Взяти язика
Розумію, у цьому не можна брати участі. Не можна підтримувати багаття ненависті, де мова — лише дрова, що підкидаються в передвиборне вогнище. Як не можна спиратися на досвід Канади, Бельгії і т.д., і т.п. Люди, позбавлені слуху, слуху взагалі, а не музичного, намагаються довести одне одному досконалість свого співу. Це наш парламент, дика орда циніків, що самоізолювалася від народу.
І все ж. Я, категорично російськомовний громадянин України, повинен висловитися. Для себе повинен, насамперед. Не про сам текст проекту закону, провокативний та антиконституційний одночасно. І не про кулачні бої в залі парламенту, звичні і грубі. Хочу висловитися про інше, про що говорити і писати в нас не прийнято. Про вину численних професійних патріотів, які зуміли домогтися власного добробуту, але не добробуту своєї палко улюбленої країни. Про вину всіх цих поетів, прозаїків та інших «майже дисидентів» перед Україною, її людьми і її державною мовою.
Досі епізодично виникають розмови про люстрацію. Як правило, вони виходять із середовища тих наших співгромадян, хто не зумів реалізуватися в новому, пострадянському житті. Колишні радянські поети і прозаїки, не відзначені великими талантами, про люстрацію не говорять. Вони, котрі зуміли «тільки на зарплату» збудувати розкішні палаци в Кончі-Заспі, про трагедію української мови, що продовжується, говорять рідко. Ритуально, із сльозами згадуючи Василя Стуса, Івана Світличного і Валерія Марченка, які дочасно пішли від нас, вони ніколи не говорять про себе, що зрадили їх, про свої вірші і романи на тему солодкого життя в країні комунізму. І про подібних до себе вірнопідданних українських філологів, які легко й охоче писали для КДБ експертні висновки про наявність явного антирадянського буржуазно-націоналістичного наклепу у віршах Стуса, Калинця і багатьох, багатьох інших, що стали в’язнями радянських зон суворого режиму. Як сказав мені один із них, відповідаючи на мою публічну репліку: «Не треба згадувати погане, у нас зараз інші проблеми, ми будуємо свою Україну!»
Не будують. І не намагалися будувати. Тому що будувати не вміють. Та, власне, і не хотіли будувати. Десять років тому лідер української діаспори в Канаді, людина щира, інтелігентна, яка гостро переживала наші пострадянські проблеми, довго і докладно розповідав мені про поведінку в США і Канаді одного з наших «професійних патріотів», котрий зібрав там чималі гроші «на Чорнобиль». Як виявилося, на себе, дорогого. Він і сьогодні в парламенті, опозиціонер. А «чорнобильські» гроші використав ефективно, на себе і свою сім’ю.
Мені неприємні обидві сторони «мовного» конфлікту. Всі вони, без винятку, огидні. Одне втішає: переважній більшості українців чужі і їхні проекти законів, і баталії навколо них. Всім, і російськомовним, і тим, хто розмовляє українською мовою. Народ України розумніший, тверезіший за своїх політиків. Через чотири місяці ми переконаємося в цьому.
Семен ГЛУЗМАН,
правозахисник, дисидент і політв’язень, президент Асоціації психіатрів України.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
