Переглядів: 1015

Мова — не барикада, мова — наступ

Ви розумієте болгарську мову? А молдовську? Польську?..  Може, ви й розумієте, шановний читачу, але таких людей, на загал, небагато. Хоча в місті, де, як твердять удавані захисники прав нацменшин (а насправді — русифікатори), зокрема й автори законопроекту «Про мовну політику в Україні», люди мали б знати, бодай у розмовному варіанті, дещо з мов найбільших етнічних меншин. Як ми всі розуміємо, усе тут значно простіше: протягується перший етап до впровадження другої державної мови — російської. А це неприпустимо.

Та повернемося до розмаїття мов. Хто стане заперечувати істину: чим більше мов, культур знає людина, тим вона культурніша, тим потужніший має інтелект. Та про що тут можна говорити, якщо навіть одну мову — державну українську — за двадцять років не спроможуться бодай трохи вивчити...

Отож на Буковині, наприклад, місцеві жителі віддавна могли без жодних лінгвістичних проблем порозу­мітися з молдованами чи румунами, котрих там багато, з євреями, знали німецьку й навіть трохи російську (наслідок подвійної окупації російськими військами) ще в Першу світову. Зрозуміло, що представники нацменшин володіли й українською мовою. Так там було завжди — до силового впровадження «великого и могучего». А якщо ви бували на Закарпатті, то не могли не помітити, що там люди володіють — хоч би на побутовому рівні — угорською, словацькою, чеською, румунською…

Все це зрозумілі речі. Але є мова державна, якою ведеться діловодство та судочинство, якою розмовляють і військо, і держслужбовці з народом, якою навчаються школярі у школах (вивчаючи паралельно і свою рідну, материнську мову), і студенти у ВНЗ, якою треба навчати й іноземних студентів, вони ж бо не в Росію приїхали здобувати освіту, — і вона, ця мова, має бути всюди одна, без жодних «регіональних». Страшно навіть уявити, що почнеться із впровадженням такого закону! А ще коли подумаєш про сепаратистські настрої, ска­жімо, у Криму, в інших регіонах країни, та не так у регіонах, як у наших деяких сусідів. Україну розділять, як торт, смак якого давно лоскоче їм горло. Хоча, до слова сказати, у судочинстві, діловодстві в Одесі, у спілкуванні російська мова не має жодних обмежень, але ж так хочеться закріпити це ще й на законодавчому рівні!

Отож ви не розумієте жодної з мов отих 130 друзів, які живуть поряд з нами у місті 130 національностей — як його зчаста називають, коли треба виправдати русифікацію (себто, одну для всіх російську мову, хоча ж є мова державна). А проте українці трохи таки розуміють, бо вони, знаєте, здібні до мов. От візьміть сучасних заробітчан, котрі про європах заробляють єврики для пограбованої отакими русифікаторами Батьківщини (яка, до слова сказати, викреслила їх навіть зі свого виборчого реєстру). Так тії заробітчани, приїхавши в Португалію чи в Італію, вже по кількох місяцях можуть вільно спілкуватися з тамтешнім людом. Наші ж асимілятори та інтегратори й за 20 років не спромоглися на щось подібне. Гадаєте, вони такі нездатні на це? Та ні ж бо, виїхавши на постійне проживання кудись у Чехію чи в Німеччину, швиденько оволодівають тамтешньою мовою, ще й гроші за це платять, й навіть іспит на знання мови складають вельми успішно. Бо — держава вимагає. А от українська, така близька до російської, їм ну ніяк не дається. Звикли вважати українців людьми нижчого сорту. А ще виправдовуються: всі й так, мовляв, знають російську.

Так, українці добре знають російську мову — по Сибірах та Соловках її в основному вивчали. Але це зовсім не означає, що нею треба розмовляти з «русскоязичними». Розмовляйте з ними рідною українською мовою — вони все чудово зрозуміють. Коли ми спілкуємося з ними російською, це для них привід сказати: от бачите, українці розмовляють російською, давайте закріпимо її в статусі державної, навіщо їм українська?

Українців зневажають на своїй рідній землі, на якій вони живуть тисячоліттями, у своєму власному домі. Їм ледь що не кажуть: вас нема, ви всі — це ми, тут буде російська держава. У день, коли було схвалено у першому читанні отой екстремістський законопроект, одна двірничка в Одесі винесла зі школи до сміттєзбірника мішок букварів. «Що ви робите?» — запитали її. На що жінка відповіла по-російськи, що вже є нові букварі, правильні, а ці, націоналістичні (аякже: все, що українське, неодмінно ж націоналістичне,  це ми вже проходили не один раз), уже непотрібні. Наші діти й онуки не знатимуть материнської мови — рідної української. Що ж, може, тепер замість «Букваря» вони вчитимуться за підручником «Родная речь», як це було не так вже й давно — за радянщини? А чим, власне, відрізняється нинішня Україна від  колишньої «Украинской ССР»? Та, власне, мало чим. І все ж — чи посмів би тоді міністр освіти назвати українську мову «этот ненужный язык»?

Сьогодні українська мова ще є державною, але з допомогою цього законопроекту її хочуть викинути на смітник. От тільки що не говорять про це відверто. Нас хочуть приспати балачками про те, що нашій мові ніщо не загрожує. І це — в той час, коли у всіх сферах безроздільно панує російська. Вона окупувала інформаційний простір, книгодрукування, спорт, церкву Московського патріархату, бізнес. Російські шовіністи на кшталт авторів законопроекту нахабно не допускають державну мову у названі вище та інші сфери. Всюди панує мова гноблення українців ще з імперських часів. А законопроект робить державну українську мову необов’язковою, протиставляючи її мовам меншин.

Наша мова не потребує компліментів: ах, солов’їна, ех, співуча, ох, багатюща… Все це давно всі знають. Наша мова потребує живого голосу, потребує звучання, а звучання  її — то справжня музика. Вона потребує, щоби нею роз-мов-ля-ли! Завжди і всюди!

Нещодавно на шоу Шустера, яке не можна спокійно дивитися — стільки там явної та замаскованої ненависті до українства, один політолог сказав приблизно таке: в Україні зростає кількість людей, особливо молоді, котрі повсюдно розмовляють українською мовою, і при цьому, уявіть собі, не відчувають комплексу меншовартості, й це, на його думку, дуже небезпечно, бо Україна може стати українською. Дуже слушно, бо тоді вона вже не зможе стати складовою імперії, яку прагне відновити сучасне кремлівське керівництво. До того ж, у такій Україні вже не знайдеться місця українофобам типу авторів цього законопроекту (якщо, правда, вони не змімікрують, а це вони добре вміють).

Так-от, щодо мов наших друзів-меншин. Автор за­йшов недавно в одну установу і звернувся по-болгарськи. Довгонога блондинка витріщилась і мовчить — наче їй заціпило. Тут інша виходить: «Ви что-то хотели?» Тоді автор до неї — молдовською (чи румунською — мови ці дуже подібні). А далі не втерпів — засміявся, надто вже кумедно виглядали обидві. І перейшов на державну українську. І що б ви думали? Обидві запопадливо обслужили українською. Вийшов автор і сів у трамвай. «У мене, — каже кондукторці, — службова посвідка». Та зрозуміла й пішла далі. Лише якийсь дідусь обізвався лайливим для нього словом: «націоналіст». А збоку — несподівана підтримка: «Більше буде отакого націоналізму — то й порядку у державі побільшає, і мова державна буде звучати». От так! Тільки в такий спосіб, як сказала одна шановна пані професорка зі Львова, чистим українським націоналізмом можна вилікувати від російського імперіалізму.

Українська мова, її повнокровне існування, залежить від нас з вами — українців. Захищаймо її. Не почуваймося, як за барикадою, будьмо у наступі. Захищаймо її, якщо треба, під стінами влади, якими вона відгородилася від народу українського, наче китайським муром. Той мур все одно впаде. Захищаймо її щодня, щогодини і щохвилини, бодай тим, що вона звучатиме з наший вуст. І ніяка інша!

Роман НІМЧИЧ.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net