Передвиборна зМОВА

— Я так бачу, що в залі лишилися журналісти, тоді я скоригую тему розмови, — переповіли колеги слова прем’єра.

...Уже в той момент, коли велося зібрання більшості, журналісти помітили тривожну річ. «Бойовий загін» Партії регіонів чомусь за­йняв урядову ложу. Тедеєв, Ца­рьов, Цюрко і Пінчук стояли напоготові в проході. Але не було зрозу­міло, чому?

— Може, Янукович таки приїде? Послання ж роздають…, — припустив хтось із колег.

Журналісти помилилися. У метушні, що зчинилася після заяви лідера «регіоналів» Олександра Єфремова, журналісти навіть не зрозуміли, що відбулося. До того ж, у залі було лише 2 чи 3 камери. Навіть зняти всю цю феєрію було нікому.

— Уважаемый Адам Иванович, уважаемые коллеги, я хотел бы войти со следующим предложением, исходя из того, что мы проголосовали до этого. Мы видим, какая ситуация складывается вокруг законопроекта 9073 «Про засади державної мовної політики», и фракция Партии регионов, и фракция Коммунистической партии настаивает на том, чтобы мы сейчас поставили рассмотрение данного законопроекта в зале. Мы просим поставить вопрос на голосование, — звернувся «регіонал» до присутніх.

У цей момент незначна кількість опозиціонерів побігла до трибуни. Туди ж кинулися Тедеєв і компанія.

— Хто за те, щоб розглянути цей законопроект, прошу визначатися, — запитав тремтячим голосом Мартинюк. — «За» — 219.

Перший провал голосування напевно дещо розслабив опозицію, і вона не змогла відтягти віце-спікера від пульта...

— Хто за те, щоб повернутися до питання, прошу голосувати, — ви­рвався з рук опозиції Мартинюк, відбиваючи мікрофон.

— «За» — 241, повернулися, — лише встиг вигукнути він, і шапка його мікрофона полетіла в район крісел регіоналів.

Але Мартинюк швидко зорієнтувався і кинувся до крісла Литвина. Звідти він і запустив голосування.

— Я ставлю на голосування при­йняти закон 9073 в редакції… Прошу голосувати, голосуємо, — крикнув він.

 — «За» — 248. Рішення прийнято.

Віце-спікер ще спробував щось говорити, але в нього таки вирвали мікрофон, і вже вчепилися в нього самого, тому Мартинюк здався:

— Шановні колеги, на цьому вечірнє засідання Верховної Ради оголошую закритим, — лише зміг сказати.

Журналісти кинулися в кулуари за коментарями. Першою вийшла з зали «жінка-факел», нашоукраїнка Лілія Григорович.

— Вони зробили це з порушенням регламенту, розставили своїх «мордоворотів» і ухвалили у другому читанні (законопроект про мови) в редакції першого читання, — бідкалася вона.

У цей же час з інших дверей вийшов «регіонал» Ярослав Сухий.

— Ми проголосували в другому читанні в редакції першого, — гордо він повідомив співрозмовниці.

— І як це можна назвати? — запитала його журналіст УП.

— Голосуванням, — не знітився депутат.

— Але це голосування відбулося з порушенням, — зауважила журналіст.

— Ви мене ще будете вчити голосувати? Мене обирала Партія регіонів, а не ви, — відрубав «ре­гіонал» і пішов на вихід.

З-за його спини винирнув «диригент» ПР Михайло Чечетов. Він розпливався в посмішці булгаковського кота Бегемота.

— Оцените красоту игры! Оцените! Мы их развели, как котят!!! Я не знаю, что они будут делать на выборах, — казав він колезі, прямуючи на вихід.

Далі вийшов головний «натхненник» закону Вадим Колесніченко.

— Ми не дали пресі розкачати цього човна питаннями, буде законопроект чи ні. Ви хотіли мордобою? Ми цього не допустили, — хизувався він перед співрозмовниками.

На зауваження, що вони «кинули» народ України, Колесніченко відповів: «Ви — не народ України!»

Щоб зробити свою відповідь владі, опозиції знадобилося хвилин 40.

— Жодного закону сьогодні не прийнято, ніякої процедури голосування відповідно до Конституції не відбулося, і президент не має права підписувати цей закон. Якщо президент підпише — він стане співучасником конституційного злочину і нестиме кримінальну відпо­відальність разом з тими депутатами, які протягнули цей закон, — заявив на прес-пойнті Яценюк.

— Вперше в історії України виникла ситуація, коли бандити, які заблокували трибуну Верховної Ради, проголосували моєю карткою, — обурився слідом віце-спікер Микола Томенко.

Після цього опозиція оголосила свій вирок Раді.

— Верховна Рада перестала бути конституційним органом, а на «сходняки» ми не ходимо, і тому ми залишаємо парламентську залу, — заявив Арсеній Яценюк.

Можливо, вперше важко не погодитися з опозицією. Протидіяти владі будь-якими законними методами в парламенті неможливо. Залишається лише організовувати спротив їй ззовні. Адже за своїм цинізмом мовне голосування перевершило навіть «парнокопитне» голосування за політреформу 2004 року. Тоді провладна більшість хоч і голосувала двома руками, але про це хоча б було відомо. Тепер же все було зроблено тишком-нишком. Подалі від опозиції і народу.

Партія регіонів порушила навіть те, що декларувала сама. Термін для голосування минав 5 липня, але аж ніяк не 3-го. Невже так страшно було почекати 2 дні? Про те, що голосування вкотре було сфальсифікованим на рівні особистого голосування вже не треба доводити — син президента зумів проголосувати в парламенті, перебуваючи фізично на перегонах. А Василь Горбаль — з прес-конференції у Львові. Звідки голосували Ахметов та Іванющенко можна лише здогадатися.

Наразі лише від президента залежить, що буде з цим законом. Тому від Віктора Януковича хотілося б почути відверту відповідь на єдине питання: чи настільки ще сильна його образа за 2004 рік, щоб плюнути в обличчя половині України?

Очевидно, що Партія регіонів зараз переб’є мовним питанням резонанс і рішення Європейського суду щодо справи Луценка, і самі справи Луценка та Тимошенко, як і власні провали в економічній полі­тиці. Ця димова завіса дозволить мобілізувати свій електорат і похизуватися виконаними обіцянками. Тоді як ще не зрозуміло, як по­ділить мовне електоральне поле опозиція і скільки на ньому відхопить Тягнибок. Відтак, Партія регіонів може задоволено потирати руки. Хоча — варто було б сходити в церкву і поставити свічку. За те, щоб гривня витримала до виборів. Бо інакше «регіоналів» жодна мова не врятує.

А українська мова з впевненістю заспіває «I will survive» на могилі ще не одного свого гнобителя. Лише з тих простих причин, що мови розвиваються зовсім не за державними законами, а діалект (як принизливо називають українську мову колесніченки-табачники) має значно більшу силу для свого подальшого виживання ніж централізовано нав’язана мова. Це вже не кажучи про те, що якби не вплив саме українського «діалекту» на російську мову у ХVІІ столітті, то сьогодні Колесніченко і Чечетов з дуже великою імовірністю могли б освоювати церковнослов’янську мову в своїй не найлегшій версії.

Тетяна НІКОЛАЄНКО.
«Українська правда».

Ілюстрація — «Український тиждень».