№ 53 (21317) четвер 12 липня 2012 року

9 липня в відбулося урочисте відкриття двостороннього українсько-американського навчання «Сі бриз-2012». Перше таке навчання пройшло ще у 1997-му, тобто 15 років тому, а сьогоднішнє — вже десяте за рахунком.

«Сі бриз» завжди був відкритим і для інших країн. Ось і в цьогорічному навчанні, крім організаторів, виявили бажання брати участь військові з 16 держав. Велика зала Одеського будинку офіцерів прикрашена прапорами країн-учасниць. Ці країни — дуже різні. Члени НАТО — Канада, Німеччина, Бельгія, Норвегія, Португалія, Туреччина. Колишні радянські республіки — Грузія, Азербайджан, Молдова. Нейтральна Швеція, Ізраїль, а також Алжир, Бангладеш, Катар та Об’єднані Арабські Емірати.

Зі словами вітання до учасників звернулися виконуючий обов’язки командувача ВМС України, віце-адмірал Юрій Ільїн та командувач 6-го флоту, віце-адмірал (ВМС США) Френк Пандольф. Темою навчаня є проведення міжнародної операції з безпеки на морі, метою — відпрацювання за стандартами Альянсу дій багатонаціональних штабів та сил під час планування і проведення міжнародної операції з безпеки на морі. Навчання проходитиме у м. Одесі, області та на визначених морських полігонах у Чорному морі.

Матимуть вишкіл три компоненти — морський, авіаційний та береговий. Від Збройних сил України до навчання залучено командування та штаб, 6 кораблів і катерів, бойову тактичну групу морської піхоти — 300 осіб, 36 одиниць автобронетанкової техніки, літак, два гелікоптери, рятувальну парашутно-десантну групу і технічний склад. Від ВМС США — командування та штаб, 2 кораблі, 1 літак, 1 геліко­птер. Від ВМС Туреччини — 3 одиниці катерів та суден. Від ВМС Грузії — 1 корабель. Інші країни представлені спостерігачами. Всього до участі в навчанні, яке триватиме до 21 липня, залучено 1300 осіб. Ке­рівник навчання — капітан 1-го рангу Денис Березовський, співдиректор навчання — капітан 1-го рангу Ден Шаффер (ВМС США).

Своє дивне ставлення до події вкотре продемонструвала місцева влада. Привітання від обласної державної адміністрації та міської ради доручили виголошувати третьорядним чиновникам (останній з промовців особливо запам’ятався своїм недолугим спічем).

Подія викликала велику зацікавленість у журналістів. На прес-конференції були представники провідних українських та закордонних медіа, численні фоторепортери та телеоператори. На їхні запитання відповідали керівники навчань.

Як підрахував Центр дослідження суспільства, з 30 червня по 6 липня на вулицях України відбулося, щонайменше, 139 протестних акцій, а це майже 20 виступів на день, і це рекордна кількість за останні три роки. Для порівняння: середня щоденна кількість по­дібних подій у 2011-у не перевищувала шести. Навіть неймовірна спека, як бачимо, для протестувальників не стала перешкодою.

Цього тижня свої корективи у цю статистику встигли внести й одесити. Так, 9 липня у Києві відбулася акція працівників семи одеських ринків. Вони влаштували міні-базар на пластикових столах прямо навпроти офісу Партії регіонів, де розклали овочі, фрукти, сушену рибу, одяг та автозапчастини. Місце обрано не випадково — одесити при­йшли протестувати до партійного штабу, щоб донести своє слово до лідера ПР Миколи Азарова, адже неодноразові звернення до впливових «регіоналів» на Одещині, зокрема міського голови та голови облдерж­адміністрації, за словами підприємців, нічого, окрім перевірок з боку податкової служби, не дали.

Учора Одесу знову затопило: вулиці перетворилися на ріки (подекуди вода сягала метра), автомобілі — на човни, місцями випав град, окремі крижини були зав­більшки з волоський горіх. Злива стояла такою стіною, що полудень нагадував присмерк вечірньої пори. Повалені дерева, затори на перехрестях... Одне слово, справжнє стихійне лихо, що завдало клопоту людям, наробило біди комунальному господарству.

А напередодні, у вівторок, стихія завдала удару по місту Арциз. Там було підтоплено дві сотні будинків та надвірних споруд, об’єкти життєдіяльності населення, знеструмлено і райцентр, і сусідні населені пункти. Як повідомили в обл­управлінні МНС, на 11.00 середи ситуація в Арцизі нормалізується. Енергопостачання міста відновлено повністю, без світла залишалися три села — Теплиця, Роща і Мирнопілля.

Прийняття  закону  про  мови  спричинило  максимальну  кількість  виступів  за  останні  три  роки

З приходом літа — традиційного періоду відпусток та затишшя у соціально-політичному житті — кількість протестів в Україні, попри всі очікування, б’є рекорди.

У травні та червні було знову побито абсолютний місячний рекорд кількості протестних подій за весь період моніторингу протестів, репресій і поступок, який проводить Центр дослідження суспільства (ЦДС). Протягом травня на вулицях України відбулася 321 протестна подія, а впродовж червня — щонайменше 323, а також зафіксовано 62 негативні і 28 позитивних реакцій на протести. Останній раз рекордну кількість протестів ЦДС фіксував у березні 2012-го. Для порівняння: на піку протестів під час «підприємницького Майдану» у листопаді 2010-го було зафіксовано лише 292 протестні події. Минулого ж тижня побито абсолютний тижневий рекорд кількості протестних подій за весь період моніторингу: з 30 червня по 6 липня на вулицях України відбулося принаймні 139 протестних подій, зафіксовано 27 негативних та 19 позитивних реакцій на них. Таким чином, у середньому минулого тижня ЦДС фіксував майже 20 протестних подій що­дня. Для порівняння: середня щоденна кількість подій в 2011 році склала лише близько шести.

Продовження. Початок у номері за 7 липня.

Ось ризикові із точки зору класичного права випадки захисту чести і гідности. Василь Сурмило, сільський чоловік із Онуфріївки на Кіровоградщині, сім років тому втратив донечку-школярку. Її убив по дорозі із школи додому своїм авто «мажор» Віталій Перепеляк, син голови районної адміністрації. Таких історій в Україні тьма тьмуща, але ця — із неочікуваним фіналом.

Злочин був очевидний, при свідках. Онуфріївські слідчі, поміж тим, в очевидному шукали неймо­вірне — невинуватість молодшого Перепеляка. А Перепеляк старший навпростець заявив батькам убитої дівчинки, що малу, як не прикро, із домовини не піднімеш. Але хіба це значить, що його хлопець тепер має сісти в тюрму? Кому з того користь? І син не сів. Онуф­ріївська суддя оцінила злочин Віталія у п’ять років позбавлення волі. Але умовно. Тобто, виправдала.

Перепеляк-молодший ходив тими самими вулицями Онуфріївки, що і батьки загиблої, що й затюкані чи підкуплені свідки убивства — вони на суді вже «нічого не бачили», «все забули». Рано чи пізно Василь Сурмило мав на тих вулицях перетнутися з убивцем дочки. Коли це трапилося, у словесній дуелі злочинець пообіцяв Сурмилові «зарить» його назавжди, щоб не доскіпувався і не докучав. Пан Василь у відповідь смальнув у кривдника із газового пістолета. І тепер вже слідство покотилося весело, суддівська принциповість остаточно вийшла із сомнамбулічного стану, бо злочинні дії Сурмила — очевидні. Тим більше, що пан Василь сліди не плутав, геть не каявся, бо у нього, бачте, гідність.

Якраз у чергову річницю проголошення у Львові Акта про відновлення української державності (30 червня 1941 року) на 5-й станції Великого Фонтану в Одесі зденаціоналізована жіночка, заробляючи копійчину, роздавала перехожим листівки. В них містилася інформація, дуже потрібна нині українцям. На аркуші, розділеному впоперек, зверху поміщені добре виготовлені фото лідерів українського націоналістичного руху Є. Коновальця, Р. Шухевича, С. Бандери — «отцы...» та крупним шрифтом набрані слова, що саме вони прагнули, щоб в країні «правил пещерный национализм». У нижній частині — портрети «детей»: В. Кличка, А. Яценюка, Н. Королевської та О. Тягнибока (напрошується питання: «А де ж В. Ющенко? Чи ті, кого вже змішали з багном, перестали бути страшними?) і підпис, що «заради своїх націоналістичних прагнень вони готові втягти Україну у війну проти російської мови». Це В. Кличко, котрий у повсякденному житті на 90% послуговується російською? Чи Н. Королевська, яка спілкується винятково російською? Вибір портретів опозиціонерів, на мій погляд, не лише висвітлення тих імен, кого вони бояться, а й прикриття можливих клонів (хочу помилитися в цьому припущенні).

Чому я звернула увагу на цю піар-творчість? Листівка викликає багато контрзапитань, але дає поштовх до роздумів. По-перше, вороги української державності популяризують наших найбільших достойників, творців ідеології націоналізму та організаторів її практичного втілення. Націоналізм ми, свідомі своєї нації українці, розуміємо як патріотизм поневоленої нації. А от значний відсоток одеситів про цих людей знає лише те, що через ЗМІ (в т. ч. і нібито українські) нав’язують нам наші вороги. А в листівці вони всі троє поряд. З 1929 року і по сьогодні їх боїться імперія, тому не випадково вістря критики спрямоване саме проти них. Навіть найбільш задурена пропагандою людина, до рук якої втрапить ця листівка-агітка, мимоволі задумається: чому фото саме цих полі­тиків використовують ті, хто хоче знову пробратися в український парламент? Спасибі російським політтехнологам, які добре освоїли історію нашого визвольного руху і підказали одеським хохлуям дату створення ОУН.

Наприкінці червня світ відзначив Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотиками та їх незаконним обігом

Що це надзвичайно серйозно для людства — свідчать офіційні документи. Так, ООН представила «Всесвітню доповідь про наркотики-2012», згідно з якою, у 2010-у заборонені наркотики хоча б один раз вжили, за підрахунками експертів, близько 230 мільйонів осіб (це 5 відсотків дорослого населення планети у віці 15 — 64 років!). У доповіді наголошується, що кількість проблемних споживачів наркотиків (переважно це особи, що страждають на героїнову та кокаїнову залежність) становить близько 27 мільйонів, або 0,6 відсотка дорослого населення. Стосовно України, то, за даними МВС, на кожних 10 тисяч наших співвітчизників припадає 33 наркомани. На офіційному обліку перебуває  близько 150 тисяч осіб.

Героїн, кокаїн та інші тяжкі наркотики продовжують убивати близько 200 тисяч людей на рік, руйнують сім’ї, приносять горе тисячам інших людей, які оточують наркоманів, є їх жертвами, а також сприяють ослабленню безпеки країн і поширенню ВІЛ-СНІДу.

У доповіді йдеться про те, що такі аспекти суспільної охорони здоров’я, як профілактика, повноцінне лікування, реабілітація і соціальна адаптація наркозалежних, повинні бути визнані ключовими елементами глобальної стратегії скорочення попиту на наркотики.

В Одесі з’явиться перший молодіжний інтегрований клуб за інтересами, де поруч з інвалідами розважатимуться цілком здорові люди, а напої та ласощі в ньому обіцяють найдешевші у місті.

Обшарпані кам’яні стіни, купи сміття, розбитого скла та будівельного причандалля... І серед всього цього мотлоху — безліч цікавих раритетів: пістолі, сокири, шпаги, розписаний візерунками глиняний посуд... Дисонансу додають і яскраві стіни, на яких — кораблі та знакові місця Одеси... Це не майданчик для зйомок історичного фільму, а перший етап процесу створення благодійного інтегрованого (інваліди з неінвалідами) молодіжного клубу за інтересами.

Ми, бібліотечні працівники — ветерани бібліотечної справи, жили і працювали в різні часи, але таких, які настали зараз, ніколи не було — нас влада завжди вважала за Людей. Галузь наша — бібліотечна — особлива, вона тримається на традиціях, ентузіазмі та любові до своєї справи. Є певні успіхи, але це не те, чого хотілося б. Адже за роки Незалежності достойної уваги наша галузь так і не отримала: комусь повезло, а комусь і ні. У всьому світі вона тримається за рахунок всебічної державної підтримки, а у нас — за рахунок Радянського Союзу, бо матеріальна база закладів культури, скажімо Балтської ЦБС, покращувалася зде­більшого за рахунок самих бібліотекарів.

За ці роки бібліотечні працівники постійно виступали і виступають спонсорами своєї установи, роблять поточний ремонт власними силами, за власні кошти та кошти небайдужих людей, у яких випрошують, як милостиню, проявляють майстерність видумки і творчого натхнення, щоби заклад існував, працював і надавав послуги громадянам, тобто лише працівник вдихає життя в заклад культури, а не держава. Так було до 2012 року. Ми, бібліотечні працівники, сподівалися на нову владу і свого часу підтримали Партію регіонів, маючи надію, що справи покращаться.

Закоханість у свою професію, розуміння її високої місії і важливої соціальної функції спонукала відомого в Одесі музейного працівника і мистецтвознавця Людмилу Сауленко (на знімку) до написання книги, назва якої говорить сама за себе — «Її ясновельможність колекція, його величність музей». Науково-популярне і гарно проілюстроване видання побачило світ на початку 2012 року у видавництві «Астропринт» завдяки спонсорській підтримці місцевих благодійників і меценатів, імена яких відомі одеситам: Володимир і Людмила Філіпчуки, Михайло Кнобель, Віталій Оплачко, Євген Деменок. Вперше книжку презентували під час цьогорічного відзначення Міжнародного дня музеїв — 18 травня, а ширшій публіці її було представлено на нещодавній ХІІІ Всеукраїнській виставці-форумі «Українська книга на Одещині».

Нове видання розкриває історію зародження колекціонування як такого, природу цього захоплення, досліджує появу музеїв і музейної справи та інші питання, пов’язані з цим видом людської діяльності. Ґрунтовна філологічна освіта, глибоке знання історії мистецтва, просвітницька ангажованість та багаторічна праця науковця на посаді заступника директора Одеського музею західного і східного мистецтва — закладу, відомого своєю першокласною колекцією світового рівня, ставлять книгу Людмили Сауленко у розряд цінних як щодо проблематики, так і фактології. Автору притаманний глибоко особистісний підхід, емоційність і навіть пристрасність у викладі теми.

Одесит — поняття не тільки географічне. І що це саме так, можна було вкотре переконатися 15 червня на естонському острові Сааремаа, де відбувся унікальний і, навіть можна сказати, історичний концерт на сцені курортного містечка Курессааре. Проходив він у рамках фестивалю «Одеса їде до Таллінна» й офіційно іменувався «Спогад про Одесу».

Тут, у Курессааре, легендарний Раймонд Паулс уперше за довгі роки роботи на радянській естраді й у пострадянському шоу-бізнесі виступив разом з Аннє Вескі. А після концерту наші відомі земляки Роман Карцев і Валерій Хаіт вручили знаменитому композиторові та популярній співачці посвідчення членів Всесвітнього клубу одеситів, підписані його президентом  Михайлом Жванецьким. І, як підкреслив Роман Карцев, тепер двері цього клубу в Одесі для них відчиненні цілодобово і в будь-який час вони можуть завітати туди й скоштувати форшмак. Таке запрошення дуже розвеселило і стриманих латишів, і ще стриманіших естонців.

Чотири природні та чотири культурні об’єкти поповнили список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Зокрема, до списку увійшли: прикраси сільських будинків у Швеції, узбережжя Каріока в Бразилії, пам’ятник кам’яного століття в Чатал-Хююке (Туреччина), вугільні шахти Валлонії (Бельгія), озера Уніанга (Чад), археологічний запо­відник Чендзян (Китай), заповідник Дзанга-Санга в Африці та гори Західні Гхати (Індія).

Як повідомила прес-служба ЮНЕСКО до списку Всесвітньої спадщини вперше потрапив об’єкт з Республіки Чад. Це озера Уніанга (18 пов’язаних між собою водойм) в районі Еннеді в пустелі Сахара.

Нещодавно сталася довгоочікувана подія — юридичне оформлення Савранського козацтва. На честь цієї знаменної події савранські козаки зібралися на коло.

Урочиста частина відбувалася біля села з символічною назвою Гетьманівка. Тут, у глибокому яру, стоїть 400-річний дуб та є старовинна криниця, які народна традиція пов’язує з іменами Максима Залізняка та Івана Гонти. Саме тут, як переказують старожили, відпочивали славні керівники Коліївщини під час одного зі своїх походів.

21 липня, ввечері, в Одеському палаці спорту відбудеться черговий турнір під егідою промоутерської компанії братів Кличків.

Центральною подією стане бій за вакантний титул інтерконтинентального чемпіона за версією WBO у напівтяжкій вазі між В’ячеславом Узєлковим (Україна) і Мохамедом Белкасом (Швейцарія).