Душа гітари
В Одеській філармонії відбувся вечір пам’яті Анатолія Шевченка. Друзі, колеги та, власне, всі, хто був відданий його творчості за життя, зібралися докупи: одні — в залі, інші — на сцені. Цілий вечір звучала його музика. Й варто було заплющити очі, щоби легко уявити собі: ось він знову отут перед нами, зосереджений на своїй гітарі, весь — у своїй музиці... А він — вже з великого портрета — летів понад морем, над сценою, міцно тримаючи кохану свою гітару, усміхнений та щасливий, — вже десь там, вже у позапросторі, в позачассі...
Людині мистецтва, особистості творчій, неординарній, з таким прізвищем в Одесі не надто затишно. Нелегко утверджуватися, творити, завжди бути самим собою, зберігаючи в серці любов до рідного краю, до його культури. Анатолій Шевченко не зраджував собі ніколи, завжди робив те, що любив. За що б не брався, все у нього виходило однаково талановито. Він жив своїм мистецтвом. Жив гітарою, і вона була — разом з ним — справжньою чарівницею. Жив улюбленою музикою, й це були не лише пристрасні ритми фламенко, в якому він досяг досконалості та зрівнявся зі щонайкращими виконавцями світового рівня; це була мелодика рідного краю, та музика, що завжди жила в народі; і це були оті особливі, неповторні синкопи Причорномор’я, Одеси, яку він — як, мабуть, ніхто інший, — оспівав у своїй творчості. Він жив і своїм малярством — дві музи, наче дві сестри, допомагали одна одній. Можливо, що тільки на тому вечорі люди побачили багато його графічних творів — бодай лиш на відео. Жив своїми музикознавчими дослідженнями: над його книжками, розвідками та розробками ще довго сидітимуть теоретики музичного мистецтва гітари, яку він підняв на немислиму до цього висоту. Йоганн-Себастьян Бах і Вольфганг-Амадей Моцарт були його вчителями.
Одеса знала його. Чи любила, чи шанувала — тепер уже не так важливо. Тому що є кілька Одес, і всі вони різні... Але ті, хто був прихильний до Анатолія Шевченка, до його мистецтва, ті любили його любов’ю щирою та непоказною, ті залишаються з ним і надалі. Вони ходили на всі його концерти. Хоч негусто було тих концертів і були вони скромні, як і сам маестро,— зі своїм стриманим ласкавим усміхом, відкритим обличчям життєлюба та добрими очима, за якими вгадувалася філософська таїна, глибока та нерозгадана. Він так і пішов у засвіти, до кінця не розгаданий, сповнений творчих задумів, повен своєї музики, можливо, не до кінця зрозумілої... Ні, вона була цілком зрозумілою — в сенсі доступності, глибини, в сенсі наповненості життям по вінця, — але не завжди зрозумілою з огляду її потреби, чи доцільності — хтозна?
Й тому інші, можливо, лише створювали ілюзію прихильності до нього. Ну а треті... Та чи варт сьогодні — про них? Не про це нині мова. А про те потрібно сказати, що до нього не знала Одеса глибшого музиканта. Були імена славні, що залишилися на віки. То були інтерпретатори. Він же — не лише виконавець, а й творець музики. Своє життя підпорядкував одній лише меті щоденній: з чим він має вийти на сцену?..
Коли в кінці концерту зазвучала гітара Анатолія Шевченка — а голос той ніяким іншим не підмінити, — ще й у супроводі камерного оркестру, і всі побачили його руки і його натхненну гітару, побачили, як народжується музика — а таке таїнство творення бувало щоразу, під час кожного його виступу, — тоді сама по собі зринула думка: хто зможе це повторити? Не тому, що повторити це неможливо. Є прекрасні інтерпретатори його музики (того вечора вони знову показали свій талант), але тому лишень повторити це неможливо, бо — душа не така.
Душа Анатолія Шевченка залишилася нерозгаданою, вона залишилася з ним, до кінця не пізнана тут, у середовищі, яке він любив, і вона полинула до Господа. І, можливо, через дуже багато часу буде подарована комусь іншому — хтозна? Припускаючи, що Одеса завжди ставилася до нього, як мачуха, його найближчі, можливо, мають на це право. Але одного разу він сказав, що любить це місто, і то була правда. Неможлива творчість без любові. Без любові творець не може: творити, жити, дихати...
Мистецтву в Одесі бракуватиме Анатолія Шевченка. Не вистачатиме його у філармонії. Банальні слова, але це так. «Серед нас жив геній, ми з ним спілкувалися, нам пощастило бачити, якими вони бувають», — ці слова народної артистки України Раїси Недашківської стали наче отим невидимим покровом, під яким душа Анатолія Шевченка, може, востаннє поспілкувалася з тими, хто його любив.
Роман КРАКАЛІЯ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 50 грн.
- на 3 місяці — 150 грн.
- на 6 місяців — 300 грн.
- на 12 місяців — 600 грн.
- Iндекс — 61119
суботній випуск (з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 40 грн.
- на 3 місяці — 120 грн.
- на 6 місяців — 240 грн.
- на 12 місяців — 480 грн.
- Iндекс — 40378
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
