Переглядів: 824

Хто лікуватиме стару хворобу?

Моє дитинство минало у Першотравневому на Ізмаїльщині. З двох боків село омивається прісним озером. Не знаю, як тепер, а тоді вздовж його берегів були городи, фруктові сади зі зрошенням. Далі — пшеничні поля, баштан, виноградники. Все це селяни доглядали невтомно, мов бджоли. Увечері після роботи поверталися додому на возах і, попри втому, обов’язково співали. Я так любив їх слухати, що вибігав за село й сидів біля шляху, доки не проїздив останній віз. У вихідні на майдані чи в клубі молодь завзято танцювала під гармошку. У дні свят чи весіль я любив спостерігати за різними ритуальними дійствами, що інколи переростали у справжній спектакль, сповнений рідних мелодій, влучних приповідок. Вечорами від старших ми, дітвора, слухали казки.

Зростав з переконанням, що такої прекрасної, мальовничої місцевості більше нема ніде в світі. Коли подорослішав, поїздив по тодішній Ізмаїльській області, завважив: у кожного села є щось своє особливе, своє багатство, якась родзинка. Цим мешканці завжди пишалися. Звісно, чим букет розмаїтіший, тим він красивіший.

По війні наша родина переселилася до Ізмаїла. Невдовзі там познайомився з чоловіком, який перевіз сюди свою сім’ю з Росії. Якось розгомонілися поміж собою, я й запитав: що примусило змінити адресу?

— О, пояснення дуже просте. Під час війни наш полк проходив цими краями. Побачили тут справжній земний рай. На полях, городах — всюди дівчата пригощали нас кавунами, фруктами, виноградом. А які в оселях куштували вареники! Ми, солдати, поклялися: після війни обов’язково переїдемо сюди.

Справді, приїздили й приїздили. (До війни в Ізмаїлі було сорок тисяч населення, через двадцять років — понад вісімдесят.) З багатьма я потоваришував, уже будучи студентом. Проте не все йшло гладенько. Пригадую, взяв у бібліотеці томик Гоголя. Надворі зустрів групу студенток-переселенців з Росії, найязикатіша з них насмішкувато заявила:

— Фу, Гоголя читаешь? Он же — украинец. Ха-ха-ха!

Я почав захищати свою точку зору, мовляв, чому ж тоді ви його у нас вкрали? Виникла суперечка, в якій мені доводили: «великий русский народ совершил мировую революцию, спас Европу от фашизма, сдерживает США от агрессии на отсталые страны...» Їхні докази звучали, як погрози: не маєш прихильності до Росії — отже, «предатель Родины». Тут я пригадав, як за «нелюбов до Росії» в нашому селі посеред ночі вивезли «чорним воронком» до Сибіру кілька родин. Вирішив більше не сперечатися.

Пізніше язикату росіянку побачив в оточені молоді. Вона виявилася активною колекціонеркою анекдотів про «хохлів». Сміялася сама і прагнула розсмішити всіх. «От я надурила хохла! Спрашивал, где Дом культури, а я показала в противоположную сторону». Смішно, просто жах. Потім у гурті зайшла мова про те, хто може більше випити спиртного. Коли гамір трохи вщух, один з компанії «колекціонерки» сумно сказав:

— Эх, скукотища! Выходной. Уже вечер, а за весь день даже ни с кем не подрался.

Мені пригадалися слова класичної сатири: «Порой от драки русские получают больше удовольствия, чем от секса»...

У ставленні до української мови відтоді нічого не змінилося. Якось їду вже в одеському тролейбусі. Чую, двоє людей почали між собою розмовляти українською. Раптом дебела жінка, назвавши себе москвичкою, вигукнула:

— Забудьте свой телячий язык!

Зазвичай українці не люблять перечити. Однак тут літній моряк, міцний чоловік, спокійно, але впевнено дав зрозуміти, що він господар на своїй землі й не дозволить всіляким залітним ображати мову його матері.

Москвичка стрімко попрямувала до виходу, вже на сходинках обернулася з перекошеним злістю обличчям й випалила:

— Тоже хохол!

Хочу зазначити: ніколи не доводилося бачити, щоб українці першими виявляли агресію до інших народів. Зате читаю в газеті нападки на українських патріотів. У коротенькій замітці Олесь Бузина примудрився вмістити: «маразматиків», «хвору на сказ компанію», «середньовічних варварів», «блазнів» і навіть... «філологічний клімакс».

Для чого так нервувати, пане письменнику? Можете вибрати будь-який транспорт (по землі, воді чи в повітрі) й відчалити туди, «где русский дух, где Русью пахнет». Там не доведеться витрачати здоров’я та працю на перевиховання «варварів». «Русским» не звикати кидати насиджені місця. Тільки, де там! Не поїдуть.

Стою до каси в магазині. Якась бабуся кляне і лає Україну.

— Звідки ви?

— Из Красноярска.

— Якщо тут так погано, їдьте додому.

— Куда мне, старухе?

— Ви ж сюди приїхали молодою. Не сподобалося, зразу б повернулися.

— Сестра пишет, что там вообще разруха...

Отаких маємо квартирантів-нахлібників. Та як би парадоксально це не звучало, наша прекрасна земля — не для нас. Це для них такі нардепи, як Сергій Ківалов і КО, воюють за паралельну державну мову. Звісно — російську, хоч і прикриваються потребами нацменшин, якими ніхто й ніколи не перейматиметься. Бо ж люди різних національностей привчені розмовляти «па-русски».

У тому й біда. Через суцільну, часто насильницьку, русифікацію майже знищено нашу рідну мову, культуру, оригінальний гумор, найкращі у світі пісні. Як все це повертати? З дорослими й старими вже нічого не вдієш. Тому треба починати з найменшеньких.

Тут мені скажуть: «Родители против». А я відповім. Знаю школу, де український клас доручили найкращій вчительці, до якої прагнули віддати дітей майже всі батьки мікрорайону. Куди й поділося оте «против». Клас був заповнений до останнього місця.

Це природний, спокійний і найправильніший шлях до того, аби наш народ заговорив українською. Щоправда, на подолання такого шляху потрібне не одне десятиліття. Хворобу, яка поглиблювалася століттями, за один день не вилікувати. Втім, сьогодні річ навіть не в цьому. А в тому, що суща синьо-біла влада не збирається її лікувати. Лише — поглиблювати. Невже, як завжди, мовчки з цим погодимося?

Павло ОРЕЗ.
м. Одеса.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net