Фантастичне футбольне літо, або Київ — Мадриду: «Віват, Іспаніє!»

Президент УЄФА Мішель Платіні вважає, що завдяки проведенню чемпіонату наша країна зробила крок у розвитку інфраструктури на 30 років уперед. З ним перегукується віце-прем’єр-міністр інфраструктури України Борис Колесников, який курирував підготовку держави до «Євро-2012». Він оцінює прорив дещо скромніше — на 25 років. Однак скільки б там не було — все наше.

Судячи з повідомлень у пресі, Україна витратила на проведення «Євро-2012» близько п’яти мільярдів доларів США, або 40 мільярдів гривень (Польща — у сім разів більше). П’ять років тому, коли наша країна виграла право проводити чемпіонат, було багато розмов про те, що до нас тепер рікою потечуть інвестиції з-за кордону, але цього не сталося. Виною тому чи то економічна криза, чи несприятливий інвестиційний клімат, чи спрокволий початок підготовки... Передбачалося, що більшу частину коштів на будівництво нових і впорядкування існуючих об’єктів внесуть бізнесмени, а меншу зі свого бюджету додасть держава. На практиці виявилося навпаки. До того ж усі приватні гроші — це гроші внутрішніх інвесторів. Іноземних так і не дочекалися.

За попередніми підрахунками, туристи мали привезти до нас від одного до двох з половиною мільярдів євро. Скільки вийшло — ще не відомо, але в будь-якому разі ті кошти залишилися в Україні.

У нашій країні з’явилися сучасні міжнародні аеропорти, готелі, дороги, стадіони. Без чемпіонату цей поступ не був би таким вагомим. Гроші, вкладені в «Євро-2012», — це інвестиції у майбутнє покоління, яке матиме інфраструктуру світового зразка. Тепер дуже важливо розумно нею розпорядитися. Аби Україна дедалі більше привертала увагу ділових кіл і туристичних центрів.

Чемпіонат викликав сплеск патріотизму всередині країни. Синьо-жовті знамена вивішувалися на вікнах будинків і на автомобілях. Футбол об’єднав усіх, ще раз нагадав нам, що ми — одна країна, один народ. Довелося чути, що турнір поєднав схід і захід. Але, панове, їх ніхто й не роз’єднував, а заяви про начебто якесь протистояння — то лише плід хворої уяви політиканів, які взагалі бояться всього українського і хотіли б, щоб держава була покраяна на шматки. Зверніть увагу, поки тривав чемпіонат, провокативні політики мовчали, а говорив народ. Ото й зразу стало видно, чия кішка чиє сало з’їла.

Блискуче проведене «Євро-2012» ще раз довело, що Україна — європейська держава, і, безумовно, наблизило її до євроінтеграції. У цьому напрямку можна розглядати й той факт, що на період проведення турніру Україна і НАТО з метою безпеки домовилися про введення спеціального режиму обміну даними про повітряну ситуацію. Українські військові взаємодіяли з Центром оповіщення сил НАТО в Європі та командуючими пунктами ВВС і ППО сусідніх держав.

Однак чи скористається наша держава чемпіонатом як кроком до європейської спільноти? Життя показує, що просування України в цьому напрямку загальмувалося, а тим часом її зваблюють на рух у протилежний бік. Втім, це інша тема.

Поки політики захоплюються хитромудрими формулами типу 3+1, вболівальники в дні чемпіонату встановили між собою конкретні контакти. Сталося так, що чимало українців приймали іноземців у себе вдома, де на рівні безпосереднього спілкування гості побачили, які ми є.

При цьому самі собою відпали всілякі нісенітниці, які напередодні чемпіонату плели недоброзичливці. Приміром, англійська телевізійна програма «Панорама» продемонструвала фільм, у якому страхали расизмом і хуліганством в Україні, заодно і в Польщі, а колишній гравець збірної сер Кемпбелл радив своїм співвітчизникам навіть не їхати на турнір. І чому? «Щоб не повернутися додому в труні», — пролунало у відповідь. Той, хто не послухався горе-поради, швидко переконався, що це брехня. Невипадково у Донецьку, де напрочуд тепло прийняли збірну Англії, її вболівальники пронесли вулицями труну, у якій символічно поховали дискримінаційні нападки. Більше того, футбольна асоціація Англії виступила з заявою, що згаданий фільм не так Україні, як збірній Англії завдав непоправної шкоди, позбавивши її потужнішої, ніж була, підтримки, і готує офіційну скаргу на неперебірливий телеканал.

А одна із берлінських газет кивала на нашу державу як на таку собі полуничку, переповнену велелюбними дівчатами. І знову ж таки, якби не пристрасний протест проти цього активісток групи Femen, які завжди у таких випадках оголюють груди, то на цю фразу ніхто б і не зважив.

В орбіту «Євро-2012» були втягнуті не лише ті міста, де проводилися матчі чемпіонату. До честі Одеси, треба сказати, чи не головною фан-зоною став майданчик на Морському вокзалі, куди прибували круїзні судна. Тут на великому екрані 9 на 5 метрів йшла пряма трансляція матчів, можна було зіграти у міні-футбол чи в настільні ігри, подивитися шоу-програму.

На фоні футбольних баталій менш помітними стали повідомлення про перебіг економічного і політичного життя в країні, про справу Юлії Тимошенко. Але ці питання нікуди не поділися, вони продовжують хвилювати людей, і від їх розв’язання великою мірою залежатимуть розвиток демократії і наші подальші стосунки з Європою.

Та повернемося до футболу. Нагадаємо, що чвертьфінальні матчі не принесли несподіванок. Португалія виграла в Чехії (1:0), Німеччина у Греції (4:2), Іспанія у Франції (2:0). І лише у зустрічі Англія — Італія інтрига тривала до кінця. Перемога далася італійцям аж у серії післяматчевих пенальті (4:2).

У півфіналі Іспанія з великими труднощами, знову-таки у серії одинадцятиметрових ударів, здолала Португалію (4:2), а Італія несподівано легко обіграла Німеччину (2:1).

Фінал став двобоєм справді двох найсильніших сьогодні команд континенту. Фортуна всміхнулася Іспанії, яка й стала ще на чотири роки чемпіоном Європи. Їй вдруге підряд вручено Кубок Анрі Делоне, названий так на честь першого генерального секретаря УЄФА, який і зініціював проведення європейської першості.

Змагання такого рівня, як «Євро-2012», спонукають гравців усіх команд показати у грі свої найкращі якості, що привертає до них особливу увагу тренерів провідних клубів континенту. Зокрема, у збірній України їм особливо сподобалася гра Євгена Коноплянки та Андрія Ярмоленка. За інформацією газети «Сегодня», першого «сватають» у туринський «Ювентус», а другого — у «Мілан». За тим же повідомленням, Андрій Шевченко, який прощається зі збірною, але не з футболом, може виступати за столичний клуб США «Ді Сі Юнайтед». Достеменно це чи ні, невідомо, але всі точно знають, що вісім років тому у Вашингтоні Андрій одружився з американською моделлю Крістен Пазік.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.