№ 51 (21315) четвер 5 липня 2012 року

«Двадцать второго июня, ровно в 4 часа
...Киев бомбили, нам объявили, что началася война».

Ці слова зі старої радянської пісні якнайкраще характеризують те, що вчинили депутати Партії регіонів 3 липня 2012 року. Це було ні що інше як війна без оголошення. Грубо порушивши регламент, «регіонали» таки протягнули закон про мови, який не потрібен нікому крім піар-відділу цієї партії. 31 питання в спектрі інтересів українців — а саме так наші співвітчизники оцінили місяць тому рівень важливості мовного питання — ще раз показало, як «вертикаль» використовує законодавчу владу у своїх персональних цілях. При цьому Партія регіонів навіть не насмілилася анонсувати свої дії — зробивши це тоді, коли в залі майже не було журналістів і камер.

 Порядок денний засідань Верховної Ради на вівторок не віщував жодної біди і ряснів прохідними питаннями. За найгіршими прогнозами, якби «регіонали» і взялися протягувати закон про мови, то робили б це у четвер, 5 липня, коли минав місячний термін з дня ухвалення документа в першому читанні.

Нинішнє 3 липня означене кількома непересічними подіями, кожна з яких могла б стати темою дня. Президент вніс своє подання до парламенту. Депутат Віктор Матчук добровільно склав депутатські повноваження на знак протесту проти дій Віктора Ющенка у партії. А Європейський суд з прав людини визнав, що в справі Юрія Луценка мало місце політичне переслідування. І до всього, його брат тепер стане депутатом замість Матчука.

Отож мовному питанню на порядку денному наче й не було місця. Втім, журналісти все ж перепитали Єфремова, коли чекати на цей закон. Все, що він повідомив, — це те, що партія шукає голоси. Опозиція зі свого боку тихцем натякнула, що про намір «регіоналів» знає і теж начебто готується...

Станом на 14 годину в залі парламенту сиділо щонайбільше 30 депутатів усіх фракцій і в настроях панував повний штиль. Після перерви вони розбрелися: хто — обідати, хто — на засідання комітетів. Аж раптом на 15 годину в парламенті з’явився Микола Азаров. Таку появу не можна було пояснити жодним законопроектом в порядку денному. Це вже не кажучи, що за забезпечення результативних голосувань відповідає не Азаров, а інша людина з валізами.

Було зрозуміло, що просто на чай прем’єр у Раду не ходить. Підозр стало більше, коли журналістів, які вийшли на обід, не пустили назад в ложу преси. Але, на нещастя Азарова, в ложі преси залишилося таки 5 журналісток. Їх спочатку намагалися вигнати, але не вдалося, тому їх на певний час замкнули на ключ. Подія не залишилася непоміченою Азаровим.

Міжнародна місія з питань свободи слова закликала президента України зробити свободу слова реальністю. Про це йдеться у звіті про стан свободи преси в Україні, оприлюдненому 2 липня Всесвітньою асоціацією видавців газет і новин (WAN-IFRA), «Артиклем 19», Freedom House, Фондом відкритого суспільства (OSF) та Українською асоціацією видавців періодичної преси.

Звіт «Зробіть свободу слова реальністю, пане Президенте» базується на результатах дослідницької місії, проведеної на початку квітня 2012 року, яка, як стало відомо, виявила серйозні корупційні моменти та інші проблеми і рекомендує низку кроків, необхідних для зміцнення свободи слова у державі. Автори вирішили оприлюднювати свій звіт у той момент, коли проведено фінал чемпіонату Європи з футболу та увага до України зросла.

Уже надвечір 3 липня  біля Українського дому, що на Європейській площі столиці, почав збиратися гурт людей. П’ятеро народних депутатів, громадські активісти і журналіст «Дзеркала тижня» Сергій Рахманін оголосили про безстрокове голодування на знак протесту (Сергія Рахманіна буквально наступного дня з серцевим нападом забрала з площі «швидка»).

Правоохоронна машина, яка часто проявляє абсолютну безсилість у протистоянні зі злочинним світом, на мирний спротив громадян, за податки яких й існує, зреагувала миттєво: сотні запакованих у бронежилети і каски силовиків стали супроти людей. Почалися сутички. На ранок у МНС нарахували десяток потерпілих міліціонерів (?).

У середу на Європейській площі зібралися сотні захисників мови, проти яких щільними лавами ви­ставили 1300 беркутівців. Міліція спробувала відтіснити людей від Українського дому (там планувалася прес-конференція гаранта Конституції, а відтак і конституційних прав громадян на мирні зібрання і державну мову зокрема), відтак знову була застосована сила, у хід пішли кийки і сльозогінний газ. Від останнього постраждав, зокрема лідер партії «УДАР» Віталій Кличко, який разом з іншими очільниками опозиції стояв у першій шерензі мітингувальників.

Європейський суд з прав людини, зобов’язав Україну виплатити екс-міністру внутрішніх справ України Юрієві Луценку 15 тисяч євро моральної компенсації. Зокрема, суд нарахував сім порушень конкретних статей Європейської конвенції з прав людини.

Європейський Союз, як зазначається у коментарі Єврокомісії, оприлюдненому у вівторок, підтримує таке рішення суду та закликає українську владу вжити термінових заходів для виправлення системних процедурних недоліків.

Увечері 1 липня небо над головною футбольною ареною України — стадіоном НСК «Олімпійський» — розквітло розкішним феєрверком, а грім аплодисментів привітав збірну Іспанії, яка у фіналі перемогла команду Італії — 4:0. Цим матчем завершився грандіозний футбольний спектакль під назвою «Євро-2012». Одразу скажемо, що чемпіонат, проведений одночасно і в Україні, і в Польщі, вдався. І за організацією турніру, і за якістю гри, яку продемонстрували більшість його учасників, у тому числі й Україна. Але командою століття фахівці вже назвали іспанську збірну, яка, додаючи від матчу до матчу, показала неперевершений футбол.

Мало не на місяць увага всього світу була прикута до чемпіонату, а водночас — до України. Він створив нашій державі позитивний імідж, дав усвідомити, що їй під силу розв’язувати найскладніші завдання. Тепер нас знають не лише за іменами боксерів Віталія і Володимира Кличків чи футболіста Андрія Шевченка, а й за привітністю та гостинністю простих українців. Нашу державу відвідали близько 1,3 мільйона вболівальників, що становить рекордну кількість прибулих на турнір за всю його історію, і кожен повіз додому гарні враження. Умовами для проведення матчів задоволені й усі команди, які виступали на українських стадіонах. Не було ніяких скарг чи нарікань, навпаки — всіх вразив гарний рівень підготовки.

Для відвідувачів Народного університету Одеси лекцію «Український націоналізм: історія і сучасність» прочитав доцент Дрогобицького педуніверситету ім. Івана Франка, керівник Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова, публіцист Олег Баган.

У вступному слові  кандидат історичних наук, доцент Одеського національного університету Олександр Музичко зазначив, що це вже п’ята лекція в Народному університеті і що подібні зустрічі, даючи харч для роздумів, — один із засобів гуртування української громади та мають на меті показати, що українці тут є і що вони можуть відстоювати свої права. А друге завдання — інтелектуальне: вони спрямовані проти наступу проро­сійських та ліберальних сил і покликані розвіювати міфи, показувати певну традицію українського націоналізму в історичній площині і в суто сучасній. А ті, хто приходить на ці зустрічі, мають виконувати й комунікативну функцію, і в такий спосіб проект буде жити.

Коли заходить мова про інвестиції, підприємці справедливо зауважують, що у нас в країні мало робиться, аби створити сприятливі умови для їх залучення. Влада щодень дбає про збір мит, податкових платежів та штрафів, а це більше схоже не на подолання безробіття, а на боротьбу з роботодавцями. А якщо врахувати ще й корупцію, недосконалу судову систему та адміністративні бар’єри, то картина виходить геть безрадісною...

У цьому можна було ще раз переконатися, відвідавши презентацію результатів дослідження Міжнародної фінансової корпорації (IFC), яка є членом групи Світового банку і найбільшим глобальним інститутом розвитку, що сприяє сталому економічному зростанню країн. Презентація, яка називалася «Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес», викликала інтерес передусім у працівників засобів масової інформації, а ось чиновники цей захід проігнорували, хоч і запрошувалися на нього. Можливо, справи у них виявилися важливішими, а може, їм просто не хотілося чути про негативне у тій сфері, якою вони покликані опікуватися.

Державу творить суспільство. Призначення держави ефективно керувати суспільно-державним утворенням в інтересах всіх нинішніх громадян країни та прийдешніх поколінь. Суспільно-державне утворення є багатогранною та складною системою кібернетичного типу, здатною до самоорганізації, самовдосконалення та розвитку. Ефективно управляти такою системою та удосконалювати її можуть тільки високоосвічені, професійні, з кібернетичним нахилом та з сучасним світоглядом далекоглядні люди. Не менш важливими для таких осіб є високі моральні якості: відповідальність, правдивість, чесність, порядність, совісність, гуманізм. Адже управління поширюється на окремих людей, колективи, громади, суспільство. Вкрай необхідною умовою результативного управління державою та ефективного її функціонування є взаємна довіра народу та влади, спільність інтересів, єдина мета суспільства та керівництва державою.

Названі комплексні вимоги — професіоналізм (П), моральність (М), довіра громадян (Д) — мають бути притаманні кожному, хто обіймає керівну посаду, приймає державницькі рішення чи місцевого значення. Рівень ПМД повинен бути визначальним при формуванні кадрової еліти — від місцевої до найвищої — при призначенні осіб на відповідальні посади. Саме ці вимоги, переконаний, є ключовими та вкрай необхідними.

От і відсвяткували ми День Конституції. Із різним ставленням до цього свята і майже з однаковим для всіх переконанням, що Конституція не виконується. Неупереджений погляд на неї змушує задуматися і над самим смислом Основного Закону, і над тими умовами, які роблять його виконання неможливим.

То в чому ж полягає смисл головного закону держави? Наскільки проголошені в ньому цінності відповідають дійсності? Для порівняння можна взяти інший «звід законів» — Правила дорожнього руху. Чому всі водії, виїхавши на дорогу, здебільшого їх дотримуються, а громадяни, живучи в державі, спостерігають переважно порушення Конституції?

Розгортаю останнє червневе число газети «Региональный вестник», і бачу на третій сторінці (втім, як і на решті) фотозображення голови облдержадміністрації Едуарда Матвійчука, а поруч — великими літерами радісне повідомлення: «Пляжи останутся свободными!» Що ж, веселися, гуляй, народе, плавай, засмагай на чорноморських просторах! Хіба ж можна не вірити такому високому начальнику?

Можна, і навіть треба! Але...

Побувавши нещодавно на одеському пляжі «Дельфін», побачила берег, розділений на дві частини — велику (мабуть, десь гектар) і меншу. Половина меншої заставлена шезлонгами, інша — вільна. Отут на піщаному квадратику й тиснуться один до одного відвідувачі «Дельфіна». Трішки їх є на тапчанах. Але небагато.

До 105-річчя Романа Шухевича (30 червня 1907-го — 5 березня 1950-го)

Роман Шухевич — це постать, якою гордилася б будь-яка нація, бо все своє свідоме життя він присвятив боротьбі за те, щоб його рідна Україна стала вільною самодостатньою державою, а не розтерзаною чотирма сусідами родючою землею з працелюбним народом.

Він мав хорошу освіту: закінчив Львівський політехнічний інститут і Львівську консерваторію за класом фортепіано. Він міг самореалізуватися і без революційної боротьби, бо походив з відомої заможної родини та був всебічно обдарованим. Наприклад, після виходу з Берези Картузької з 1937 по 1939 роки він успішно займався бізнесом, створивши першу в Галичині українську рекламну компанію «Фама» з власним оригінальним стилем. Та виріс він у патріотичній родині — Україну любив понад усе. Й тому обрав револю­ційний шлях служіння їй.

Щоб у добу Другої світової війни на міжнародній арені відродити справу відновлення незалежної України, потрібні були українські збройні сили. Шухевич це добре розумів і тому став військовим. Він зумів створити армію, досвід якої вивчається в усіх військових вишах світу як зразок успішної партизанської війни. В нашому суспільстві ставлення до Героя України генерала Романа Шухевича неоднозначне, як і до героїчної боротьби за незалежність. Адже широкому загалу ще дуже мало відомо про документально підтверджені факти цієї боротьби. Головнокомандуючого УПА та воїнів його непереможеної армії називають «нацистами», «есесівцями»... Паплюжать у незалежній Україні їхні святі імена не лише в зловорожих ЗМІ, на зразок одіозного Кваснюка на одеському каналі АТВ, а й навіть у стінах Верховної Ради депутати-популісти. Чи є на це підстави? Чому це відбувається в незалежній Україні, за яку поклав життя він і тисячі його однодумців?

Оновлену версію вистави «Геній і злодійство», що відбулася недавно в Одеській опері, було приурочено до 40-річчя творчої діяльності художнього керівника театру, народного артиста України Василя Навроцького.

На сцені — легендарна історія стосунків Моцарта і Сальєрі, що впродовж століть не дає спокою творчим людям усього світу.

У першому відділенні звучала музика обох композиторів, зокрема кілька увертюр до опер А. Сальєрі, мотет зовсім юного В.-А. Моцарта для сопрано з оркестром, головну партію в якому виконала Юлія Вакулович, і концерт В.-А. Моцарта для кларнета з оркестром ля-мажор, де сольну партію виконував Леонід Попов.

Одеський обласний відбірковий конкурс ХІІІ Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» 2012 року

У 2012 — 2013 роках відбудеться ХІІІ Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута», який протягом своєї діяльності сформував українську національну музичну масову культуру і є основним постачальником нових імен для української естради.

Фестиваль складається з двох етапів — відбіркового та фінального.

У 2012 році з 31 березня по 9 грудня по всій Україні пройдуть 27 відбіркових конкурсів ХІІІ Всеукраїнського фестивалю «Червона рута-2013» згідно з планом роботи Міністерства культури України за підтримки Державного комітету телебачення та радіомовлення України з метою виконання доручення Кабінету Міністрів від 13.01.2012 р. №63623/1/1-11.

Одеський обласний відбірковий конкурс відбудеться 7 липня в Одеському театрі юного глядача ім. М. Островського (вул. Грецька, 48а). Реєстрація учасників о 9.00, початок прослуховування — о 10.00. Переможці отримають право виступати у фіналі «Червоної рути» в 2013 році у Києві та гідно представляти свій регіон на всеукраїнському рівні.

У День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні на будинку Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського в Одесі було відкрито меморіальну дошку трьом Героям Радянського Союзу.

Володимир Моргуненко, Анатолій Коваленко і Василь Мусін мріяли про життєвий шлях педагога, але, коли 22 червня 1941-го фашисти напали на рідну землю, стали на захист Вітчизни.

Володимир Моргуненко, син українського селянина, в роки війни був народним месником, одним з очільників підпільної організації «Партизанська іскра». Вже у першій диверсійній операції за його участю було підірвано два ворожі потяги, понищено десятки вагонів і платформ з військовим вантажем та технікою. Гітлерівці вистежили підпільника і закатували весною 1943 року.

Головний тренер збірної України Олег Блохін і його помічники по тренерському штабу у Будинку футболу на засіданні «Футбольного прес-клубу» підсумували виступ національної команди на «Євро-2012». Відпо­відаючи на численні запитання, Блохін поділився ще й думками про майбутнє команди.

— Олеже Володимировичу, на «Євро-2012» голи забив тільки Андрій Шевченко. Як тепер збірна вирішуватиме цю проблему?

— Думаю, що не скоро у нас з’явиться другий Шевченко. Ситуацію треба скоріше змінювати не мені, а клубам — ми беремо вже готових гравців. Для багатьох, напевно, стало несподіванкою, що Шевченко, який довго не мав ігрової практики і нормально не готувався, вийшов у стартовому складі проти Швеції. Але, як показала практика, старий кінь борозни не псує. Того чуття і вміння, яке у нього є, нема у молодих. Є проблеми і в оборонній лінії, але з відходом Шевченка — це велика втрата для лінії нападу. А грати в такий футбол, як Іспанія, без нападаючих, ми не готові.

Більш як для половини закордонних уболівальників українське сало стало справжнім відкриттям

Віднедавна українці офіційно визнали сало своєю національною стравою шляхом голосування у рамках конкурсу «Смакуй, країно!», організованого асоціацією «Український клуб аграрного бізнесу». Проте для 56% закордонних футбольних уболівальників національний продукт №1 став справжнім відкриттям.

Такими є результати опитування, проведеного УКАБ спільно з агенцією AgriSurvey, повідомив «Укрінформ».

За результатами цього опитування, зазначають в УКАБ, більше половини іноземців нічого не знали про давній український делікатес. На запитання «Чи чули ви щось про сало?» — 56% респондентів відповіли: «What is this? (Що це?)» Ще менше гостей з-за кордону його куштували — лише 27% опитаних.

Перший міжнародний баскетбольний турнір «Хвилі Дунаю» серед юнацьких команд 1996 року народження пройшов в Ізмаїлі 22 — 24 червня. У залі комплексу «Портовик» за головний приз змагань боролися молоді спортсмени з України, Румунії і Молдови.

Організатори турніру — Одеська обласна федерація баскетболу і федерація баскетболу м. Ізмаїла за сприяння головного управління МНС України в Одеській області — запросили команди спортивного ліцею №1 (Констанца, Румунія) і збірну Молдови. Україну представляли «СДЮСШОР №2 — «Хімік» (Одеса) та команда Спортивно-оздоровчого центру (Ізмаїл).

— Передісторія турніру така. Під час звітно-виборної конференції Одеської обласної федерації баскетболу ми запропонували президенту федерації Валерієві Степановичу Горбатку для популяризації баскетболу в нашому регіоні провести в Ізмаїлі міжнародний турнір «Хвилі Дунаю», — розповідає головний суддя змагань, заслужений тренер України з баскетболу Валентин Поляков. — Треба сказати, що Валерій Степанович позитивно поставився до нашої пропозиції, і після ознайомлення з всією інфраструктурою було вирішено, що в Ізмаїлі є можливість провести турнір такого рівня.