Переглядів: 1087

Очима українського мистця

На виставці Степана Химочки в Музеї західного та східного мистецтва

Степан Химочка народився в селі Старокозачому Білгород-Дністровського району, свій творчий шлях розпочинав тут, в Одесі, далі — Київ, Академія образотворчого мистецтва, і, нарешті, російські Химки. Жителі цього підмосковного містечка давно числять його своїм: «он же ведь Химочка — значит, из Химок». Понад те: його ім’я згадується у довіднику найвідо­міших людей «Хто є хто в Російській Федерації». Він має респект, має виставки. Це добре — наш чоловік там, серед них. Але в цьому випадку якраз дуже важливо, ким він сам себе вважає. Хоча, скажімо, ті, хто буває на його виставках — а він там не тільки бере участь у різноманітних вернісажах, а й сам досить часто, як на наші мірки, влаштовує свої персональні виставки, — отож ті, хто бачить там його роботи, розуміють: цей художник усе-таки дистанційований від тих широт, і то виразно в південному напрямку, до гарячих степів українських, до лиманів, до моря…

Отож Степан Химочка хоч і пристав до чужого берега, та від свого таки не відрікся, як це буває зчаста навіть серед тих, котрі фізично нібито й тут, на цій стороні, хоча насправді — десь там. Його ж коріння, чіпке та глибоке, міцно тримається рідного ґрунту, живлячи душу художника та заряджаючи його мистецьке єство отією сонячною енергетикою українського Півдня. Ми переконуємося в цьому щоразу, коли мистець привозить до рідної йому Одеси свої роботи, щоби показати у місті, яке дало йому не лише фахову освіту — диплом Художнього училища ім. М.Б. Грекова, а й добрих друзів, з якими поряд шукав і знаходив свою мистецьку дорогу. Властиво славетна Греківка, за всієї тодішньої обмеженості рамками догматичної доктрини, все ж, окрім розширення світогляду, допомагала проявитися природним здібностям, додавала впевненості у своїх силах та можливостях. А талант, якщо він був, налаштовувався на критичне сприйняття дійсності й навіть радикальне мислення, і в такий спосіб вигранювався та міцнів. І подібні до себе швидко віднаходили один одного.

Так троє друзів — Валентин Алтанець, Андрій Антонюк, Степан Химочка — не лише разом пили чай у майстерні Валентина в завулку Чайковського, а й пізнавали ті вершини світового мистецтва, котрі вважалися тоді, у 1960 — 1970-х роках, крамольними (бо не оспівували на­тхненне будівництво соціалізму), жваво сперечалися, хвалилися один перед одним власними осягненнями, поправляючи один одного, і, безперечно, це була ще одна — паралельна — дуже важлива фахова освіта. Була — самошкола (термін Олександра Циркуна, архітектора, а тоді — одного з них: «Я коли з ними позна­йомився, то немовби в інший вимір потрапив, вони робили так, як їм було треба, як самі хотіли, а не так, як їм казали»). Згодом усі троє вибилися у визнані майстри.

Душа Валентина Алтанця давно відлетіла у вічний вирій — може, поріднилася з душами трипільців, бо умів проникати у генетичну па­м’ять народу нашого. Народний художник України Андрій Антонюк, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, віддав перевагу перед столицею рідному Первомайську на Миколаївщині, час до часу влаштовуючи мистецьке свято у цьому ж таки музеї в Одесі своїми грандіозними виставками. А Степан Химочка, підтвердивши свій академічний диплом художника-монументаліста на станції метрополітену «Мінська», яку сам повністю оформив, перенісся до Підмосков’я.

Доля не питає — вона сама вирішує. Часом, правда, компенсуючи певні втрати. У даному конкретному випадку наш краянин не може поскаржитися на брак популярності. Він частіше виставляється у Москві, ніж декотрі знані тутешні художники — в Одесі (хоч і не їхня вина). Знані, та, до слова сказати, трохи таки зарозумілі. Дивовижно, але на відкритті персональної виставки Степана Химочки майже не видно було… художників. Правда, мистець працює у традиційному реалістичному напрямку, а тут же ж пієтет — до мистецтва більш незвичного та оригінального. (Хоча трапляються і конфузи: під час недавнього відкриття Музею сучасного мистецтва шановна пані мистецтвознавець охарактеризувала творчість одного мистця цитатою з каталогу... іншого, але це — дрібниці).

Попри те, людей зібралося чимало, хоч день був спекотний, а в музейних залах — ані продиху. Бо, властиво, не лише для художників та фахівців такі виставки, а передусім — для того, щоби позитивно впливати на духовність громадян, якої у теперішньому нашому житті стає дедалі менше, і незаперечним є той факт, що година-півтори, проведених на мистецькій виставці (у театрі, в концерті тощо) вартує цілого вечора з телевізором.

Та Степан Химочка, здається, не надто переймається отією вже згаданою обставиною. Друзі на відкриття виставки прийшли. Художник та викладач Греківки Іван Козирод пригадав епізод з його навчання в училищі: «Він так багато приносив етюдів, що директор одного разу сказав йому на обході: якщо ти ще будеш приносити в мішках етюди, я тебе виключу з училища». Говорив і про особливості малярського письма Химочки, які особисто його щоразу приємно вражають. Це, передусім, політ фантазії, уміння працювати зі світлом, надто коли воно є елементом сюжету, про світлові ефекти й навіть про те, як він передав звучання акордеона в одній з картин; говорив і про пейзажі, у яких захоплює оте південне безмежжя — степу, неба, моря… Нарешті, портрети — їх кілька, й серед них — «Автопортрет» у незвично вузькому форматі: витягнутий знизу вгору, він опускає нас долу отими печаллю та сумом. По-різному можна тлумачити цей вираз. Та, здається, за видимою стороною багаторічного буття художника поза оберегами рідного краю, за всією успішністю цілком сформованого мистця, і все ж тісно йому там, а вірніше — незатишно під широким, але позбавленим розпеченого сонця, отим прохолодним небом.

Відрада й розрада — у праці: давно всіма знана істина. Хто знає Степана Химочку, той обов’язково відзначає працьовитість художника. Цього разу майстер привіз до Одеси аж дві виставки (друга відкрилася через кілька днів в одній з міських галерей). Він інакше зображує природу — він її бачить яскравіше, якщо можна так сказати, більш колористично. Це й приваблює глядачів його виставок у Росії. А водночас він бачить її, сказати б, ширшими очима та глибшим, аніж ми, поглядом — бачить зі своєї уяви. Тому ці образи хвилюють, за­тримують біля себе на довший час. Його образна, колористична мова, здається, була б не такою увиразненою, коли б він жив на рідній землі, — таке враження залишають його картини.

«Він залишається вірним південній традиції, цьому степу. Душа його тут. Натхнення до нього приходить звідси. Тут для нього — ковток свіжого повітря», — сказала про виставку одна з відвідувачок, назвавшись Наталею Петропавловською. Ще один поціновувач його творчості на ім’я Віктор ви­словився так: «Коли дивишся на його роботи, починаєш розуміти, що таке справжній живопис. Це важко описати словами. Все, що він виставляє, гідне захоплення, все дуже здорово».

Не забув Степан Химочка й рідної мови, хоч і почав свій виступ словами: «Не знаю, как начать, і не знаю, з чого почать...» Тому що людині духовній, інтелектуальній ніколи не стане по-справжньому рідною чужа мова, навіть якщо ти постійно контактуєш нею і довго живеш у її середовищі. Це незаперечна істина, хоч багато хто думає сьогодні інакше, але то лише віяння непевного часу — часу втрачених духовних орієнтирів, і вони, безперечно, віднайдуться знову. Й так само людина є представником однієї — лише рідної культури свого народу, хоча знати вона може, і повинна, багато різних культур. Тож український червень у творчості Степана Химочки безсумнівний. Разом з тим, живучи в інших краях, не може він не відтворювати у своїй творчості те, що довкола нього. Та, навіть пишучи підмосковний пейзаж, він бачить його українськими очима.

Роман КРАКАЛІЯ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net