Дочекалися «покращення», або Бібліотечне реформаторство по-балтськи

І діждалися! Чого? Негативного ставлення з боку місцевої адміністрації — представників влади. Думали нова (Партії регіонів) влада толерантніша, мудріша і краще розуміє наші проблеми. Все це «реформаторство» розпочало свою ходу з 2010 року — з виступів голови райдержадміністрації полинули звинувачення, що, бачте, вони (бібліотекарі) зберігали бібліотечну систему мало не увласних інтересах, (хоча ця справа є державною), що в селах обслуговуються «мертві люди» (в селах Балт­ського району — від 280 до 600, 800, 2200 жителів). І розпочалося «покращення» в культурі із скорочення ставок «за власним бажанням». Працівники бібліотек під тиском (їх почала залякувати сама начальник відділу культури) писали про переведення їх на 0,5 та 0,75 ставки (17 бібліотек), а на 1 травня 2012-го з них познімали ще по 0,25 ставки. Таким чином, сьогодні вони не отримують навіть мінімальної ставки. Ніякого законодавства ніхто не читав і, тим більше, не думав його дотримуватися.

Все це було моральною підготовкою громади району до зняття заробітних плат з бібліотечних працівників. А за «покращення життя та розвитку культури» взялися ще з кінця 2011 року: під назвою «оптимізація» почалася реорганізація, скорочення і взагалі закриття.

Начальник відділу культури і туризму райдержадміністрації С.М. Томіна вийшла з ініціативою про скорочення чисельності працівників ЦБС та тарифних ставок з порушенням законів України «Про працю», «Про культуру», «Положення про Централізовану бібліотечну систему», затвердженого Міністерством юстиції України і, відповідно, «Положенням про Балтську ЦБС». У своїх наказах начальниця посилається на «оптимізацію» бібліотечних закладів, не повідомивши профспілки за три місяці. До цього був виданий наказ про реорганізацію ЦБС. Хоча така реорганізація має проводиться з дозволу Міністерства культури України, відповідно до чинного законодавства про культуру. Та коли інформація про таке «покращення вже завтра» вийшла за межі кабінету начальника райвідділу культури і долетіла до районної прокуратури (яка, до речі, і відмінила наказ про реорганізацію та звільнення людей), але дуже хитро, через місяць після того, як проголосувала ра­йонна рада за закриття 7 сільських бібліотек та однієї міської бібліотеки, вирішила начальник відділу культури запитати згоди у Міністерства культури, та яку згоду вона отримала — не відомо і сьогодні. У телефонних розмовах з працівниками Міністерства культури вдалося з’ясувати, що згоду на закриття бібліотек вони дають, коли в населеному пункті залишається лише 15 жителів. Байдужі до освіти і культури люди можуть сказати: ну і що, що закривають, — туди ж ніхто не заходить... Та ми на це можемо відповісти: заходять, хоч і не в такій кількості, бо це не булочна і не магазин з ковбасою, це — інтелектуальний центр. Звісно, тут є й протилежний бік «медалі»: чи будуть тягнутися до бібліотек люди, якщо тут лише жменя нових книг і кілька газет, оскільки, як тепер у нас в країні ведеться, на потреби народу (у даному випадку духовні й освітні) коштів нема?

Та чи винні бібліотечні працівники, котрі люблять свою професію, мають спеціальну освіту, що нема в книгозбірні нових книг, періодики, комп’ютерів? Чи винні вони в тому, що держава не хоче давати кошти на бібліотеки? Виправдовуючи свою неспроможність дати все це бібліотекам та ще й намагання зекономити за рахунок бібліотекарів, місцева влада старається ошельмувати працівників цієї сфери в очах населення, підірвати імідж бібліотек та бібліотекарів і перекласти всі негаразди на беззахисних людей. І тут знову як антиприклад маємо ситуацію в Балтській ЦБС, де, всупереч законам, які захищають працівників культури, ці права грубо порушуються і ніде не можна домогтися захисту і правди.

Депутати Балтської райради погано розуміють політику нашої держави, коли приймають на сесії рішення про закриття бібліотек, не вникнувши у суть питання. Такі дії мають негативні соціально-економічні наслідки і є неприпустимими для цивілізованих демократичних культур розвинутих держав. Наш начальник відділу культури і пальцем не поворухнула, щоби проінформувати депутатів райради про законодавчу базу в галузі культури. Свого часу бібліотеки відкривалися на прохання населення, а закон про культуру закріплює за громадянами це право. Своїми діями місцева влада та некомпетентність начальника від культури підривають авторитет Партії регіонів, імідж Президента, котрий проголошує: «Ми не можемо кинути напризволяще сільські клуби, бібліотеки. Там, де є ще молодь, там, де живуть ще люди, все повинно працювати. Ми знайдемо можливість, як їх відремонтувати і запустити». А доручення голови обласної державної адміністрації Е.Л. Матвійчука від 19 жовтня 2010 року «забезпечити збереження існуючої бібліотечної мережі, не допустити закриття бібліотек або їх перепрофілювання» — це що?

Якщо сьогодні розправляються з бібліотекарями, котрі на місцях несуть людям інформацію через законодавство та знання, самі не захищені перед законом, — кому ж тоді вірити, на кого покладати останні надії?

На нашому прикладі бачимо, як місцева влада, насамперед в особі начальника відділу культури і туризму Світлани Миколаївни Томіної, ігнорує закон «Про культуру». На 1 грудня 2011 року було тихо заплановане скорочення працівників Балтської ЦБС, і з 1 січня 2012-го забрали приблизно 200 — 300 тисяч гривень із захищеної статті «заробітна плата». Як це зробили? Адже закон гарантує працівникові культури працю на повну ставку. Та хто такі бібліотечні працівники? Ніхто! Їх можна ображати, зневажати, перевести на 0,25 ставки та ще й під тиском і залякуванням (у вас, мовляв, нема читачів). А як же стаж роботи, адже за 0,5 та 0,25ставки — 10 — 15 днів стажу за місяць? Виникає запитання: чому так? За що? Ненависть до бібліотечних працівників сягнула апогею.

Начальник відділу культури і туризму, щоб ніхто не знав, які накази видаються, перебрала на себе повноваження директора ЦБС і всім заявила: тепер я керую. Звільняються спеціалісти, а на їхнє місце приймаються на роботу люди, які не мають жодного відношення до бібліотечної справи (свояки). А працівникам, які отримують пенсію (860 грн), було заявлено, що «вам нічого працювати, ви заробили пенсію і повинні сидіти вдома». Ми ж десятиліттями працювали у цій галузі, чекаючи нормальних заробітних плат, щоб хоч трішки «розвиднилося» у цьому житті. Діждалися!!!

Звісно, можна було б сидіти і вдома, якби нам, працівникам культури, за те, що витрачали свої кошти на підтримання галузі, надали соціальний пакет (скажімо, безо­платні комунальні послуги), але ж такого нема. Втім, закону про викидання пенсіонерів на узбіччя життя також нема. Відтак постає питання: за яким правом чиновниця від культури береться визначати долі людей? І хто так зазомбував сільських голів проти бібліотечних працівників, що вони у своїх висловлюваннях докотилися до заяв, що, мовляв, їм не потрібні бібліотекарі, а потрібні прибиральниці сільських вулиць (і це при тому, що бібліотекарі й так залучаються до впорядкувань кладовищ, узбіч доріг, прибібліотечних територій тощо). Це що — нова державна політика в галузі бібліотечної справи? При зверненні до начальника відділу культури і туризму про надання відповіді на таку позицію сільських голів було сказано, що це є нормою. Як у такому суспільстві жити і працювати?

Хотілось би знати: а чи така ситуація скрізь по країні? Може, це у наших місцевих можновладців, «слуг народу», заграли амбіції на тотальне князювання і всемогутність? Бо напрошується аналогія з історичним минулим, коли в інтересах нової влади принесли сільське населення країни в жертву (1930 — 1933 рр.). Ось і в ХХІ столітті знайшли нових «жертв» — сільських працівників культури та пенсіонерів від культури. Заради покращення життя і розвитку чого (ра­йону, області, України)? Не знаємо, бо з газет і телебачення ми чуємо зовсім інше — все робиться заради народу і для народу.

Ми зверталися про допомогу у вирішенні порушених у цьому дописі проблем в усі інстанції — до Міністерства культури України, обласного управління культури, та не отримали на свої листи пояснень. Тому і звертаємося до вас, щоб оприлюднити інформацію і почути реакцію української громадськості, а не чиновників від влади. А якщо вам щось не зрозуміло, то запрошуємо в гості — Балтський район Одеської області.

З повагою до наших журналістів-газетярів —

Тамара ШИЯН
та Вікторія ПАНЧИШИНА,
ветерани бібліотечної справи.

Від редакції. «Чорноморські новини» запрошують згаданих тут осіб виступити на сторінках газети зі своїми аргументами, а компетентні органи — дати правову оцінку вказаним порушенням.