комплексна робота соціальних служб, медиків, правоохоронців, ЗМІ, при відчутній політичній волі, сприятимуть роз­в’я­занню проблеми. При цьому варто акцентувати особливу увагу на роботі з вразливими родинами, де є ризик спокуси наркотиками. У школах не просто говорити, що наркотики — це погано, а вчити дітей, як відмовитися від першої пропонованої (як правило, безоплатно) дози, вчити психологічним навичкам того, як поводитися в тій чи іншій ситуації. Важливо створювати альтернативу наркотикам — спорт, мистецтво, творчість… І ефективне лікування. З подальшою со­ціалізацією пацієнтів.

Наша держава — одна з перших за темпами поширення епідемії ВІЛ-СНІДу серед країн Європи. Чи не 50% усіх випадків ВІЛ простежується серед споживачів ін’єкційних наркотиків. Часто люди не знають, що інфіковані, й «несуть» ВІЛ у родини. Інфекція вже вирвалася з-під контролю.

Від наркоманів страждають і люди, яким необхідно отримувати знеболювальне. Йдеться, насамперед, про онкохворих пацієнтів. Тривала процедура призначення, виписування та звітності про використані знеболювальні препарати, яку проходять медики, призводить до того, що вони намагаються при найпершій можливості уникати її, тобто залишати тяжко хворих людей без знеболювального.

Наркозалежні громадяни, які задіяні в програмі замісної терапії (йдеться про так зване «зменшення шкоди» від вживання наркотиків, коли їх замінюють медикаментами, поступово знижуючи дозування), відходять від злочинності. Історії реальних людей, які пройшли таке лікування, — підтвердження тому. Скажімо, серед першої, пробної групи наркоманів, хворих на туберкульоз (25 осіб), які були задіяні в проекті замісної терапії й проходили лікування в Одеському  обласному протитуберкульозному диспансері, п’ятнадцятеро, один за одним, зійшли з дистанції, п’ятеро вилікувалися, але повернулися до свого, а п’ятеро — завершили лікування, пройшли курс соціалізації: знайшли роботу, одружилися, до них не мають претензій правоохоронці.

Це, на переконання одеських наркологів, — доволі втішний результат. Набрані нові групи наркозалежних, з якими працюють. Проектом вже охоплено близько тисячі наркоманів у нашій області.

Замісна терапія в Україні вперше була застосована вісім років тому. Нині нею користуються 6,5 тисячі споживачів ін’єкційних наркотиків у кількох областях України.

Одними репресіями з наркоманією не покінчити. Це вже давно всі зрозуміли. Потрібен комплексний підхід, в основі якого — антинаркотична пропаганда. Правозахисники називають наркоманів жертвами наркозлочинності, однак справжніми жертвами таких людей є ми з вами. Злочинність, поширення хвороб, величезні бюджетні витрати на лікування наркоманів (щоб ви­ділити на них — десь же урізається!) притупляють співчуття простих громадян і спонукають їх вимагати репресивних заходів, навіть страти, про що свідчать дані опитувань. Це неправильно. Боротися треба в кожній родині — за здоровий моральний клімат, за правильні життєві цінності та орієнтири, мобілізовувати громади, де шириться зло, тиснути на владу, якщо вона діє нерішуче.

Лікувати й повертати до нормального життя — ось єдино правильний шлях у ставленні до наркоманів, яким уже давно йдуть у розвинутих країнах світу. Якщо ми не підемо слідом за ними — нас просто знищать, згубивши наркотиками наших дітей.

Яна СТАСІНА.