Переглядів: 971

Змарнований шанс?

У 2011 — 2013 роках Україна мала всі підстави заявити голосно й переконливо про свою політичну і, значною мірою, інституційну належність до Європи. На цей період припали одразу кілька вагомих міжнародних подій, безпосередньо пов’язаних з Україною.

По-перше, від середини травня до середини листопада 2011-го Україна головувала в Раді Європи, вперше з моменту вступу до організації в 1995 році. По-друге, до кінця 2011-го планувалося завершити переговори щодо Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, включно з її економічною частиною про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі. Парафування, а можливо навіть і підписання, відповідних документів очікувалося на саміті Україна — ЄС у Києві в грудні. По-третє, у травні 2012-го Україна мала приймати щорічний саміт країн Центральної Європи, а в червні разом із Польщею вперше бути господинею найяскравішого європейського спортивного свята — чемпіонату Європи з футболу. Нарешті, протягом 2013 року Україна — знову ж таки вперше — очолюватиме найбільшу європейську безпекову організацію — ОБСЄ.

У сукупності Київ дістав чудовий шанс здійснити якщо не політичний прорив у Європу, то, принаймні, зміцнити уявлення європейців про нас як про європейську країну і остаточно переконати в цьому скептиків як серед закордонних політиків, так і серед широкого загалу.

Скористатися цим шансом випало владній команді від Партії регіонів. Хоча право на проведення «Євро-2012» Україна виборола ще в квітні 2007-го; переговори щодо Угоди про асоціацію з ЄС розпочалися в березні того ж таки року; головувати в ОБСЄ країна зголосилася ще в грудні 2005-го, а політичне керівництво Радою Європи та Центральноєвропейською ініціативою (ЦЄІ) дісталося за чергою. Але чим не чудова нагода для влади довести свою «ефективність» та увійти в історію як така, що наблизила Україну до Європи? І чим не чудова можливість для країни продемонструвати консенсус політичних еліт із ключового питання національного розвитку та незмінність міжнародних пріоритетів?

Саме так це й відбувалося в наших західних сусідів, де, попри зміну прізвищ президентів і прем’єрів та внутрішньополітичну боротьбу, залишалися непорушними стратегічні зовнішньополітичні цілі. Зокрема, Польща вступила до НАТО та ЄС за президентства Александра Квасневського, колишнього активіста студентського комуністичного руху, а потім лідера Соціал-демократичної партії, що постала замість саморозпущеної комуністичної ПОРП. А, наприклад, Туреччина досягла найбільшого поступу у відносинах з ЄС на чолі не з кемалістською і традиційно проєвропейською Республіканською народною партією, а з поміркованою ісламською Партією справедливості і розвитку.

Та українські можновладці ніби навмисно вирішили довести, що Україна, як дотепно помітив німецький посол у Києві, «ніколи не змарнує шансу змарнувати свій шанс».

Короткоплинне головування в Раді Європи ознаменувалося не чим іншим, як ув’язненням Юлії Тимошенко. Мало було лідера політичної опозиції запроторити до СІЗО і засудити на сім років до позбавлення волі, що Євросоюз, куди Україна офіційно прагне вступити, визнав неприйнятним проявом вибіркового застосування правосуддя. Треба було ще мати неабиякі хист і фантазію, щоб зробити це саме протягом шестимісячного перебування на чолі Ради Європи. Можна лише здогадуватися, що відчував під час своїх службових поїздок до Києва генеральний секретар організації, яка ставить за мету захист на Європейському континенті прав людини, демократії та верховенства права. Або — що думалося українському постійному представникові при Раді Європи, коли йому доводилося поступатися кріслом головуючого, адже за неписаною, але усталеною внутрішньою процедурою, головування на конкретному засіданні переходить до представника наступної головуючої країни, якщо на обговорення ставиться питання щодо стану справ у країні поточного головування.

Завершивши на «мажорній ноті» головування в Раді Європи, Україна майже одразу очолила ЦЄІ й устами міністра закордонних справ заявила, що розглядає це головування як «один із суттєвих елементів пришвидшення своєї європейської інтеграції та отримання майбутнього членства в ЄС». Хіба що таким «пришвидшенням» слід вважати чи то перенесення, чи то скасування — за три дні до початку — саміту цієї поважної регіональної організації через відмову приїхати переважної більшості запрошених президентів — факт, який у світі міжнародних відносин оцінюється, не більше не менше, як дипломатичне фіаско.

Саміту Україна — ЄС у грудні минулого року пощастило більше: він таки відбувся. Хоча у Брюсселі сумніви стосовно доцільності його проведення були. Але очікуваного парафування Угоди про асоціацію з ЄС не сталося. Це зробили через три місяці на робочому рівні. Після того, замість підписання та ратифікації, ЄС відклав угоду в довгу шухляду. Її подальшу долю офіційно й публічно пов’язано з вирішенням ситуації з ув’язненими лідерами політичної опозиції в Україні, забезпеченням вільних, чесних і прозорих парламентських виборів у жовтні та з проведенням системних демократичних реформ.

Сьогодні в це важко повірити, але ще не так давно Україна розглядалася як флагман Європейської політики сусідства, що першою серед шести східноєвропейських партнерів ЄС вийшла на укладання масштабної Угоди про асоціацію. Проте останній звіт Єврокомісії щодо прогресу реалізації в 2011 році Європейської політики сусідства в Україні гранично чітко констатує «деградацію верховенства права» і «подальше погіршення» стану справ із демократією в нашій державі.

«Євро-2012» та його фінал у Києві 1 липня могли стати унікальною подією, що представила б Україну як відкриту і плюралістичну європейську країну для мільйонів уболівальників. І таки хочеться вірити, що тисячі футбольних фанів, котрі прибули в Україну, залишать її з найприємнішими враженнями і теплими спогадами про нашу гостинність. Але тим більше прикро, що цей позитивний футбольний імпульс не позначиться на рівні політичному, де «Євро-2012» перетворилося, за словами міністра закордонних справ Німеччини, на «хороший привід для тиску на українську владу стосовно дотримання прав людини». Ухвалена резолюція Європейського парламенту прямо закликала європейських політиків, які хочуть відвідати матчі «Євро-2012» в Україні, «публічно повідомити про свою обізнаність із політичною ситуацією в країні та намагатися знайти можливість відвідати політв’язнів у тюрмі».

Стараннями влади українська пенітенціарна система і Качанівська колонія перетворилися ледь не на головний «єврооб’єкт» країни для відвідин європейськими політиками. Вибіркове правосуддя, ув’язнення за політичними мотивами, кримінальний кодекс — ось словесний ряд, який, на жаль, почав асоціюватися з Україною в європейських ЗМІ і громадській думці напередодні великого футбольного свята. Довідавшись, що ви з України, перший-ліпший таксист запитував, що ж у нас відбувається і за що посадили Тимошенко.

До речі, відносини з Німеччиною, цією ключовою країною ЄС, складалися непросто для будь-якої української влади. Зокрема, президент Віктор Ющенко, попри величезну популярність на Заході на початку свого президентства, так і не зміг вибудувати приязні стосунки з бундес-канцлером Ангелою Меркель і заручитися підтримкою Німеччини у своїх євроатлантичних прагненнях. Але ще ніколи за 20 років незалежності українсько-німецькі відносини не сягали такої низької позначки, як тепер. Судячи з перших заяв новообраного президента Франції, не набагато кращими будуть відносини нинішньої української влади і з ним.

Попереду залишається головування в ОБСЄ в 2013 році. Незалежно від пріоритетів цього головування, над виробленням яких нині працюють українські дипломати, його результати значною мірою визначатимуться міжнародною репутацією, з якою офіційний Київ підійде до реалізації цього поки що найбільш масштабного проекту з участі України в роботі великої міжнародної організації.

ОБСЄ — це насамперед широке коло політичних зобов’язань, у тому числі з прав людини, демократичних свобод і верховенства права, що їх добровільно взяли на себе держави-учасниці. За виконанням цих зобов’язань головуючою країною інші держави-учасниці стежитимуть особливо прискіпливо. Що вже й відбувається. Із січня цього року ЄС і США щонайменше чотири рази порушували на засіданнях Постійної ради у Відні питання про вибірковість судового переслідування в Україні, не кажучи про висловлювану в кулуарах дедалі більшу стурбованість майбутнім українським головуванням. І саме ОБСЄ оцінюватиме чесність жовтневих парламентських виборів в Україні — за два місяці до початку нашого головування. Невдовзі побачимо, чи стане це головування черговим змарнованим шансом.

Втім «змарнованим» може бути шанс, який не тільки мав місце бути, а яким справді хотіли і прагнули скористатися. І вже зовсім інша історія, якщо те, що ми спостерігаємо протягом останнього року, є не просто втратою — через внутрішньополітичні помилки та зовнішньополітичні прорахунки — реальної можливості наблизитися до Європи, а усвідомленим відходом від вектора розвитку, що декларувався Україною протягом двох десятиліть і що формально продовжує залишатися стратегічним пріоритетом.

Олександр ПАВЛЮК,
інститут «Схід – Захід».
«Дзеркало тижня. Україна».

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net