Переглядів: 1276

Світла постать несвітлого століття

Пам’яті Андрія Володимировича Недзвідського (23.11.1908 — 1.06.1984)

«Якщо існує така особлива порода людей, що іменується одеситами, то Недзвідський був її чистокровним представником», — так писав свого часу про мого Вчителя київський професор С.А. Крижанівський, «зв’язковий» наукового семінару учителів-філологів при одеському Будинку вчених, започаткованого А.В. Недзвідським у 1953 році, зі столичною наукою. До речі, С.А. Крижанівський, який завідував відділом радянської літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН України, небезпідставно вважав, що всі чільні представники одеської філологічної школи середини минулого століття виводили Одесу на друге після Києва місце в галузі літературознавчих досліджень. Левова частка одеських провідних вчених (серед них — доктори філології І. М. Дузь, В. В. Фащенко, Є. М. Прісовський) були вихованцями «школи Недзвідського». Географія вишів, де, захистивши дисертації, завдяки унікальному дисертантському семінару, працювали вихованці цієї школи, широка: в університетах Дніпропетровська — Нінель Заверталюк, Донецька — Любов Козак-Семенова, в Ізмаїльському педінституті — Валентина Вікаренко, Полтавському — Жанна Ляхова...

Андрій Володимирович був одеситом, закоханим в українську культуру, й усіма силами сприяв її збереженню та розвитку, знав і любив російську культуру, що лише збагачувало його студії і не шкодило його відданості українській ідеї. На жаль, до цього часу ще не побачила світ книга Недзвідського «Ти — одесит», над якою він працював упродовж всього життя. Він не лише любив рідне місто, а й проводив величезну краєзнавчу роботу: написав десятки статей про одеських митців, учених, бібліофілів. Саме з його захоплення краєзнавством і літературознавством та бажання донести свої енциклопедичні знання до широкого загалу з’явилися його студії «Пушкін і Одеса», «Маяковський і Одеса», що діяли як семінари кілька десятиліть при Будинку вчених та при Музеї-квартирі О. Пушкіна. І це окрім його академічних робіт по лінії Спілки письменників України (він був одним із авторів наукової біографії Т. Шевченка та неперіодичних збірників «Письменники Радянської України»), ґрунтовних досліджень як науковця філологічного факультету Одеського університету.

Андрій Недзвідський мав неабиякі наукові, лекторські здібності та організаторський хист, був людиною вольовою і безкомпромісною у відстоюванні своїх переконань. Був зразком працездатності та непохитності в часи, коли переслідувалися найменші прояви національної свідомості, жива думка, оригінальні судження в галузі культури. Він умів не лише передавати знання, а й запалити людину на науковий пошук, не шкодував часу, щоб допомогти в цьому. Його студенти писали курсові та дипломні роботи з комплексної теми «Історія української журналістики 1920-х років». І це тоді, коли ті 20-і залишалися «білою плямою» в історії нашої культури. Таким чином він доводив наявність на початку XX ст. бурхливого життя, яке відображалося на сторінках одеських журналів та газет. А унікальний студентський гурток з вивчення творчості Михайла Коцюбинського, який діяв понад два десятиліття і чи не щорічно виїжджав на музейну практику в Чернігівський музей-садибу М. Коцюбинського чи в Дніпропетровський історичний музей Д. Яворницького, куди, за попередньою домовленістю, приїжджала дочка М. Коцюбинського, щоб пустили в ті зали, які були закриті для відвідувачів! Вчений усіма доступними засобами розширював практику співробітництва, виховуючи розуміння приналежності до великої української культури і почуття відповідальності за її збереження.

Вражає розмаїття його інтересів. Дуже любив театр, був членом Одеського міжобласного відділення Спілки театральних діячів України, по лінії якого організовував наукові конференції, популяризуючи, зокрема, творчість Театру корифеїв, внесок геніального Леся Курбаса. Забути конференцію 1967 року на хуторі Надія, знайомство з Юрієм Тобілевичем, онуком драматурга, тодішнім директором музею, неможливо. Для таких заходів Учитель вмів залучати фонди відділу збереження культурних пам’яток.

Вчив занотовувати свіжі враження від вистав і зустрічей. Сам написав багато театральних рецензій, дуже гордився, що за все своє життя лише одного разу купував за власні гроші квиток на виставу — то було в Ленінграді у Великому театрі Г. Товстоногова.

Дочка Ірина згадувала, що коли Недзвідський був уже тяжко хворий, то попросив, щоб на його надгробку першим було написано слово «газетяр». Він дуже любив газету, був хорошим журналістом, що дало йому вміння оперативно й точно висловлюватися, а також легкість у спілкуванні з людьми. До речі, перші його публікації в нашій газеті (тоді «Чорноморська комуна») були вміщені в 1929 році, а остання — в рік смерті. Найдовше працював у «Большевистском знамени» (нині «Юг»).

Торік у серії «Письменники Одеси» вийшов біобібліографічний покажчик «Андрій Володимирович Недзвідський», підготовлений колективом ОННБ ім. М. Горького (упорядник О.Г. Нуньєс, редактор М.Л. Денисенко, відповідальний редактор серії Г.Д. Зленко), в якому подано 1374 публікації, з яких 1282 — авторські. Велика і потрібна робота, за яку колективу — низький уклін. Шкода лише, що в біографічній довідці жодним словом не згадано, яке місце в житті вченого займав створений ним унікальний дисертантський семінар учителів-філологів. Тридцять років роботи се­мінару — зразок подвижництва й безкорисливості вченого, своєрідний життєвий подвиг професора Недзвідського. Систематично, щопонеділка, без відпусток, у будь-яку погоду, о 15-й годині збиралися «семінаристи». Заняття проходило за умови, що співшукачів має бути не менше трьох, крім Учителя. І жодного разу заняття не було зірвано. Навіть у той час, коли Андрій Володимирович був у Ленінграді у відрядженні, він потурбувався, щоб заняття відбувалися. Із 27 захищених дисертацій лише троє дисертантів числилися в аспірантурі, всі інші — представники демократичного вчительства. Якщо дисертант жив поза межами Одеси, то йшло активне листування, підтримка співшукача на шпальтах обласної преси, про що цікаво розповідає Н. Зверталюк, аналізуючи листи керівника до неї («Спогади про Андрія Володимировича Недзвідського»: «Маяк», 2005). Він умів підтримати, спонукати до роботи, порадіти нашим успіхам.

Я була старостою його дисертантського семінару впродовж восьми  років. Знаю, скільки часу, душевного тепла і щедрості він віддавав нам, своїм вихованцям. Уважне ставлення до кожного (а серед нас були не лише українки, а й єврейки, росіянки, болгарки, грузинки, які охоче досліджували українську літературу) і сьогодні для мене є прикладом толерантного поводження в багатонаціональній Одесі. І тому, коли чую щось на зразок «В Одессе не говорять по-украински» або коли отримую з рук задуреного українця якусь антисіоністську книженцію, бачу мудрі очі свого вчителя і звіряю по ньому свою реакцію.

Серед дисертаційних тем у Недзвідського були й такі, як «Українські прогресивні письменники США і Канади та українська радянська література 1920 — 1940 рр.» (В. Вікаренко) чи дослідження творчості Гната Михайличенка (Л. Брелінська). То був короткий період хрущовської відлиги. А загалом він оберігав нас — про багато відомого йому нам свідомо не розповідав.

Завершити хочу оцінкою Степана Крижанівського, висловленою в його «лебединій пісні» — книзі «Спогад і сповідь з XX століття» (К., 2002). Він добре знав Андрія Володимировича і багатьом з нас став наставником (я захищалася, коли мій науковий керівник уже був тяжко хворий, і всі необхідні консультації щедро надавав мені Степан Андрійович): «Таким він був — літературознавцем, театрознавцем, а головне — людинознавцем, людиною епохи Відродження, що навіть в епоху «розстріляного Відро­дження» не загубила свого таланту, своєї людської гідності, своїх гуманних і­деалів і що... згадуватиметься як одна із світлих постатей нашого, не дуже світлого двадцятого сторіччя».

Аліна ПЛЯЧЕНКО,
кандидат філологічних наук, доцент.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua